УХВАЛА

Справа №: 22-ц/190/4688/13Головуючий суду першої інстанції:Кулішов А.С.

Головуючий суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.

"02" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіМясоєдової Т.М.

СуддівКурської А.Г., Бондарева Р.В.

При секретаріГаліч Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7, що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, за участі у справі Сімферопольської районної державної адміністрації в АР Крим, про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, комунальними послугами (водопроводом, газом, тепловою енергією) та встановлення порядку користування приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 12 червня 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 12 червня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_7, що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_8 відмовлено повністю.

Не погодившись з зазначеним рішенням ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що вона вселилась у спірне домоволодіння як член сім'ї власника, вона та її малолітні діти іншого житла не мають. Незважаючи на те, що вона добросовісно несе обов'язок по оплаті комунальних послуг, відповідачі постійно чинять їй перешкоди у користуванні житлом. Вважає, що при ухвалені рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які з'явились до суду, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що доказів надання ОСОБА_11 як власником спірного домоволодіння згоди на вселення ОСОБА_7 в спірний будинок судом не встановлено. Підстави для визнання ОСОБА_7 та її дітей членами сім'ї ОСОБА_11 у розумінні положень ст.3 СК України відсутні. Ці обставини сторони не заперечували під час судового розгляду, крім того, її встановлено у рішенні Апеляційного суду АР Крим від 13.12.2011 року.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає їх правильними, а рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

За приписами ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_7 посилалась на те, що в 2008 році вона вселилась у домоволодіння АДРЕСА_1 за згодою колишнього власника будинку ОСОБА_13, будучи дружиною її онука ОСОБА_14, стала проживати в ньому як член сім'ї. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_14 позивачка залишилась проживати у спірному будинку разом із своїми малолітніми дітьми та нести витрати по утриманню даного будинку. Однак, власник будинку ОСОБА_11, який успадкував вищевказаний будинок після смерті батьків, чинить їй перешкоди у користуванні майном. Крім того, судом першої інстанції при розгляді справи не прийнято до уваги рішення Апеляційного суду АР Крим від 13.12.2011 року, яким встановлено, що ОСОБА_11 як власник житла не оспорює її право користування спірною жилою площею.

У відповідності до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379, 382 ЦК України). Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України, ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Як встановлено рішенням Апеляційного суду АР Крим від13.12.2011 року, що набрало законної сили, по цивільній справі №22ц-0109/8097/11 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_11, ОСОБА_14, треті особи - Управління у справах дітей Сімферопольської районної державної адміністрації в АР Крим, орган опіки та піклування виконавчого комітету Перовської сільської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою та визначення порядку користування квартирою, 14.07.2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_14 було укладено шлюб, вони є батьками малолітніх ОСОБА_12 - ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно довідки від 31.01.2011 року КП «Житлобутсервіс Дубки» ОСОБА_7 з чоловіком та дітьми проживає у спірному жилому будинку. За повідомленням БРТІ від 26.07.2011 року власником будинку по АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3. За даними спадкової справи із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_12 зверталась його дружина ОСОБА_13 та син ОСОБА_11, які на час відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем у спірному жилому будинку та на їх ім'я 26.04.2002 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом щодо автомобілю та простих іменних акцій. Спірний житловий будинок до свідоцтва про право на спадщину не включено, але прийняття спадщини у частині свідчить про прийняття спадщини у цілому та прийнята спадщина належить спадкоємцям з моменту відкриття спадщини (ст.548 ЦК України 1963 року, чинного на час прийняття спадщини). Та обставина, що спадкоємцями не проведено державної реєстрації права власності на житловий будинок не позбавляє їх права користування цим жилим будинком, включаючи право вселення до жилого будинку членів своєї сім'ї.

На час звернення ОСОБА_7 до суду та на час вирішення справи судом підстав для визнання її та її дітей членами сім'ї ОСОБА_11 у розумінні ст.3 СК України не має, оскільки як слідує з її пояснень, взаємовідносини з останнім припинені через розірвання шлюбу з його сином (ОСОБА_14) та виникнення неприязне них стосунків. Стверджуючи про наявність перешкод у користуванні будинком, позивачка на виконання вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України, будь-яких доказів не надала і судом це не встановлено, а відтак, підстав для задоволення її вимог та усунення для неї перешкод у користуванні будинком немає, оскільки відповідно до ст.3 ЦПК України захисту у судовому порядку підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване право особи. Крім того, ОСОБА_7, незважаючи на визнання ОСОБА_11 її права на проживання у будинку, не зареєстрована за адресою цього будинку. Оцінюючи доводи позивачки щодо встановлення порядку користування жилим будинком, колегія суддів, враховуючи об'єм прав ОСОБА_11 та ОСОБА_7, вважала, що правових підстав для задоволення її вимог та надання їй у користування частки жилого будинку немає.

За приписами ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Як зазначено в ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

З огляду на приписи ст.156 ЖК України право членів сім'ї (зокрема колишніх членів сім'ї) власника на користування жилим приміщенням є похідним від права власника і з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім'ї (колишні члени сім'ї - за відсутності між ними договірних відносин, зокрема, найму, оренди, тощо) втрачають право користування цим приміщенням.

Як вбачається зі спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_12 та ОСОБА_13, що містяться в матеріалах справи ОСОБА_11 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом є єдиним власником будинку АДРЕСА_1 (а.с.17, 24 т.2). Із пояснень ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції та її паспорту слідує, що вона зареєстрована з дітьми за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.165 т.1). зазначені обставини також підтверджуються довідкою про склад сім'ї №636 від 24.01.2011 року, виданою ЛКП «Паспортна служба» Лисичанської міської ради. Отже, співвласниками спірного будинку ані позивач, ані її діти ОСОБА_8 і ОСОБА_12 не являються.

Згідно з ч.1, 2 ст.3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

При розгляді справи судом першої інстанції на підставі доказів, наданих сторонами на засадах змагальності, встановлено, що позивачка ОСОБА_7 та її малолітні діти не є членами сім'ї власника будинку ОСОБА_11 у розумінні вищенаведених положень сімейного законодавства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає їх правильними та такими, що кореспондуються з фактичними обставинами справи.

У відповідності до ст.3, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_7, відповідачі вказували на те, що домовленості про вселення позивача у будинок із правом постійного користування ним між сторонами не існувало і згоди на це вони не давали.

За правилами ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Усупереч наведеній нормі позивачем не доведено існування між сторонами іншої угоди про порядок користування спірним житлом.

При відсутності реєстрації позивачки з дітьми у спірному будинку саме на ній лежав обов'язок доведення свого вселення у будинок відповідача на умовах виникнення рівного з власником права користування ним. Тимчасове проживання позивачів у будинку, належному ОСОБА_11, не тягне за собою права постійного користування ним. Участь у проведенні ремонтних робіт в будинку може бути підставою відшкодування їх вартості. Жодних доказів на підтвердження укладення будь-якої угоди з теперішнім власником будинку ОСОБА_11 на користування жилим приміщенням в спірному будинку позивачка суду першої та апеляційної інстанції не надала.

Таким чином, доводи позивачки, викладені в апеляційній скарзі, по суті не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не містять правових підстав для скасування судового рішення, передбачених статтею 309 ЦПК України.

При розгляді справи районний суд повно, об'єктивно та всебічно з дотриманням вимог процесуального права дослідив обставини справи, дав належну оцінку поданим сторонами доказам і постановив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 313, 315, 317, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 12 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.