УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1362/13Головуючий суду першої інстанції:Григорєвська І.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.

"20" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіКустової І.В.,

СуддівПритуленко О.В., Ломанової Л.О.,

При секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплопостачання» до ОСОБА_6. ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості з послуг теплопостачання, за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 -ОСОБА_10 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 23 липня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримтеплопостачання» (далі - ТОВ «Кримтеплопостачання») звернулося до суду із позовом до відповідачів, в якому просило стягнути з них заборгованість з наданих послуг з централізованого теплопостачання у сумі 3193,27 грн. за період з 01 листопада 2011 року по 01 листопада 2012 року, мотивуючи тим, що останні не виконують зобов'язання з оплати вказаних послуг.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 23 липня 2013 року позов задоволений: стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість з послуг теплопостачання за період з 01 листопада 2011 року по 01 листопада 2012 року у сумі основного боргу 3140 грн., 3% річних у сумі 42,38 грн., суму інфляції у розмірі 10,87 грн.; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідачів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

Апелянт вказує, що ТОВ «Кримтеплопостачання» не є належним позивачем, оскільки виконавцем послуг є КП "Аршинцево"; вказує, що справу розглянуто за участю неналежних відповідачів, оскільки письмовий договір на поставку теплової енергії між сторонами не укладався.

Апелянт вказує, що прилади опалення були демонтовані балансоутримувачем у зв'язку з аварією у системі централізованого опалення, чому споживач не мав права перешкоджати.

Апелянт зазначає, що розрахунок позивача за формою не може вважатися фінансовим документом у сенсі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

В запереченнях на апеляційну скаргу, позивач просить її відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачі є споживачами послуг з теплопостачання, які надаються позивачем у квартиру АДРЕСА_1. Відомості про наявність між сторонами письмового договору про надання житлово-комунальних послуг та відключення квартири відповідача від системи теплопостачання у встановленому порядку відсутні.

З розрахунку позивача вбачається, що відповідачі не виконували свої зобов'язання з оплати послуг з теплопостачання, у зв'язку з чим за період з 01 листопада 2011 року по 01 листопада 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 3193,27 (а.с. 5, 73).

Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановю Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005, № 630 (далі - Правила), централізованим опаленням визначена послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, зокрема й щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (частина 2 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством (частина 3 статті 20 Закону України «Про теплопостачання» у редакції від 09 липня 2010 року).

Обов'язок особи з належного виконання зобов'язань відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства встановлено статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

У даному випадку, права позивача, який виконав зобов'язання по наданню послуг, порушені, а тому він має право на судовий захист шляхом стягнення з відповідачів оплати за надані послуги, виходячи з розміру встановлених тарифів.

Отже, враховуючи викладені обставини справи та положення закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачі належним чином не виконують свої зобов'язання щодо сплати отриманих послуг.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не має права звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

Право споживача на вибір теплопостачальної організації, якщо це можливо за існуючими технічними умовами, передбачено статтею 24 Закону України «Про теплопостачання»; одночасно споживач зобов'язаний своєчасно укласти договір з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Теплопостачальна організація, у свою чергу, має право та несе обов'язок з укладення договору купівлі-продажу теплової енергії із споживачами (стаття 25 вказаного Закону).

Враховуючи, що Законом України «Про теплопостачання» передбачена можливість прямих відносин між виробником та споживачем, а матеріалами справи підтверджено наявність таких відносин відповідно до договору купівлі-продажу теплової енергії № 2/009 від 03 серпня 2009 року, відповідно до якого ОП «Кримтеплокомуненерго» є постачальником теплової енергії у будинок відповідача у обсягах відповідно до показань лічильника, встановленого на цей будинок, а оплата спожитої теплової енергії проводиться кінцевим споживачем, довід апеляційної скарги про відсутність у відповідача обов'язків перед позивачем при визначені виконавцем послуг КП «Аршинцево» на увагу не заслуговує (а.с. 37- 38).

Також не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення довід апеляційної скарги про те, що відсутність письмового договору між сторонами не породжує для відповідачів обов'язку з оплати послуг з теплопостачання, оскільки хоча на споживача й покладається обов'язок по укладенню договору (пункт 1 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), але відсутність договору не звільняє його від оплати наданих послуг, оскільки пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону встановлені обов'язки по оплаті за надані послуги, незалежно від відсутності письмового договору сторін.

Посилання апелянтів на те, що радіатори у квартирі демонтовані балансоутримувачем, як необхідний захід для ліквідації аварії, матеріалами справи не підтверджене. З наданих відповідачами актів від 07 вересня 2011 року (про протікання радіаторів централізованого опалення у квартирі відповідачів) та № 28 від 18 травня 2012 року (про відсутність радіаторів централізованого опалення у квартирі відповідачів у зв'язку з аварійною ситуацією) (а.с. 60,61) не вбачаються обставини аварії та вживання відповідачами своєчасних та законних заходів щодо її ліквідації.

Крім того, діючим законодавством не передбачена можливість звільнення споживача від оплати комунальних послуг у зв'язку з неналежним станом обладнання або з виходом його з ладу. Навпаки, частиною 2 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача на укладення договорів на профілактику, заміну, ремонт, тощо пошкоджених санітарно-технічних приладів, пристроїв, обладнання, засобів обліку. Докази щодо намагання привести в належний стан систему централізованого опалення квартири відповідачами не надані.

Таким чином, довід апелянта про відсутність у споживачів можливості перешкоджати балансоутримувачу у демонтажі системи централізованого опалення є хибним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається та враховано судом при ухваленні рішення у справі те, що відповідачами при встановленні автономного опалення порушені вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 21липня 2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг по централізованому опаленню, постачанню холодної та гарячої води та водовідведення", а також вимоги наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 року № 4 "Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від системи централізованого опалювання та постачання гарячої води при відмові споживача від централізованого теплопостачання, з наступними змінами та доповненнями щодо порядку відключення квартири відповідачів від централізованого опалення.

На думку колегії суддів, неможливо погодитися з посиланням апелянта на те, що розрахунок суми заборгованості, не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якою встановлені вимоги для складання первинних облікових документів та регістрів бухгалтерського обліку, оскільки доданий до позовної заяви розрахунок стосується ціни позову, він є доказом обставин, на які посилається позивач, додання цього розрахунку до позовної заяви відповідає вимогам пунктів 4, 6, 7 статті 119 ЦПК України, та він ніяким чином не стосується бухгалтерського обліку та фінансової звітності, поняття яких та мета ведення визначені у статтях 1 та 3 Закону, на який посилається апелянт.

Отже, доводи апеляційної скарги не містять посилання на правові підстави для скасування рішення Керченського міського суду АР Крим від 23 липня 2013 року і ухвалення нового рішення відповідно до положень статті 309 ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у місті Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 - ОСОБА_10 відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 23 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

І.В. Кустова О.В. Притуленко Л.О. Ломанова