РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 106/5007/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Ружицька Т.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.
РІШЕННЯ
"06" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарева Р.В.
Суддів М’ясоєдової Т.М. Синельщікової О.В.
При секретаріГаліч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Банк «Морський», третя особа - ОСОБА_7 про припинення правовідносин за договором іпотеки, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 вересня 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2013 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 01 лютого 2008 року між нею та ВАТ «Банк Морський» був укладений договір іпотеки, згідно з яким вона є майновим поручителем за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_7 та ВАТ «Банк Морський». Умовами іпотечного договору передбачено, що договір діє до повного виконання ОСОБА_7 умов кредитного договору. Крім того, згідно з п. 9.2 зазначеного договору, доповнення до цього договору і/ або зміни окремих положень здійснюється за письмово оформленою згодою сторін, що повинна бути засвідчена нотаріально. Однак, без її згоди ВАТ «Банк Морський» уклав з ОСОБА_7 додаткові угоди до кредитного договору, за якими збільшилась сума кредиту та розмір відсотків за користування кредитом, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, що відповідно до ст. 559 ЦК України є підставою для припинення договору іпотеки. У зв'язку з чим просила суд визнати припиненими правовідносини за договором іпотеки від 01 лютого 2008 року, укладеного між нею та ВАТ «Банк Морський» з моменту його укладення, а також внести в Державний реєстр іпотек відомості про припинення обмеження, накладеного на будинок АДРЕСА_1, а в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - відомості про зняття заборони на відчуження зазначеного будинку.
Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано припиненим правовідносини за договором іпотеки від 01.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_6 та ВАТ «Банк Морський» (ПАТ «Банк Морський»). Вирішено внести в Державний реєстр іпотек відомості про припинення обмеження, накладеного на будинок АДРЕСА_1, а в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - відомості про зняття заборони на відчуження зазначеного будинку. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням Голова правління ПАТ «Банк Морський» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення ухвалено незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував норми, що регулюють поруку (ст. 553, 554, 559 ЦК України), оскільки іпотека та порука є різними видами забезпечення зобов'язання. Крім того вказує, що пунктом 1.1 договору іпотеки визначено, що договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору, а також з усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору, тобто позивачка була ознайомлена з умовами договору іпотеки та усвідомлювала ці умови при підписані договору іпотеки. Також зазначає, що судом не враховано, що є рішення Апеляційного суду АР Крим від 17.07.2013 р., яким вирішено у рахунок заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, який належить позивачці.
В запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «Банк Морський», ОСОБА_6 просить її відхилити як безпідставну.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2008 року між ВАТ «Банк Морський» (далі Банк) та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 250108- КФ, згідно з яким Банк надав ОСОБА_7 кредит в сумі 200000 грн. на строк до 25.01.2018 року зі сплатою 19% річних за користування кредитними коштами.
В забезпечення виконання зобов'язання за даним кредитним договором в той же день 01.02.2008 року між Банком та ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки, за яким майновий поручитель ОСОБА_6 передала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності.
13.02.2008 року між Банком та ОСОБА_7 було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 01.02.2008 року, якою збільшена сума кредиту з 200000 грн. до 289000 грн.
26.06.2008 року між Банком та ОСОБА_7 було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 01.02.2008 року, якою збільшено проценти за користування ОСОБА_7 кредитом з 19 % до 22 % річних та проценти нарахувань на залишок простроченої заборгованості з 22% до 24% річних.
Рішенням апеляційного суду АР Крим від 17.07.2013 р. рішення Євпаторійського міського суду від 12.02.2013 р. скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову Банку, звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 в межах суми боргу за кредитним договором у розмірі 447602,96 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні додаткових угод без згоди іпотекодавця збільшився обсяг його відповідальності, а тому в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України договір іпотеки слід вважати припиненим.
Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 575 ЦК України встановлено, що застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про заставу» заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).
Як роз'яснено у п. 23 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, а майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням на підставі договору, закону або рішення суду.
Отже, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання.
Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Статтями 17-19 Закону «Про іпотеку» встановлено підстави припинення іпотеки, істотні умови договору іпотеки, внесення змін і доповнень до нього.
Статтею 17 закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Зазначені позивачкою підстави, на які вона посилалася, обґрунтовуючи необхідність визнання іпотечного договору припиненим, статтею 17 Закону України «Про іпотеку» та статтею 593 ЦК України не передбачені.
Стаття 559 ЦК України, на порушення вимог якої посилалася ОСОБА_6, є нормою, яка не регулює правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договору іпотеки, оскільки вона відноситься до правовідносин, що виникають внаслідок договору поруки.
Вказана правова позиція про те, що положення статті 559 ЦК України не регулюють правовідносин відносно іпотеки майна, викладена в постанові Верховного Суду України від 16.10.2012 р. у справі за позовом ПП «Саді» до ПАТ «Кредитпромбанк» про розірвання договорів поруки та іпотеки, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
У зв'язку з наведеним, оскаржуваний договір іпотеки на основі заявлених позивачкою підстав не може бути визнаний припиненим.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, застосовано норми закону, які не підлягали застосуванню, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» задовольнити.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 вересня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» про припинення правовідносин за договором іпотеки відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяті днів.
Судді: