Апеляційний суд міста Севастополя_____________

Справа № 22ц-1321/2006 р.                                                   Головуючий у першій

інстанції Лугвіщик А.М.

Категорія 41                                                                           Доповідач у апеляційній

інстанції Володіна Л.В.

УХВАЛА ИМЕНЕМ   УКРАЇНИ

ЗО листопада 2006 року колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого              - Куцеконя І.П.

суддів                         - Володіної Л.В., Зотова B.C.

при секретарі               -Машковій С.Г.

за участю                     - представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ВАТ „Запоріжелектромонтаж" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя  від 04 жовтня 2006 p.,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2006 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ВАТ „Запоріжелектромонтаж" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона була звільнена у лютому 2005 p., однак розрахунок з нею не був проведений як на день звільнення, так і на момент подачі цього позову.

Рішенням місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя від 04 жовтня 2006 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права, а саме те, що суд не прийняв до увазі, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь -яким строком. Справу направить на новий судовий розгляд.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1, якій підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, суд виходив з того, що позивачкою пропущений передбачений законом тримісячний строк звернення до суду.

С такими висновками суду судова колегія погоджується.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_2 працювала у відповідача, та 28.02.2005 року була звільнена з роботи на підставах ст. 38 КЗпП України (а.с. 19), при цьому розрахунок на день звільнення з нею проведений не був.

04.10.2005 року судовим наказом стягнуто с ВАТ „Запоріжелектромонтаж" на користь ОСОБА_2 заробітна плата у сумі 1431, 93 грн., що належала її на день звільнення.

Згідно зі ст.ст. 116, 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум в день звільнення, або якщо в цей день він не був на роботі , наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно з п. 25 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 року, перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

При такому положенні, суд обгрунтовано прийшов до висновку, що позивачкою був пропущений строк звертання до суду, який по вимогам про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені обчислюється з дня постанови судового наказу 04.10.2005 року и закінчується 04.01.2006 року; по вимогам про відшкодування моральної шкоди строк обчислюється з дня звільнення 28.02.2005 року і закінчується 29.05.2005 року.

Позивачкою не представлено доказів наявності поважних причин пропуску строку для звертання до суду, отже суд прийшов к обґрунтованому висновку про відмовлення у задоволенні позовних вимог.

Доводи ОСОБА_2 про те, що предметом спору являється невиплачена заробітна плата, а тому згідно з ч.2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь -яким строком, не можуть бути прийняти судовою колегією до увазі, як такі що не відповідають фактичним обставинам справи та діючому законодавству.

Суд прийшов до обґрунтованого висновку, що фактично позовні вимоги зводяться до стягнення середньої заробітної плати, відповідно до ст. 117 КЗпП України. За своєю правовою природою зазначена сума не вважається заробітною платою, а є санкцією за невиконання власником або уповноваженим ним органом вимог ст. 116 КЗпП. Також на вимоги про відшкодування моральної шкоди положення ч.2 ст. 233 КЗпП України не поширюються.

У зв'язку з цим судова колегія не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303-315 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення місцевого суду Гагарінського району міста Севастополя від 04 жовтня 2006 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.