РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 122/6242/2012Головуючий суду першої інстанції:Деменок С.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.
РІШЕННЯ
"30" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарева Р.В.,
СуддівМ’ясоєдової Т.М. Чистякової Т.І.
При секретаріГаліч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Четверта Сімферопольська державна нотаріальна контора, ВГІРФО Центрального РВ СМУ ГУ МВС України в АРК, КП ЖЕО Центрального району м. Сімферополя про розірвання договору довічного утримання, визнання недійсним договору піднайму жилого приміщення, поновлення права власності, зняття з реєстраційного обліку, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2012 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 січня 2008 року між нею та ОСОБА_7 був укладений договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_6 передала ОСОБА_7 у власність квартиру АДРЕСА_1, а відповідач зобов'язалась забезпечувати її утриманням та доглядом довічно. Починаючи з серпня 2009 року ОСОБА_7 свої обов'язки не виконує, належним доглядом не забезпечує. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору довічного утримання ОСОБА_6 просить розірвати цей договір на підставі п.1 ч. 1 ст. 755 ЦК України. 19 липня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір піднайму квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_6 на підставі ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України просить визнати недійним договір піднайму житлового приміщення, посилаючись на те, що він є фіктивним, оскільки був укладений без наміру створення правових наслідків.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2012 року позов задоволено частково. Розірвано договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Визнано недійсним договір № 204 від 19.07.2011 року піднайму квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 травня 2013 року заяву ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погодившись з заочним рішенням суду ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема зазначає, що належним чином не була повідомлена про час та місце розгляду справи. Звертаючись до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, ОСОБА_6 не довела факт її ухилення від виконання договору довічного утримання. Договір найму спірної квартири з ОСОБА_6 вона не укладала, його не підписувала.
Судом апеляційної інстанції неодноразово направлялися повідомлення ОСОБА_7 про час та місце розгляду справи, у тому числі за місцем її реєстрації, за місцем, вказаному в апеляційній скарзі, повідомлялася за номером мобільного зв'язку, вказаного нею. Згідно з актом КП ЖЕО Центрального району м. Сімферополя від 28.10.2013 р. вручити повістку про виклик до суду ОСОБА_7 неможливо у зв'язку з її відсутністю за місцем її реєстрації. Враховуючи викладене, з урахуванням положень ч. 5 ст. 74 ЦПК України вважається, що судовий виклик у судове засідання вручено відповідачці належним чином, а тому перешкод у розгляді справи за її відсутності в апеляційному порядку немає.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до правил ст. 303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову сторонами по справі не оскаржується, тому колегія суддів, виходячи з принципу диспозитівності в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.
Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання договору довічного утримання, суд першої інстанції вважав доведеним факт невиконання набувачем своїх обов'язків за цим договором, а тому розірвання цього договору є єдиним способом захисту прав та інтересів ОСОБА_6
Колегія суддів погоджується з такими висновками на таких підставах.
Судом встановлено, що 31.01.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір довічного утримання, який був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Четвертої Сімферопольської державної нотаріальної контори Лященко Т.Д. за реєстровим номером 1-237.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору ОСОБА_6 передала, а відповідач ОСОБА_7 отримала у власність квартиру АДРЕСА_1.
Пунктами 2.1, 3.1 договору довічного утримання передбачено, що відповідач зобов'язується довічно утримувати позивача. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу за домовленістю сторін за даним договором складає 100 грн. щомісячно, які мають передаватися набувачем відчужувачеві особисто. Утримання визначається сторонами у вигляді забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі та користування нею, забезпечення приготування щоденного дворазового харчування (обід, вечеря); надання побутових послуг (прання постільної та іншої білизни) - один раз на місяць, прибирання квартири - щотижня, послуги перукарні (стрижка та фарбування волосся) один раз на місяць; забезпечення придатним для носіння одягом та взуттям; забезпечення належними лікувальними засобами на підставі рекомендації лікаря; придбання мобільного телефону для забезпечення зв'язку. У разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків за вказаним договором відчужувач має право вимагати розірвання договору.
19.02.2008 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на спірну квартиру на підставі договору довічного утримання від 31.01.2008 року ( а. с. 99).
Звертаючись до суду за захистом порушених прав, ОСОБА_6 посилалась на те, що ОСОБА_7, починаючи з серпня 2009 року, свої обов'язки за договором довічного утримання належним чином не виконує, догляду не здійснює.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Частиною 1 ст. 756 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 з серпня 2009 р. належним чином своїх обов'язків за договором довічного утримання не виконувала, а доказів на спростування доводів позивачки, не надала.
При апеляційному перегляді справи ОСОБА_7 також не надала доказів на підтвердження належного виконання договору довічного утримання, а доводи апеляційної скарги підтверджують правильність висновків рішення суду першої інстанції, оскільки факт не проживання з позивачкою вона не спростовує, не заперечує того факту, що вона тимчасово була відсутня і за цей час догляд за ОСОБА_6 повинна була здійснювати інша особа.
Факт відсутності та ненадання догляду ОСОБА_6 також підтверджується заявою ОСОБА_7 до Міністерства Внутрішніх Справ України від 02.06.2013 р. про розшук позивачки, в якій вона посилається на те, що з вересня 2012 р. вона нічого не знає про місцезнаходження ОСОБА_6 Тобто протягом майже 10 місяців їй нічого не було відомо про ОСОБА_6 і цей час вона нічого не робила, а звернулася до МВС з заявою про розшук лише після того як 23.05.2013 р. судом їй було відмовлено у перегляді оскаржуваного заочного рішення (а. с. 87-91). При цьому про наявність рішення їй стало відомо 02.04.2013 р. (а. с. 47).
Зазначені обставини у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_7 не цікавилася долею ОСОБА_6, тривалий час не здійснювала її належний догляд, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розірвання договору довічного утримання.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору піднайму квартири, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України, та дійшов висновку, що фактично цей договір не був спрямований на створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином, тому підлягає визнанню недійсним внаслідок його фіктивності.
Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 19.07.2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір піднайму квартири АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_7 зобов'язалась щомісячно сплачувати комунальні послуги в розмірі за домовленістю сторін.
З 19.07.2011 року ОСОБА_7 була зареєстрована за адресою спірної квартири, що підтверджується повідомленням адресно-довідкового сектору ВГІРФО ГУ МВС України в АРК.
Положеннями ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_6 з часу реєстрації договору довічного утримання (догляду) від 31.01.2008 р. втратила своє право власності на спірну квартиру, оскільки власником квартири стала ОСОБА_7, а відтак повноважень щодо розпорядження квартирою, у тому числі на укладання будь-яких договорів найму (піднайму) з власником житла у неї не було.
Таким чином, оскаржуваний договір не міг бути визнаний фіктивним, оскільки укладений неправоздатною особою.
Враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилився у застосуванні норм матеріального права, визнавши договір піднайму недійсним з посиланням на ст. 234 ЦК України внаслідок його фіктивності, а підстав для виходу за межі позовних вимог колегія суддів апеляційного суду не має.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції в частині визнання договору піднайму недійсним з підстав його фіктивності підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, що не позбавляє прав сторін звернутися до суду з позовом про визнання його недійсним з інших підстав.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 в тій частині, що вона цей договір не підписувала, правового значення для вирішення зазначеного питання не мають, оскільки наявність волевиявлення сторін в укладенні договору має значення лише у разі наявності повноважень на розпорядження своєю власністю, яких на час укладення договору ОСОБА_6 не мала.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування судового рішення і ухвалення нового є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2012 року в частині визнання договору піднайму квартири АДРЕСА_1 № 204 від 19.07.2011 р., укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді