Головуючий суду 1 інстанції - Васильєва Н.М.

Доповідач - Масенко Д.Є.

Справа № 1207/10432/12

Провадження № 22ц/782/4392/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого - судді Масенко Д.Є.,

суддів - Орлова І.В., Бережної С.В.,

при секретарі - Гайворонській Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 вересня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, що діє в інтересах ОСОБА_2 до ВАТ КБ „Надра", приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, зобов'язання вчинити певні дії, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, -

встановила:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 вересня 2013 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено за необґрунтованістю.

Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, які з'явились, дослідивши надані докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла до наступного.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, під час ухвалення рішення суд у числі інших вирішує також питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судова колегія вважає, що у даному випадку судом першої інстанції зазначені вимоги закону у повному обсязі виконано.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків зокрема є договори та інші правочини.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» в особі начальника відділення Центральне відділення філії ВАТ КБ «Надра» ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 299/08-00, на підставі якого позивачу надано кредитні кошти у сумі 49935,00 доларів США, строком до 16.09.2028 року під 14,59 відсотків річних. Цільове використання кредиту: проведення розрахунків по договору купівлі-продажу №1833 від 16.09.2008р., укладеного між позичальником та ОСОБА_8, згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, а також витрати позичальника, пов'язані з оформленням кредиту. Відповідно до п.3.1 кредитного договору надання кредиту проводиться шляхом видачі готівки позичальнику через касу Банку при наявності належним чином оформленої заяви на видачу готівки, сума у якій зазначена в іноземній валюті - доларах США (а.с.10-11).

16 вересня 2008 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1833 (а.с.16-17).

В забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором було укладено договори поруки від 16.09.2008 р. № 299/08-00-1 та № 2-299/08-00, де поручителями виступили ОСОБА_5 та ОСОБА_9 (а.с.14,15).

Також, в забезпечення виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором 16 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1838, відповідно до якого позивач передав в іпотеку житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12-13).

Згідно з платіжним дорученням, виданим ВАТ КБ «Надра», ОСОБА_2 отримав суму кредиту через касу Банку в розмірі 48200,00 дол. США в еквіваленті 233851,94 грн., про що на платіжному дорученні свідчить його підпис (а.с.57).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 229, 230, 627, 629, 638, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України «Про іпотеку» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. та з того, що кредитний договір складений з урахуванням вимог закону щодо його форми і змісту стосовно дотримання прав споживачів та принципу справедливості. Також, суд виходив з того, що договір іпотеки є похідною угодою, яка укладається для забезпечення виконання іншої угоди, зокрема, договору кредиту, і не може існувати самостійно, то правила ст.215 ЦК України стосовно заперечень дійсності правочину на нього не поширюється.

Розглядаючи спір судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності нормам діючого законодавства України висновків суду першої інстанції стосовно правомірності надання відповідачем кредиту в іноземній валюті без необхідної ліцензії не заслуговують на увагу, оскільки статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно з п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Щодо вимог підп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам. Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій установлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Судом встановлено, що позивач має відповідні ліцензії та дозвіл, видані у встановленому порядку, на право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Отже, аналізуючи наведені норми матеріального права, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач - банк, як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Також, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо укладення апелянтом кредитного договору під впливом обману, оскільки згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману i сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що позивачем та його представником доказів для визнання правочинів недійсними з підстав вчинення під впливом обману, в розумінні ст. 60 ЦПК України, не надано як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

Крім того, при вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним мають враховуватися вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК України (ст. ст. 1048-1052, 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зокрема, це:

- досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю;

- сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

Судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів було вірно встановлено, що як кредитний договір, так і договір іпотеки підписані сторонами на добровільних засадах та відповідає намірам сторін по безумовному виконанню взятих на себе зобов'язань, сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та погодили, що не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом договору, свої зобов'язання ВАТ КБ «Надра» виконало належним чином, оскільки позивач отримав готівкою у касі Банку згідно з платіжним дорученням суму 48200,00 дол. США, про що є його підпис на даному документі, а сума у розмірі 1735,20 дол.США (49935,20-48200,00), була вирахувана за витрати, пов'язані з оформленням кредиту, тобто надійшла в рахунок погашення комісії.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суд з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, будь-яких належних доказів на підтвердження своїх доводів апелянт суду не надав, тому судом першої інстанції постановлене правильне по суті і справедливе рішення.

Колегія суддів керуючись ст. ст. 307,308 ЦПК України, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді :