Головуючий у 1 інстанції Щебуняєва Л.Л.

Категорія 27 Доповідач Корчиста О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

11 жовтня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої: Могутової Н.Г.

суддів: Мірути О.А., Корчистої О.І.

при секретарі Щебетун В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 15 серпня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 15 серпня 2013 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (надалі ПАТ «Енергобанк») до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволені: стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 703 902, 43 гривень, а також, судові витрати по 1 147 гривень з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, а також, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позивач пропустив строк звернення до суду з таким позовом до відповідачів; банком було збільшено розмір відсоткової ставки за кредитом, але такі зміни не передбачені договорами поруки без додаткового повідомлення поручителя та укладення з ним окремої угоди, що є підставою для припинення поруки в порядку ст. 559 ч. 1 ЦК України. Крім цього, вказував, що рішення суду в частині стягнення з відповідачів пені є незаконним, а також, позивачем не було виконано п. 7.2 кредитного договору, відповідно якого позивач повинен був докласти зусиль для позасудового врегулювання спору.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились, повідомлялись належним чином про час та місце розгляду справи. ОСОБА_1, який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2, просив справу розглянути без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга ОСОБА_1, який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2, задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору про іпотечний кредит №20 ДІК від 9 липня 2008 року (а.с. 13-20,23) позивачем ПАТ «Енергобанк» ОСОБА_2 був наданий кредит у розмірі 340 000 гривен на строк до 9 липня 2013 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18% річних.

Відповідно до п.10.2 вищевказаного договору, цей договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін.

Договором про внесення змін до Договору про іпотечний кредит №20 ДІК від 9 липня 2008 року від 9 липня 2008 року, підписаного позивачем та відповідачем ОСОБА_2, за взаємною згодою сторін, були внесені зміни до п.1.1 договору про іпотечний кредит в частині розміру відсотків за користування кредитом, а саме: відсотки за користування кредитом встановлені в розмірі 25% (а.с.21).

Згідно договору про внесення змін до Договору про іпотечний кредит №20 ДІК від 9 липня 2008 року та від 1 вересня 2008 року, підписаного позивачем та відповідачем ОСОБА_2, за взаємною згодою сторін, була встановлена процентна ставка за користування кредитом в розмірі 22% річних з дня рефінансування кредиту в Державній Іпотечній Установі (а.с.22).

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит №20 ДІК від 9 липня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки №20 ДІК /1 від 9 липня 2008 року (а.с.24-25), відповідно до п.1.1 якого Поручитель ОСОБА_3 зобов'язується відповідати перед Кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором про іпотечний кредит №20 ДІК від 9 липня 2008 року та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору спору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому.

Також, в забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит №20 ДІК від 9 липня 2008 року ОСОБА_2, між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №20 ДІК /2 від 9 липня 2008 року (а.с.26-27), згідно п.1.1 якого ОСОБА_4 зобов'язується відповідати перед Кредитором солідарно в повному обсязі за несвоєчасне виконання ОСОБА_2 усіх його зобов'язань за договором про іпотечний кредит №20 ДІК від 9 липня 2013 року та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору про іпотечний кредит, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому.

Крім цього, судом встановлено, що в зв'язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором, станом на 24 квітня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 703 902, 43 гривень, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості за цим кредитним договором, станом на 24 квітня 2013 року (а.с.34-40).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі належним чином зобов'язання за кредитним договором та договорами поруки не виконують, строки позовної давності для звернення до суду із зазначеним позовом не сплинув, питання про підвищення розміру відсоткової ставки вирішено відповідно до умов договору, а тому, вважав на необхідне стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 703 902, 43 гривень.

Такі висновки суду відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам по справі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільні законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.546 та ст.549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Змістом ст.549 ЦК України пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій. Пеня і штраф, як різновиди неустойки, обчислюються у відсотках саме від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, можливість нарахування одного виду неустойки на інший виключається.

Згідно ч.1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09 липня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит №20 ДІК, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредитні кошти в розмірі 340 000 гривен на строк до 9 липня 2013 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18% річних.

Крім цього, зі змісту п.10.2 вищевказаного договору, цей договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін.

Як убачається з договору від 09 липня 2008 року про внесення змін до Договору про іпотечний кредит №20 ДІК від 9 липня 2008 року, підписаного позивачем та відповідачем ОСОБА_2, були внесені зміни до п.1.1 договору про іпотечний кредит в частині розміру відсотків за користування кредитом, а саме: відсотки за користування кредитом встановлені в розмірі 25%.

Згідно договору про внесення змін до Договору про іпотечний кредит №20 ДІК від 9 липня 2008 року від 1 вересня 2008 року, підписаного позивачем та відповідачем ОСОБА_2, за взаємною згодою сторін, була встановлена процентна ставка за користування кредитом в розмірі 22% річних з дня рефінансування кредиту в Державній Іпотечній Установі.

Зі змісту наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що ОСОБА_2 належним чином взяті на себе зобов'язання за договором не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість на загальну суму 703 902, 43 гривень.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив наявність заборгованості за кредитним договором та вірно визначив її розмір.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 5 статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Зі змісту п. 1.2. договору про іпотечний кредит №20 ДІК від 09 липня 2008 року вбачається, що строк виконання зобов'язання встановлений не пізніше 09 липня 2013 року.

Із зазначеним позовом банк звернувся до суду 13 травня 2013 року, що підтверджується штампом суду (а.с. 2).

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо пропуску строку позовної давності банком для звернення із зазначеним позовом до суду не обґрунтовані.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що в забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит №20 ДІК від 09 липня 2008 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договори поруки (а.с.24-25, 26-27).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем було збільшено розмір процентів за основним зобов'язанням і строки їх виплати, у зв'язку з чим збільшився обсяг зобов'язань поручителів, що тягне за собою припинення договорів поруки в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України, не обгрунтовані за наступних підстав.

Відповідно до п.1.1 договорів поруки Поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язуються відповідати перед Кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором про іпотечний кредит №20 ДІК від 9 липня 2008 року та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору спору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому.

Згідно вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

На підставі п.22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», припинення договору поруки, відповідно до частини першої статті 559 ЦК, пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За змістом указаних норм матеріального права та відповідно до змісту наявних в матеріалах справи копій договорів поруки сторони були обізнані та не заперечували проти можливості зміни умов кредитного договору без укладання додаткової угоди поручителя, у зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними та такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини, що склалися між сторонами і їм надана належна оцінка, в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції, їм в рішенні суду надано оцінку та вони не є такими, що можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 15 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на неї може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді