Справа 22ц-1860/2006 р. Головуючий в 1-ій інстанції Гумен В.М.
Категорія цивільна. Доповідач Смаглюк Р.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ.
6 грудня 2006 року. Апеляційний суд Чернігівської області
в складі: головуючого - судді Смаглюк Р.І.,
суддів Горобець Т.В., Страшного М.М., при секретарі Пац Т.М.,
з участю відповідача, його представників, третьої особи,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Чернігівської області в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 4 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Прилуцького міськвиконкому, Прилуцького міжміського бюро технічної інвентаризації про скасування свідоцтва про право власності на квартиру та визнання права власності на квартиру в порядку набувальної давності,-
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 через свого представника просить скасувати вказане рішення від 4 жовтня 2006 року і постановити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову і задоволенні зустрічного позову, мотивуючи неправильним застосуванням судом норм матеріального і процесуального права.
В липні 2006 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою № АДРЕСА_1, шляхом виселення з неї відповідача ОСОБА_1.Свої вимоги вона обгрунтувала тим, що вказана квартира належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 13 лютого 2002 року, виданого Прилуцьким міськвиконкомом. Відповідач відмовився з неї виселитися, чим перешкоджає їй реалізувати право розпорядитися квартирою.
Відповідач ОСОБА_1 звернувся з зустрічною позовною заявою про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на вказану
квартиру від 13 лютого 2002 року та визнання за ним права власності на 1/2 частину цієї квартири по праву спадкування після смерті матері ОСОБА_3, мотивуючи тим, що пай за вказану квартиру в кооперативі № 3 м. Прилуки був внесений в сумі 2095 крб. 13 липня 1971 року ОСОБА_4 матір"ю ОСОБА_2, ОСОБА_3. та ОСОБА_5, яка не претендує на неї. В квітні 1984 року був повністю виплачений пай за квартиру, в якій проживав відповідач з матір"ю ОСОБА_3. Тому після її смерті він прийняв спадщину на 1/2 частину цієї квартири. В листопаді 2004 року він змінив позовні вимоги таким чином: членом ЖБК була його бабуся ОСОБА_4, яка сплатила частину паю в сумі 2095 крб., в квартирі проживали її діти - ОСОБА_2, його мати ОСОБА_3. і тітка ОСОБА_6 З 1971 року в квартирі залишилася проживати мати відповідача, яка повністю виплатила ЖБК пайовий внесок, тому спірна квартира є спадковим майном його матері, він - єдиним спадкоємцем, тому просить визнати за ним право власності на всю квартиру.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 15 грудня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2005 року та ухвалою Верховного Суду України від 15 серпня 2005 року, первісний позов ОСОБА_2 задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 7 червня 2006 року вказане рішення скасоване за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_1. Такою обставиною є висновок експерта-криміналіста НОМЕР_1 в кримінальній справі № 1п-6 / 2006 р./л.с. 102-106/.
23 серпня 2006 року представник відповідача ОСОБА_1 частково змінив зустрічні позовні вимоги і просить визнати за ним право власності на спірну квартиру в порядку набувальної давності, оскільки на підставі Закону України „Про власність" та відповідно до ч.2 ст. 344 ЦК України ОСОБА_1 є добросовісним набувачем і по праву давності користування володіє цим майном.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 4 жовтня 2006 року позов ОСОБА_2 задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено з таких підстав. Судом встановлено, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за життя пайовий внесок в сумі 2095 крб. перевела на позивачку, яка була прийнята в члени ЖБК № 3 протоколом № НОМЕР_2, платила пайові внески / л.с.38, 87-89, т.1/. Рішенням міськвиконкому від 22 січня 1992 року спірна квартира визнана власністю ЖБК №3, рішенням № НОМЕР_3 передана на праві приватної власності ОСОБА_2. Факт проживання в цій квартирі сім"ї ОСОБА_1, сплати нею комунальних послуг не є підставою для визнання за ОСОБА_3. права власності на цю квартиру. Доказів її вступу до ЖБК нема, невідповідність
2
підписів та почерку в заявах ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за 1971 рік не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 права власності на квартиру, яке виникло на підставі членства в ЖБК. Інші доводи ОСОБА_1: неможливість мати право власності громадянці іншої держави, ведення спільного господарства членами сім'ї ОСОБА_4, за рахунок якого внесений пай в ЖБК, - не підтверджені доказами і не відповідають Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Висновок експерта-криміналіста не є допустимим доказом, оскільки виконаний експертом, який не має права на проведення експертизи по цивільних справах. На підставі викладених обставин суд прийшов до висновку, що право власності ОСОБА_2 є законним, його порушення ОСОБА_1 створює перешкоди, тому усунув ці перешкоди шляхом виселення відповідача зі спірної квартири і відмовив в задоволенні зустрічного позову на тій підставі, що фактом проживання та сплатою комунальних послуг для нього право власності, в тому числі і по праву набувальної власності, не виникло. Доказів членства в ЖБК ОСОБА_3., сплати нею пайових внесків суду не надано.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 вважає вказане рішення незаконним, просить скасувати з таких підстав. Суд не дав належної оцінки факту написання заяви ОСОБА_4 про вихід з членів ЖБК та заяви ОСОБА_2 про вступ до ЖБК іншою особою, постанові про закриття провадження по кримінальній справі. В суді доведено, що квартирою володіла ОСОБА_3., яка сплачувала пайові внески, комунальні послуги, чим спростовується право власності на квартиру ОСОБА_2. Тому відповідно до ст. 344 ЦК України відповідач ОСОБА_1 набув право власності на цю квартиру по праву набувальної давності. Крім того, суд безпідставно послався на пропуск строку позовної давності щодо членства в ЖБК ОСОБА_2, оскільки право власності нею зареєстроване з лютого 2002 року. В порушення вимог п.9 ч.І ст. 207 ЦПК України суд не залишив без розгляду заяву ОСОБА_2 після залишення нею судового засідання. З цих підстав просить постановити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 і про задоволення зустрічного позову ОСОБА_1.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення відповідача, його представників, третьої особи, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає відхиленню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, членом ЖБК № 3 з вересня 1969 року була мати позивачки ОСОБА_4 /л.с.88/, на підставі її заяви від 13 липня 1971 року та рішення ЖБК № 3 від 31 серпня 1971 року стала позивачка ОСОБА_2 з зарахуванням на її рахунок пайового внеску в сумі 2095 крб. /л.е.38, 89-97/, яка повністю сплатила пай /л.с. 95-102/. Згідно ст. 15 Закону України „Про власність" та ст. 384 ЦК України член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває права власності на неї і вправі розпоряджатися нею на свій розсуд.
З
Тому видача ОСОБА_2 за рішенням Прилуцького міськвиконкому № НОМЕР_4 свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 на квартиру № АДРЕСА_1 м. Прилуки відповідає вимогам закону. Доводи відповідача щодо недійсності вказаного свідоцтва про право власності на квартиру є необгрунтованими. Посилання ОСОБА_1 на тривале проживання його в цій квартирі, оплату комунальних послуг як на підставу виникнення права власності не відповідає закону, оскільки право власності в ЖБК виникає на підставі членства в кооперативі та сплаті пайового внеску. Твердження третьої особи ОСОБА_7 про те, що в 1969 році його дружину ОСОБА_3.. було прийнято в члени ЖБК і фактично пайові внески сплачувалися нею, що з 1984 року позивачка ОСОБА_2 обіцяла оформити право власності на ОСОБА_3, не підтверджено і спростовано доказами позивачки щодо її членства в ЖБК і сплату нею пайових внесків. Жодного доказу в підтвердження цих обставин відповідачем не надано. Доводи відповідача про те, що заяви від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про вихід з членів ЖБК та про вступ до ЖБК виконані не ними, не впливають на висновок суду, оскільки даними заявами вирішувалося питання про членство в ЖБК та про переведення зобов'язання по сплаті пайових внесків, яке належним чином виконувалося позивачкою до повної сплати суми паю, і це питання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не оспорювали. Доводи щодо домовленості про оформлення права власності на квартиру між ОСОБА_2 та ОСОБА_3., що підтвердив ОСОБА_7, не впливають на висновок суду, оскільки виходять за межі строку позовної давності.
Відповідно до ст.ст. 2, 48 Закону України „Про власність", ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Оскільки відповідач чинить перешкоди ОСОБА_2 в праві розпорядитися своєю власністю, суд обгрунтовано задовольнив її вимоги щодо усунення цих перешкод шляхом виселення відповідача з належної позивачці квартири.
Доводи представника відповідача щодо права власності на підставі набувальної давності є необгрунтованими з таких підстав. Набувальна давність введена ЦК України з 1 січня 2004 року. Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, у відповідача відсутні підстави станом на серпень 2006 року посилатися на цю підставу виникнення права власності.
Доводи щодо порушення судом вимог п.9 ч.І ст. 207 ЦПК України про залишення заяви ОСОБА_2 без розгляду спростовуються журналом судового засідання /л.с.83, т.2/, з якого вбачається, що представник ОСОБА_2 брав участь в судових дебатах, обмінявся реплікою.
За таких обставин рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на рішення суду, постановлене відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, доводи апеляційної скарги не спростовують його висновки.
Тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду -залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 4 жовтня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий: