№ справи:0101/6166/2012 Головуючий суду першої інстанції:Прищепа А.В.
№ провадження:22-ц/190/3651/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Харченко І. О.
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Харченко І.О.
суддів:Філатової Є.В. Дралла І.Г.
при секретарі:Краснощоковій Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2013 року, -
в с т а н о в и л а :
28 листопада 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності. Вимоги мотивовані тим, що у 2006 році він переїхав жити до України з міста Юджин, штату Орегона, США. В Україні, у місті Вінниця, він познайомився з відповідачкою, з якою у 2007 році зареєстрував шлюб. Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 31.08.2012 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано. Однак за час шлюбу позивачем за власні кошти були придбані: квартира АДРЕСА_1; гараж НОМЕР_1, розташований в смт. Партеніт ГБК «Фрунзенський»; земельна ділянка в смт. Партеніт, о/г «Приморське»; меблі, побутову техніку, металопластикові конструкції. Усі грошові кошти, на які позивач купував майно в Україні, утримував відповідачку та її сина, він заробив до шлюбу. У 1998 році ОСОБА_6 продав свій будинок у місті Юджин, штату Орегона, США за 155000 доларів США та у 2001 році купив бізнес «Поні Експрес» (ресторанна доставка) за 500 доларів США. У 2004 році дохід від бізнесу склав 60000 доларів США, а у 2005 році - 70000 доларів США. В березні 2006 року він продав свій бізнес за 150000 доларів США та переїхав до України. На банківських рахунках позивача на цей момент було 300000 доларів США. У серпні 2006 року ОСОБА_6 познайомився з відповідачкою, а у жовтні 2006 року він купив квартиру в смт. Партеніт за 70000 доларів США. Для покупки квартири він зняв гроші з рахунку в сумі 95000 доларів США, оскільки квартира потребувала ремонту, а також необхідно було купити нові меблі, встановити металопластикові вікна, двері тощо, на що було витрачено ще 25000 доларів США. Згідно договору купівлі-продажу, квартира була куплена на ім'я позивача та відповідачки по ? частці. У грудні 2006 року ним був придбаний гараж НОМЕР_1 в ГБК «Фрунзенський» смт. Партеніт, за який ним було сплачено 12000 доларів США. У 2007 році позивач почав будівництво даного гаражу, для чого ним був отриманий банківський переказ в сумі 55000 доларів США. Також на протязі всього 2007 року ним знімались гроші з банкомата, які були потрачені на утримання відповідача та її сина. У 2008 році для витрат на проживання відповідача, її сина, а також для будівництва гаражу, позивач через банкомати України зняв 37054 доларів США. Крім того, у 2009 році позивачем були зняті гроші через банкомати в сумі 14681 доларів США, у 2010 році - 8241 доларів США, у 2011 році - 2349 доларів США, у 2012 року - 2247 доларів США. Зазначені кошти пішли на утримання відповідача та її сина. При цьому з дня знайомства та по цей час відповідачка ніде не працювала і не працює, а разом із сином проживає за його рахунок. Просив визнати за ним право власності на усю квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, як куплену за кошти позивача, зароблені ним до шлюбу. Визнати за ним право власності на гараж НОМЕР_1, який розташований за адресою: АР Крим, смт. Партеніт, ГБК «Фрунзенський», як куплений за кошти позивача, зароблені ним до шлюбу. Стягнути з відповідачки понесені ним судові витрати.
Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, 23 квітня 2013 року з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_6, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову у повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції при розгляді справи були встановлені не всі обставини, маючі суттєве значення по справі, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим рішення суду є незаконним та необґрунтованим.
Частиною 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Враховуюче вищенаведене колегія суддів вважає за можливе розгляд справи за відсутності особисто апелянта, оскільки про місце та час слухання справи він повідомлений належним чином, що підтверджено матеріалами справи, а його інтереси в апеляційному суді представляють два уповноважених ним представника. Відповідачка ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, про місце та час слухання справи повідомлена належним чином, подала письмове клопотання про розгляд справи апеляційним судом за її відсутності, проте явку свого уповноваженого представника до апеляційного суду не забезпечила.
Заслухавши суддю-доповідача, представників апелянта ОСОБА_6 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно і законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позивачем своїх вимог.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і визнає їх обґрунтованими та законними, оскільки вони не суперечать фактичним обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 листопада 2006 року позивач ОСОБА_6 спільно з відповідачкою ОСОБА_7 придбали у ОСОБА_11 у рівних частках , тобто по ?? частці, квартиру під АДРЕСА_1 (аркуші справи 121-126).
05 жовтня 2007 року між сторонами був укладений шлюб, який на підставі рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим в серпні 2012 року був розірваний (аркуш справи 16).
28 листопада 2012 року ОСОБА_6 звернувся до Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідачки ОСОБА_7 з посиланням на приписи статей 7 та 57 Сімейного кодексу України про визнання за ним права власності на квартиру, яка розташована в АДРЕСА_1, в цілому, оскільки куплена ним за грошові кошти, зароблені ним до шлюбу.
Згідно приписам частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто тощо.
З аналізу наведених норм вбачається, що вони стосуються правовідносин між подружжям. За таких обставин посилання позивача на зазначені приписи є хибними, оскільки згідно наданих суду доказів на час придбання сторонами спірної квартири (жовтень 2006 року) вони у шлюбі не перебували, також не доведено суду факту їх знаходження у фактичних шлюбних відносинах. Суд першої інстанції правильно зазначив, що спростування права власності відповідачки за частку спірної квартири, повинно відбуватися не внаслідок спростування матеріальних підстав набуття такого права, а в наслідок встановлення незаконності правової складової цього набуття, тобто шляхом доведеності нікчемності цього правочину або визнання цього правочину недійсним.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що з інших мотивів та підстав спростування права власності відповідачки щодо її частки у спірній квартирі, позивач ОСОБА_6 до суду не звертався, таких вимог не обґрунтовував та не доводив, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні зазначених позовних вимог.
Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив також у задоволенні позовних вимог позивача про визнання за ним права власності на гараж НОМЕР_1, який розташований в смт. Партеніт ГБК «Фрунзенський», заявлений позивачем з підстав придбання його за кошти, зароблені ним до шлюбу, оскільки з матеріалів справи та пояснень представників позивача в судовому засіданні апеляційного суду вбачається, що зазначене нерухоме майно збудовано без відповідного проекту, без дозвільних документів, дотепер не введено в експлуатацію, тобто в розумінні приписів статті 376 Цивільного кодексу України є самочинною будівлею й визнання на неї права власності в судовому порядку, є неприпустимим.
Додаткових доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до частини 1 статті 10, частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
З інших мотивів та підстав позивач до суду не звертався, інших вимог не обґрунтовував та не доводив.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України і ухвалив рішення стосовно заявлених вимог з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права, висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 303-305, 307, 308, 313-315, 324-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяті днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
І.О.Харченко Є.В.Філатова І.Г.Дралло