АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
88000, м.Ужгород, вул.Довженка, 7
Справа № 22-1478/2006 Головуючий у першій інстанції : Бисага Т.Ю.
Доповідач: Фазикош Г.В.
РІШЕННЯ
01. грудня 2006 р. м. Ужгород
Апеляційний суду Закарпатської області в складі: .
Головуючої: Фазикош Г.В. суддів: Павліченко СВ., КуштанаБ.П., при секретарі: Довбака Т.О.
з участю : представника позивачів - ОСОБА_3; відповідача - ОСОБА_1; відповідача - ОСОБА_2.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2. на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5та ОСОБА_6до ОСОБА_1та ОСОБА_2про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав, -
ВСТАНОВИВ:
В березні 2006 року ОСОБА_4, ОСОБА_5та ОСОБА_6подали до суду позов до ОСОБА_1та ОСОБА_2про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав (поширенням недостовірної інформації), в якому просили зобов'язати відповідачів солідарно відшкодувати їм заподіяну їм моральну шкоду в розмірі 105000 ( сто п'ять тисяч) грн. - по 35000 (тридцять п'ять тисяч) грн. кожному з позивачів. Свої вимоги позивачі мотивували тим, що 26 жовтня 2004 року у газеті „ІНФОРМАЦІЯ_1" ( НОМЕР_1 на 3 сторінці у рубриці „ІНФОРМАЦІЯ_2" було опубліковано статтю „ІНФОРМАЦІЯ_3", в якій містилась негативна та недостовірна інформація в т.ч. і щодо позивачів, яка ганьбить їх честь, гідність та ділову репутацію. Зокрема в статті стверджувалось, що позивачі, будучи службовими особами ЗАТ „ІНФОРМАЦІЯ_4" та ТОВ „ІНФОРМАЦІЯ_5", порушували чинне законодавство України, а саме ст.ст. 364,365 та 191 КК України. Вказана інформація була передана газеті відповідачами, що останні не заперечували, а тому, на думку позивачів, вони вправі - ставити питання про відшкодування заподіяної їм моральної шкоди саме відповідачами. Вказана інформація була визнана недостовірною рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28.12.2005 року, яке набуло законної сили, а також була предметом перевірки, яка здійснювалась прокуратурою Закарпатської області та відділу по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України на Львівській залізниці, приводом для яких також були заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2. За результатами цих перевірок у порушенні кримінальних справ по факту порушень чинного законодавства службовими особами ЗАТ „ІНФОРМАЦІЯ_4" за ст.364, 365 та 191 КК України було відмовлено. Крім того, позивачі просили зобов'язати відповідачів відшкодувати їм понесені витрати по оплаті правової допомоги адвоката в розмірі 6000 грн.- по 2000 грн. кожному.
26 липня 2006 року Ужгородський міськрайонний суд постановив рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги позивачів та стягнув з відповідачів солідарно на користь позивачів моральну шкоду в розмірі 52500 грн.- по 17500 грн. кожному з позивачів, та витрати по оплаті правової допомоги адвоката в розмірі 3000 грн. - по 1000 грн. кожному з позивачів.
Не погодившись із даним рішенням, відповідачі подали на нього апеляційну скаргу , в якій просять рішення суду першої інстанції скасувати в повному обсязі, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянти вважають, що справа була розглянута „неповажним суддею", який безпідставно відхиляв їх клопотання, прийняв до розгляду позов, що не був оплачений судовим збором, невірно визначив строк позовної давності та не врахував ряд фактичних обставин справи, які, на думку апелянтів, мали важливе значення, в т.ч. і те, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 05 грудня 2003 року, на яку посилався суд, була оскаржена апелянтами та скасована, а матеріали було направлено Чопському транспортному прокурору для додаткової перевірки.
В судовому засіданні в апеляційній інстанції відповідачі апеляційну скаргу підтримали із наведених в ній підстав та просили її задовольнити. При цьому вони пояснили, що подаючи заяву до друкованого засобу інформації вони діяли не тільки від власного імені, а від імені інших акціонерів товариства, на їх думку, подана ними інформація відповідає дійсності, але відповідачі не можуть її довести тому, що не мають доступу до всіх її джерел. Крім того, відповідачі пояснили, що текст, поданий ними до газети не було відредаговано, тому він міг містити певні неточні висловлювання.
Представник позивачів в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала та просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому вона пояснила, що позивачі знали, що подана ними інформація до газети є недостовірною, оскільки раніше звертались із нею в т.ч. і до правоохоронних органів, та знали про відмову у порушенні кримінальних справ. Поширена ними інформація не є оціночними судженнями, а є звинуваченнями у скоєні позивами злочинів. Відповідачі дійсно заявляли ряд клопотань в суді першої інстанції, але вони були відхилені судом правильно як" безпідставні. Що стосується строку позовної давності, то, на думку, представника позивачів, відповідачі фактично користуються нормами старого ЦК та посилаються на постанову Пленуму Верховного Суду України 1995 року, в якій міститься роз'яснення щодо застосування певної недіючої на даний час статті ЦК 1963 року, яке даного спору не стосується.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
Цивільно-правове розуміння та тлумачення честі, гідності та ділової репутації як об'єкту судового захисту ґрунтується на ст.ст.201, 269, 270 ЦК України, які встановлюють відповідно право на честь, гідність та ділову репутацію та відносять їх до цивільних немайнових прав, різновидності суб'єктивних прав. Строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист відповідних прав визначається відповідно до ст.256-268 ЦК України з урахуванням характеру цієї вимоги. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації ( ст.258 ч.2 ( 2) ). Ця норма не може тлумачить розширено, і ,зокрема, розповсюджуватись на вимоги щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди, на чому наполягають відповідачі, оскільки це може призвести до неправомірного звуження прав позивачів на судовий захист. Враховуючи наведене, а також вимоги ст.8 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє доводи відповідачів щодо неправильного застосування судом першої інстанції інституту позовної давності.
Колегія погоджується із тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, прийнявши до розгляду позов без сплати судового збору, однак враховуючи те, що на момент розгляду справи в апеляційній інстанції збір було сплачено, вважає що допущене процесуальне порушення не може бути підставою для скасування рішення суду, ухвалене по суті справи.
Колегія відхиляє доводи апелянтів щодо недостатнього та невірного з'ясування фактичних обставин справи, та вважає, що суд першої інстанції правильно з'ясував дійсний характер правовідносин між сторонами спору, та прийшов до правильного висновку про те, що інформація, поширена з вини відповідачів є не тільки недостовірною, але і такою, що зачіпає честь, гідність та ділову репутацію позивачів, оскільки є по суті недоведеним належним чином звинуваченням позивачів у скоєні злочинів, а тому позивачі вправі ставити питання про відшкодування моральної шкоди відповідно до ч.2 ( 4) ст.23 ЦК України.
При цьому, колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до поширення інформації в друкованому засобі масової інформації відповідачі реалізували своє право на свободу міркувань, звернувшись в органи прокуратури, але в подальшому поширили аналогічну за змістом інформацію без врахування результатів прокурорської перевірки. Факт оскарження відповідачами постанови від 05 грудня 2003 року про відмову в порушенні кримінальної справи вже після поширення інформації не доводить того, що відповідачі, під час цього поширення діяли добросовісно. Судом встановлено, що в подальшому постанову дійсно було скасовано, а матеріали було направлено Чопському транспортному прокурору для додаткової перевірки, за результатами якої було прийнято повторно постанову про відмову в порушені кримінальної справи за тими ж фактами від 04 серпня 2006 року. Таким чином, і на момент розгляду даної справи в апеляційній інстанції достовірність поширенної інформації відповідачами доведена не була.
В той же час, колегія погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що при визначені розміру стягнутого відшкодування, суд першої інстанції в неповній мірі врахував вимоги статті 23 ЦК України, а саме вимоги щодо розумності та справедливості. На думку колегії, сума присудженого є завищеною, а тому її слід зменшити, стягнувши з відповідачів 15000 грн. по 5000 грн. кожному позивачу.
Враховуючи наведене та .керуючись ст.ст. З, 8, 10-11, 57-60, 303, 304,307,309,315,317,319 ЦПК України, ст.ст. 16, 23, 201, 269, 270, 277, 280, 299,1167 ЦК
РІШИЛИ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2. задовольнити частково.
2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5та ОСОБА_6 до ОСОБА_1та ОСОБА_2про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав змінити зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідачів на користь позивачів.
3. Абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції :
Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1та ОСОБА_2на користь позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5та ОСОБА_6моральну шкоду в розмірі 15000 ( п'ятнадцяти тисяч ^ грн., а саме по 5000 ( п'ять тисяч) грн. кожному.
В решті частин рішення суду першої інстанції залишити без змін.
4. Дане рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Верховного Суду України в касаційному порядку на протязі двох місяців з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги.
Головуючий :