РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 122/7891/12Головуючий суду першої інстанції:Гулевич Ю.Г.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.
РІШЕННЯ
"06" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарева Р.В
Суддів М’ясоєдової Т.М. Синельщікової О.В
При секретаріГаліч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення безпідставно отриманих коштів та процентів за їх користування, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 09 листопада 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25.06.2008 року відповідач отримав від нього 11600 грн. у якості авансу за прокладання телекомунікаційного кабелю у м. Сімферополь, проте договору на прокладку кабелю не уклав, роботи не виконав, гроші не повернув. Посилаючись на положення статей 1212, 536, 1214 ЦК України просив стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у розмірі 11600 грн., проценти за користування ними у період з 25.06.2008 року по 20.06.2011 року у розмірі 3537,92 грн. та судові витрати.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 09 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 11600 грн. та проценти за користування грошовими коштами в сумі 3537,92 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та провадження по справі закрити, посилаючись на те, що рішення ухвалено незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що суд неправильно встановив правовідносини, що скалилась між сторонами та
розглянув справу з порушенням ЦПК України.
Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 21 березня 2013 рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 09 листопада 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Ухвалою вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року рішення Апеляційного суду АР Крим від 21 березня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції. Ухвала мотивована тим, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції, установивши наявність договірних відносин щодо надання послуг з передачі даних між юридичними особами, дійшов взаємовиключних висновків, застосувавши одночасно положення ст.ст. 1212-1214 ЦК України, які регулюють правовідносини у сфері набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та норми ст. 1048 ЦК України, які регулюють відносини, що виникають з договорів позики.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_6 безпідставно 11600 грн., а тому відповідно до статей 1212, 1214 ЦК України повинен повернути зазначені грошові кошти та сплатити проценти за їх користування.
Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії розписки від 25.06.2008 року ОСОБА_7 отримав в рахунок оплати за прокладення кабелю від ОСОБА_6 гроші у сумі 11600 грн. (а. с. 7).
Зазначені обставини сторонами не заперечуються.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_7 є генеральним директором ТОВ «Інко-нет» (а. с. 49).
Згідно з договором № 07/08/55 від 07.07.2008 року, укладеним між ТОВ «Інко-нет» та ТОВ «Острів» про надання послуг передачі даних, ТОВ «Інко-нет» зобов'язалося після вводу до експлуатації каналу зв'язку надавати послуги щодо передачі даних (а. с. 60).
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 4 від 25.06.2008 року ТОВ «Інко-нет» прийнято від ТОВ «Острів» через ОСОБА_6 11600 грн. для прокладення кабелю (а. с. 51).
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 пояснив, що ОСОБА_6 є засновником ТОВ «Остров», яке надавало телекомунікаційні послуги, а тому потребувало прокладення кабелю через мережі КРП «Кримтролейбус» в м. Сімферополі. З метою прокладення кабелю він як директор ТОВ «Інко-нет» отримав від ОСОБА_6 11600 грн., які вніс до каси цього Товариства. Тобто, фактично було укладено договір на виконання робіт, які ТОВ «Інко-нет» у 2008 р. виконало у повному обсязі. Однак у 2010 р. кабель було демонтовано, оскільки згоди КРП «Кримтролейбус» на продовження його розміщення ТОВ «Остров» по своїх опорах отримано не було.
ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції пояснив, що грошові кошти в сумі 11600 грн. він передав ОСОБА_7 на виконання робіт по прокладенню кабелю у м. Сімферополі як фізичній особі, оскільки відповідач запевнив його в тому, що вказані роботи можуть бути виконані приватним шляхом без залучення юридичних осіб. Кабель йому був необхідний дійсно для його використання ТОВ «Остров», засновником якого він є, з метою надання телекомунікаційних послуг. Право власності на зазначені мережі повинно було належати йому як фізичній особі, оскільки будь-якої реєстрації цього права згідно з діючим законодавством не вимагається. ОСОБА_7 не виконав умов цього договору, робіт не зробив, кабель не провів, а тому просив з нього стягнути 11600 грн. та проценти за користування грошовими коштами.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
З матеріалів справи убачається, що відповідач набув грошові кошти у розмірі 11600 грн. за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою виконання робіт по прокладенню кабелю і передачі його позивачу.
За таких обставин, ураховуючи, що доказів визнання укладеного правочину недійсним або його розірвання не надано, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що грошові кошти отримані відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.
Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 р. по справі № 6-88цс13 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.04.2013 р. за наслідками розгляду заяви про перегляд рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню відповідно до вимог ст. 309 ЦК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові, що не позбавляє права позивача звернутися до суду з іншим позовом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 09 листопада 2012 року скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяті днів.
Судді: