Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 листопада 2008 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачів - ОСОБА_1на рішення Рівненського міського суду від 23 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 доОСОБА_3 ОСОБА_1,ОСОБА_4, ОСОБА_5 та РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 23 червня 2008 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3., ОСОБА_1.ОСОБА_4., ОСОБА_5 і РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволено частково. З відповідачів ОСОБА_3., ОСОБА_1.ОСОБА_4. і ОСОБА_5 на користь позивачки солідарно стягнено 9034,96 грн. відшкодування матеріальної, 1000 грн. відшкодування моральної шкоди та 498 грн. судових витрат у справі, а на користь держави - 30,85 грн. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі представник відповідачів ОСОБА_3.ОСОБА_4. і ОСОБА_5 - ОСОБА_1. посилається на те, що до 6 вересня 2006 року, коли стався прорив водопроводу, обидві квартири житлового будинку, де проживають сторони у справі, обслуговувались однією водогінною трубою, яка відповідно до п. 1.13. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України належала їм спільно. Отже, згідно зі ст. 322 ЦК України обов*язок з її утримання в однаковій мірі лежав не лише на відповідачах, а й на позивачці. Тому за таких обставин суд першої інстанції помилково поклав вину та відповідальність за прорив водогінної труби лише на одного із співвласників будинку.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, місцевий суд необґрунтовано виходив також з того, що прорив труби, який призвів до заподіяння позивачці шкоди, стався не внаслідок тривалого часу експлуатації водопроводу та непридатності його для подальшої експлуатації (як це зазначили працівники водоканалу у складеному акті), а внаслідок самочиннно проведеної ними, відповідачами, добудови до належної їм частини житлового будинку. Проте такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи. При цьому суд не врахував того, що проведені ними добудови вже узаконені судом на підставі технічного висновку КП «Рівненський архітектурно-будівельний нагляд» Рівненської міської ради.
Покликаючись на ці обставини, представник відповідачів ОСОБА_3.ОСОБА_4. і ОСОБА_5 - ОСОБА_1. просить апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковій зміні з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що заподіяння позивачці збитків сталося через те, що
1) відповідачі як власники водопроводу не забезпечили його належного утримання, внаслідок чого стався його прорив;
2) відповідачі здійснили самочинну добудову до своєї частини будинку, не врахувавши стану водогону та строку його експлуатації;
3) витік води стався саме у квартирі відповідачів.
Проте погодитися повністю з такими висновками місцевого суду не можна, оскільки вони не в повній мірі відповідають вимогам закону та матеріалам справи.
Відповідно до ст.ст. 1166, 1167 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, відшкодування майнової та моральної шкоди наступає за умови доведеності вини заподіювача шкоди (крім випадків, передбачених законом).
Судом першої інстанції встановлено, що обидві квартири житлового будинку, де проживають сторони у справі, до вересня 2006 року, коли стався прорив водопроводу, обслуговувалися однією водогінною трубою, яка на балансі «Рівнеоблводоканалу» не перебувала і відповідно до п. 1.13. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держкомжитлокомунгоспу України № 65 від 1 липня 1994 року (з наступними змінами), належала сторонам спільно на праві власності (а. с. 4, 20).
За таких обставин відповідно до ст. 322 ЦК України тягар з її належного утримання лежав не тільки на відповідачах, з чого виходив місцевий суд при ухваленні рішення на користь позивачки, але й у такій самій мірі і на самій позивачці.
Тому суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, помилково поклав вину та відповідальність за прорив водогінної труби лише на одного із співвласників будинку.
З акту від 29 вересня 2006 року, складеного працівниками «Рівнеоблводоканалу», які виїжджали на місце події, а також з інших документів справи вбачається, що витоки води з водопроводу, який подавав воду до житлового будинку АДРЕСА_1 у квартири сторін № 1 і № 2 сталися через те, що зазначений водогін унаслідок тривалого часу експлуатації (з 1965 року) став непридатним для використання (а. с. 5, 20).
Пунктом 2 висновків будівельно-технічної експертизи № 002-Б/07 від 16 лютого 2007 року також встановлено, що «основною причиною руйнування і підтоплення квартири АДРЕСА_1 … є прорив водопроводу, який значно перевищив термін експлуатації, а також вібраційні навантаження від інтенсивного руху вантажного автотранспорту по вул. Межова» (а. с. 33-40).
Як видно з матеріалів зазначеної будівельно-технічної експертизи інші висновки експертів, які стосуються ймовірності залиття квартири позивачки через самочинну побудову відповідачами димоходу та деяких інших споруд, прибудованих до їхньої частини житлового будинку (які суд першої інстанції частково також урахував, задовольняючи позов), носять характер припущення. А тому відповідно до правил ч. 4 ст. 60, ст. 213 ЦПК України такі висновки місцевий суд не вправі був приймати до уваги та класти в основу ухваленого ним рішення.
У справі встановлено лише місце витоку води, яке виявилося під квартирою відповідачів. Проте у справі ані судом, ані експертами, ані спеціалістами «Рівнеоблводоканалу» не було встановлено місця прориву труби водогону.
Тому за таких обставин відповідальність за заподіяну позивачці шкоду не можна покладати на одних лише відповідачів.
З урахуванням викладеного вище колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідно до ст. 1190 ЦК України відповідальність за настання негативних наслідків, які виникли внаслідок прориву труби водопроводу, повинні нести обидві сторони у справі як колишні його співвласники у рівній мірі.
Зважаючи на наведене, з відповідачів на користь позивачки солідарно слід стягнути не всю суму завданих їй збитків, а лише їх половину - відповідно 9034,96 : 2 = 4517,48 грн. відшкодування матеріальної, 1000 : 2 = 500 грн. відшкодування моральної шкоди та 498 : 2 = 249 грн. судових витрат у справі.
В решті рішення місцевого суду підлягає залишенню без зміни.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 1166, 1167, 1190 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника відповідачів - ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 23 червня 2008 року частково змінити, зменшивши розмір солідарного стягнення з відповідачівОСОБА_3 ОСОБА_1,ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди з 9034,96 до 4517,48 (чотирьох тисяч п*ятисот сімнадцяти) грн., моральної шкоди з 1000 до 500 (п*ятисот) грн., судових витрат у справі з 498 до 249 грн.
В решті рішення місцевого суду залишити без зміни, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: