Справа №22-А-5794-2006 Головуючий
Категорія: поновлення на роботі 1 інстанції Чередник В.Є.
Доповідач Кукліна Н.О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2006 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого Табачної Н.Г. Суддів Кукліної Н.О. Коровіна С.Г. При секретарі ЧоларіяК.З.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до науково-виробничого підприємства «Хартрон -Плант ЛТД» , третя особа ОСОБА_2 про визнання трудових прав порушеними, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди
по апеляційній скарзі ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м.Харкова від 4 жовтня 2006 року
В СТАНОВИЛА: В листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до науково-виробничого підприємства «Хартрон -Плант ЛТД» , третя особа ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Також просила зобов'язати керівника підприємства ОСОБА_2 надати їй легшу роботу, яку б вона могла виконувати за станом здоров'я відповідно до висновку ВКК, визнати незаконними дії адміністрації підприємства по примушенню подати заяву на звільнення за станом здоров'я, визнати незаконним відмову відповідача в забезпеченні її сина , інваліда дитинства ОСОБА_3, на протязі 18 років, санаторно-курортною путівкою та визнати порушенням її прав відмову відповідача в наданні матеріальної допомоги. В обгрунтування зазначала, що вона працювала у відповідача на посаді бухгалтера. Наказом НОМЕР_1 була звільнена з роботи за власним бажанням, а не по п.2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров'я, бо відповідач відмовив в наданні їй легшої роботи і примусив написати заяву про звільнення за власним бажанням. Аналогічно відповідач вчинив з нею в 2001 році, звільнивши її з посади бухгалтера за власним бажанням , але судом вона була поновлена на попередній роботі. Такі дії керівника є неправомірними, такими що порушують її право на працю та завдають моральну шкоду, яку вона оцінює в 5000 грн. Вона є ветераном праці, інвалідом 2 групи від загального захворювання, має на утриманні сина, інваліда з дитинства, якому за 18 років жодного разу відповідач не надав санаторно-курортної путівки , а також матеріальної допомоги. { а.с. 1).
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, що позивачка фактично працювала на посаді бухгалтера до 4 липня 2001 року, була звільнена з посади за власним бажанням на підставі її заяви. В 2001 році вона також просила звільнити її за власним бажанням. Проте рішенням Київського районного суду м.Харкова від 19 січня 2004 року звільнення визнано незаконним і вона була поновлена на посаді бухгалтера. На час прийняття судом рішення ОСОБА_1 працювала на заводі ім. Малишева ліфтером і звільнилась тільки 10 березня 2004 року. До роботи бухгалтера приступила 22 березня 2004 року. Після поновлення на роботі та до дня звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 на підприємці відпрацювала тільки 9 днів, а весь інший час знаходилась на лікарняних. 21 листопада 2005 року позивачка знову не прийшла на роботу, викликала додому лікаря, який засвідчив її працездатність, про що видано довідку. 22 листопада 2005 року позивачка на 2 години запізнилась на роботу без поважних причин. Питання про звільнення позивачки за ініціативи адміністрації за прогул без поважних причин не ставилось. ОСОБА_1 вважала, що за станом здоров'я вона вже не може продовжувати роботу. Адміністрація не заперечувала проти задоволення заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням за станом здоров'я з 23 листопада 2005 року без відпрацювання двох тижнів, в цей же день з нею проведено повний розрахунок і видано трудову книжку. За згоди ОСОБА_1 працівниками НВП складено акт, що заяву про звільнення вона подала за своєї ініціативи. Позивачка складений акт підписала. Будь-яких неправомірних дій по примушенню ОСОБА_1 написати заяву про звільнення адміністрація не вчиняла. Підстав ініціювати звільнення позивачки з роботи за станом здоров'я у адміністрації не було, бо посада бухгалтера найбільш відповідала стану її здоров'я , легшої роботи , яка відповідала б висновку ВКК та МСЕК , чим ту, що виконувала ОСОБА_1, у відповідача не було. Медичного висновку про наявність у позивачки протипоказань для виконання роботи бухгалтера немає. Заявлений позов, в тому числі і про відшкодування моральної шкоди, відповідачем розцінюється як небажання позивачки працювати, а не працюючи отримувати грошові кошти. У відповідача позивачка працює з 1998 року, 4 липня 2004 року її син досяг повноліття. Позивачці з сином надавались санаторно-курортні путівки . Колективним договором не передбачено за рахунок прибутку підприємства придбання для надання працівникам безкоштовних путівок на їх вимогу у визначений ними час. Позивачка має право на першочергове, а не переважне право на отримання путівок. Права позивачки при наданні їй санаторно-курортних путівок відповідачем не порушені. Також підприємство не могло на вимогу позивачки надати матеріальну допомогу в 2004 році через відсутність коштів на зазначені цілі. ( а.с. 61-62)
Представник третьої особи проти позову заперечував, зазначаючи, що трудові права позивачки не порушувались, ініціатором звільнення з посади бухгалтера була сама ОСОБА_1, а не адміністрація підприємства.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 4 жовтня 2006 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду 1 інстанції скасувати та задовольнити її вимоги. В обґрунтування зазначає, що судом 1 інстанції ухвалено рішення без врахування вимог законів України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». Суд не взяв до уваги надані докази, що вона потребувала переводу за станом здоров'я на більш легшу роботу, чим праця на посаді бухгалтера. В переводі на іншу роботу їй відмовлено і примушено подати заяву про звільнення з роботи за станом здоров'я. Адміністрація підприємства на протязі всього часу роботи порушувала її трудові права, не надавали санаторних путівок та матеріальної допомоги. Фактично при вирішенні справи суд прийняв до уваги тільки пояснення представника відповідача, а її доводи залишив поза увагою.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши наведені в скарзі доводи та перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню виходячи з наступного.
Факт знаходження ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідачем та виконання нею обов'язків бухгалтера з 1.01. 1998 року не заперечується. Не заперечується, що позивачка має сина, 1986 року народження, інваліда з дитинства. Вперше група інвалідності позичці встановлена в 2004 році . З 23 березня 2005 року ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності від загального захворювання безстроково. За висновком МСЕК ОСОБА_1 протипоказана важка фізична робота, нічні зміни, відрядження та праця у рухомих механізмів. ( а.с. 20)
За висновком лікарської-консультативної комісії поліклініки №11 м.Харкова від 19.10.2005 року ОСОБА_1 за станом здоров'я не може виконувати роботу, пов'язану з пилом, переохолодженням, нервово-емоційними навантаженнями.
Відповідачем на підставі заяви позивачки про надання легшої роботи згідно висновку ЛКК проведено обстеження умов роботи ОСОБА_1 і встановлено, що умови праці бухгалтера віднесені до 1 класу, є оптимальними, за яких виключається негативний вплив на стан здоров'я працюючих в таких умовах небезпечних і шкідливих виробничих факторів, як то : пил, переохолодження. ( а.с. 20, 104, 106)
Доказів, що позивачці за станом здоров'я протипоказана робота бухгалтера в приміщенні, виділеному для розміщення бухгалтерії НВП «Хартрон-Плант ЛТД» , суду не надано.
Висновок суду 1 інстанції про недоведеність факту порушення відповідачем вимог ст. 172 КЗпП України при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання їй легшої роботи, ніж робота на посаді бухгалтера, підтверджується наявними в справі доказами.
Не доведено і факт порушення відповідачем вимог ст. 40 п.2 КЗпП України, якою передбачено можливість звільнення працівника з ініціативи власника в разі виявленої його невідповідності займаній посаді внаслідок стану здоров'я , що перешкоджає продовженню роботи . Заява позивачки про неможливість продовження роботи на посаді бухгалтера за станом здоров'я у відсутність медичного висновку про це не може бути підставою для розірвання трудового договору з ОСОБА_1 відповідно до ст. 40 п.2 КЗпП України .
23 листопада 2005 року ОСОБА_1 подала письмову заяву про звільнення за власним бажанням з 23 листопада 2005 року за станом здоров'я та без застосування двотижневого строку попередження про звільнення. Волевиявлення позивачки стало підставою для видання наказу НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера з 23 листопада 2005 року за власним бажанням за станом здоров'я згідно ст. 38 КЗпП України. В день звільнення позивачка отримала повний розрахунок належних їй сум та трудову книжку, що не заперечується.( а.с. 63,67,68 )
Судом 1 інстанції перевірялись І не знайшли підтвердження доводи позивачки про відсутність у неї волевиявлення на звільнення, подачу нею заяви про звільнення під примусом адміністрації.
Також судом 1 інстанції визнано, що наявність рішення Київського районного суду м.Харкова від 19 січня 2004 року про поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі бухгалтера та стягненню заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, не впливає на правовідносини, що виникли при повторному звільненню позивачки за власним бажанням у 2005 році, і не доводить факт порушення відповідачем її трудових прав після виконання судового рішення про поновлення на попередній роботі.
Судом 1 інстанції повно, всебічно і безпосередньо досліджувались надані сторонами докази щодо порушення відповідачем прав позивачки на отримання санаторно-курортної путівки, матеріальної допомоги. Вимоги ОСОБА_1 щодо порушення відповідачем прав позивачки на отримання санаторно-курортних путівок, матеріальної допомоги відповідно до ст. 185 КЗпП України судом 1 інстанції визнані безпідставними.
Доводи апеляційної скарги висновки суду 1 інстанції не спростовують.
Судова колегія, перевіряючи законність і обгрунтованість рішення суду 1 інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді 1 інстанції, визнає, що рішення судом 1 інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги
Керуючись ст.ст. 303,304,307, 308, 313, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 4 жовтня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає зажданої сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Bepxoвного суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.