Справа №:105/3251/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Басова О.А.

№ провадження:22-ц/190/6932/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Філатова Є. В.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Філатової Є.В.

суддів:Іващенко В.В. Харченко І.О.

при секретарі:Краснощоковій Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 02 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

В червні 2013 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_7 просив поділити квартиру АДРЕСА_1; визнавши право власності по ? частки за кожним. Посилався на те, що квартира придбана на ім'я відповідачки у період шлюбу під час спільного життя, тому є спільним подружнім майном.

Рішенням Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року в позові ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову. Вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Суд не вірно обчислив строк позовної давності, оскільки неправильно встановив початок його перебігу.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте зазначеним вимогам рішення та ухвала судів не відповідають.

Суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами виникли правовідносини з приводу поділу подружнього майна у вигляді квартири, яка була придбана під час шлюбу. Виходячи з цього, суд також правильно визначив її об'єктом спільною сумісною власністю подружжя, на який сторони мають рівні права за правилами ст.ст.60,69,70 СК України.

Підставою для відмови у позові, суд зазначив пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, передбаченого ст.72 СК України. При цьому суд виходив з того, що з позовом про розділ квартири та визнання права власності на ідеальну частку позивач звернувся у червні 2013р., в тої час як шлюб між сторонами розірвано у червні 2009р.

Колегія не може погодитися з таким висновком, оскільки суд першої інстанції не повно дослідив фактичні обставини, не врахував певних фактів, що мають значення для вирішення спору, в наслідок чого неправильно застосував норми матеріального закону, що регулюють обчислення строку позовної давності.

Суд не звернув уваги на те, що сторони після розірвання шлюбу та поділу частки майна у червні 2009р. знов побралися у серпні того ж року, про що свідчать копія свідоцтва про шлюб, надана апелянтом, та пояснення відповідачки у засіданні апеляційного суду. Як убачається з копії судового рішення від 20.07.2011р. повторно сторони розірвали шлюб у серпні 2011р.

Ст.72 СК України не містіть особливостей у порядку обчислення строків позовної давності, тому застосування позовної давності провадиться за правилами ст.260-265 ЦК України.

Згідно ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права і про особу, яка його порушила. Разом з тим, відповідно до вимог ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг строку позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу строку позовної давності, до нового строку не зараховується.

За роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у п.15 початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб, якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови органами РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Крім того у п.19 цієї Постанови Верховний Суд зазначив, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Виходячи із зазначених положень закону та їх офіційного тлумачення, повторна реєстрація шлюбу та поновлення подружжям шлюбних стосунків без укладання угоди про роздільне користування майном свідчить про визнання подружжям взаємних прав на спільно нажите майно та є обставиною, яка у розумінні ст. 264 ЦК України перериває перебіг строку позовної давності для поділу спільного майна.

Сторони не заперечують, що спірна квартира ніколи не була предметом розділу, тому позивач має право на визначення власної частки у спільному майні, протягом встановленого у ст.72 СК України трирічного строку позовної давності, який не зплив з моменту набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу від 20.07.2011р., тобто з 1.08.2011р.

Вирішуючи спір, суд не врахував зазначених положень закону, тому безпідставно дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для поділу спільної нажитої квартири, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає фактичним обставинам та суперечить закону.

За вимогами ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи, що спірна квартира придбана сторонами у період шлюбу за спільні кошти, подружжя не домовлялися щодо окремого права на будь-яке майно, під час розгляду спору та сторонами не наведено підстав, з яких суд на підставі ч.2 ст. 70 СК України має відступити від рівності часток на користь одного з подружжя, спірна квартира підлягає поділу у рівних частках.

За таких обставин позов ОСОБА_6 ґрунтується на законі та підлягає задоволенню. Спірна квартира підлягає поділу в ідеальних частках з визнанням права власності на ? частку за кожною зі сторін з одночасним припиненням права спільної сумісної власності подружжя на це майно. Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати в розмірі, встановленому законом та підтвердженому платіжними документами, підлягають відшкодуванню програвшою стороною.

Виходячи з викладеного, та керуючись ст.ст. 303, 304, п.4 ч.1 ст. 309 Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити; рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 02 жовтня 2013 року скасувати; позов ОСОБА_6 задовольнити.

Розділити квартиру АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності по ? частці за кожним.

Право спільної сумісної власності сторін на зазначену квартиру припинити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати 344,10 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді