УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1409/13Головуючий суду першої інстанції:Захарова К.П.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.

"20" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіКустової І.В.,

СуддівПритуленко О.В., Ломанової Л.О.,

При секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційними скаргами ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 30 травня 2013 року та на додаткове рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 вересня 2013 року,

,

В С Т А Н О В И Л А:

14 лютого 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, в якому просив розірвати шлюб та стягнути аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_8 у розмірі ? частки від усіх видів заробітку, але не менш 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до досягнення дитиною повноліття.

Позов обґрунтований тим, що з 12 грудня 2003 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого народилася донька - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. У квітні 2008 року шлюбні відносини між сторонами припиненні. З листопада 2011 року донька проживає разом з батьком, а відповідач припинила надавати матеріальну допомогу на її утримання.

07 травня 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про стягнення аліментів в сумі 800 гривень щомісячно на утримання малолітньої доньки -ОСОБА_8, мотивуючи вимоги тим, що з березня 2013 року донька проживає разом із нею, а батько добровільно не надає матеріальну допомогу на її утримання.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 30 травня 2013 року та додатковим рішення суду від 19 вересня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволений частково: шлюб між сторонами розірвано; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 на утримання доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) з 14 лютого 2013 року до 01 квітня 2013 року; у решті позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволений частково: стягнуто з ОСОБА_6 на її користь на утримання доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, аліменти у розмірі 360 грн. з 07 травня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття; у решті позову відмовлено; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

19 вересня 2013 року цим же судом ухвалено додаткове рішення відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 220 ЦПУ України.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями в частині визначення часу припинення шлюбних відносин та стягнення на користь ОСОБА_6, аліментів на утримання дитини, ОСОБА_7 подала апеляційні скарги, у яких посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Апелянт не згодна з визначенням судом часу припинення шлюбних відносин саме з 2008 року, вважаючи неправильною оцінку, яку суд надав показанням свідків.

Апелянт зазначає, що при визначенні розміру стягнутих з неї аліментів судом не враховано, що вона не працевлаштована, постійного доходу не має, знаходиться у відпустці по догляду за іншою дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, також апелянт не згодна з періодом, за який з неї стягнуто аліменти, однак не заперечує, що дитина проживала з батьком до квітня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог ОСОБА_6 про розірвання шлюбу, а також стягнув з ОСОБА_7 на його користь аліменти з дня пред'явлення позову до 01 квітня 2013 року (час коли дитина знаходилася на його утриманні). Вирішуючи питання про розірвання шлюбу, суд встановив, що шлюбні відносини між сторонами припинилися з квітня 2008 року.

Відповідно до положень статті 51 Конституції України, статті 24 Сімейного кодексу України (далі - СК України), шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка; примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя; суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя та постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (частина 1 статті 110, стаття 112 СК України). При цьому суд має встановити час припинення шлюбних відносин між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що сторони з 12 грудня 2003 року перебувають у шлюбі (а.с. 3). Судом установлено, що шлюбні відносини між сторонами припинено у квітні 2008 року.

Заперечуючи проти визначення судом дати припинення шлюбних відносин апелянт посилається на показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які нібито підтвердили факт проживання ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1, зокрема, й на час новорічних свят 2012 року.

Проте, з показань свідка ОСОБА_9 вбачається, що з 2006 року він бачив ОСОБА_7 у вказаній квартирі лише три рази, коли вона приходила, щоб забрати власні речі, які зберігалися у окремій кімнаті. Факт конфлікту між ним та ОСОБА_7 у 2012 році у квартирі АДРЕСА_1, на який посилається апелянт, ним заперечується. Крім того, цей свідок пояснив, що більш чотирьох років потому подружжя припинило спільне проживання, оскільки ОСОБА_6 став співмешкати з іншою жінкою (журнал судового засідання від 18 травня 2013 року - а.с. 36-37).

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що з квітня - травня 2008 року вона постійно проживала з ОСОБА_6, але знала, що ОСОБА_7 у її відсутність приходить у квартиру АДРЕСА_1, де зустрічається з ОСОБА_6 Також вона знала, що останній визнав себе батьком ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, хоча не був впевнений у своєму батьківстві (журнал судового засідання від 18 травня 2013 року - а.с. 36-37). .

Свідок ОСОБА_11 пояснив, що з 2008 року сторони не проживають сумісно; ОСОБА_6 чотири- п'ять років проживає з іншою жінкою; ОСОБА_7 дуже рідко приходила у квартиру АДРЕСА_1, оскільки у ній проживала донька ОСОБА_8. Одного разу в теплу пору 2012 року він був у компанії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вказаній квартирі, але наявність конфлікту з ОСОБА_13 під час новорічних свят 2012 року, який нібито відбувався у цій квартирі заперечує (журнал судового засідання від 18 травня 2013 року - а.с. 36-37).

Посилання у апеляційній скарзі на те, що малолітній ОСОБА_12 у 2010 році був зареєстрований у АДРЕСА_1, а також на те, що дитині зі згоди батька дали прізвище матері, не може бути доказом наявності між сторонами шлюбних відносин на цей час.

Крім того, суд першої інстанції врахував обставини, які встановлені рішенням Керченського міського суду від 11 квітня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_7 про визнання особи втратившею право користування житловим приміщенням та рішенням Керченського міського суду від 22 квітня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про оспорювання батьківства та виключення запису про батька із актового запису про народження дитини, що набрали законної сили, та зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_7 у 2006 році вивозила речі з квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, але пізніше повернулася до цієї квартири та проживала у ній спільно з ОСОБА_6 та малолітньою донькою ОСОБА_8 до квітня 2008 року, а також те, що ОСОБА_6 заперечував своє батьківство щодо дитини ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, у свідоцтві про народження якого ОСОБА_6 вказано батьком на підставі положень частини 1 статті 122 СК України (а.с. 5, 29,39).

Твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_13, які опитані за клопотанням ОСОБА_7, на думку колегії суддів, на увагу не заслуговує, оскільки ці особи пояснили, що між сторонами існували постійні конфлікти, внаслідок яких вони припиняли сумісне проживання.

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що вони з ОСОБА_7 подруги; з літа 2008 року по серпень 2011 року вона проживала у родині ОСОБА_6 та ОСОБА_7; ОСОБА_6 часто покидав родину, а потім подружжя і зовсім розлучилося (журнал судового засідання від 18 травня 2013 року - а.с. 36-37).

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що у жовтні 2012 року вона була у компанії, де знаходилися сторони, чула, як ОСОБА_6 зізнавався ОСОБА_7 у коханні; коли вона приходила у квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_6 був дома (журнал судового засідання від 18 травня 2013 року - а.с. 36-37).

Показанням цих свідків суд першої інстанції надав критичної оцінки, виходячи з сукупності зібраних у справі доказів та врахувавши, що їх показання суперечать іншим свідченням та обставинам, встановленим під час розгляду інших цивільних справ.

Таким чином, аналіз наданих сторонами доказів та фактичних обставин справи дозволив міському суду дійти висновку про доведеність факту припинення спільного життя подружжя з квітня 2008 року.

Відповідно до вимог статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 цього Кодексу встановлено, що одним із способів виконання батьками обов'язку з утримання дитини є сплата аліментів на утримання дитини одним з батьків, що проживає окремо від дитини.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що відсутність домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину є підставою для звернення до суду з відповідним позовом того із них, з ким вона проживає.

Частиною 1 статті 182 Сімейного кодексу України передбачений перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

З матеріалів справи вбачається, що сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на час подання позовної заяви ОСОБА_6 (14 лютого 2013 року) та до 01 квітня 2013 року донька ОСОБА_8 проживала з батьком.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, які підлягають стягненню на користь батька за півтори місяці проживання з ним дитини, суд першої інстанції врахував матеріальний стан ОСОБА_7, те, що вона знаходиться у відпустці по догляду за іншою дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, внаслідок чого не працює.

Оскільки міським судом враховані положення статті 182 СК України та звертаючи увагу на незначний проміжок часу, за який стягнуто аліменти, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру встановлених судом аліментів або взагалі звільнення платника аліментів від цього обов'язку.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Керченського міського суду АР Крим від 30 травня 2013 року підлягає залишенню без змін.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у місті Феодосії

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 30 травня 2013 року та додаткове рішення Керченського міського суду АР Крим від 19 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

І.В. Кустова О.В. Притуленко Л.О. Ломанова