Головуючий суду 1 інстанції - Логвіненко Т.Г.
Доповідач - Пащенко Л.В.
Справа № 417/229/13-ц
Провадження № 22ц/782/4298/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого: Пащенко Л.В.
суддів: Соловей Р.С., Медведєвої Л.П.
при секретарі : Арутюнян Р.А,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Марківського районного суду Луганської області від 09 вересня 2013 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, -
Встановила:
20.06.2013року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що йому на праві власності належить автомобіль НОМЕР_1, який також перебував у користуванні його сина ОСОБА_4 Його син, з метою проведення ремонту автомобіля, залишив його вдома у ОСОБА_3 14.12.2012 року син виявив, що ліва задня частина автомобіля пошкоджена, а саме: пошкоджене крило, багажник, бампер, задній ліхтар, лонжерон, стакан, а також передня балка. При спілкуванні зі ОСОБА_3 той йому пояснив, що вночі він їздив на автомобілі до смт. Марківка, і на шляху слідування розбив автомобіль. У зв'язку з тим, що відповідач пообіцяв відремонтувати автомобіль, ОСОБА_4 залишив його вдома у ОСОБА_3 Сума витрат на відновлюючі роботи по ремонту автомобіля, з урахуванням виявлених у нього при проведенні автотоварознавчої експертизи пошкоджень, складає 12 256 гривень 16 коп., які і просив стягнути з відповідача. Також просив стягнути моральну шкоду в сумі 5000 гривень.
Рішенням Маркіського районного суду Луганської області від 09 вересня 2013 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі позивач не згоден з рішенням суду, вважає його незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ч.1 ч.3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У відповідності зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, при цьому законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судова колегія вважає, що судом у повному обсязі вказані вимоги закону не дотримано.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що матеріалах справи відсутні будь які докази, які б підтверджували право позивача користування, володіння чи розпорядження пошкодженим автомобілем.
Такі висновки суду суперечать вимогам закону та обставинам справи.
Відповідно до ст.. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Статтею 1187 ЦК України передбачено, що:
1. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
2. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
3. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
4. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
5. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження своїх вимог було надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу /а.с.11/,відповідно до якого автомобіль ВАЗ 2106, д/н НОМЕР_1 належить ОСОБА_5.
Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 31 травня 2013 року, винесеної слідчим Маркіського РВ ГУМВС України в Луганській області Борисенко О.О. спірний автомобіль знаходився деякий час у користуванні ОСОБА_3 і напередодні 14.12.2012 року при ДТП автомобілю під його керуванням були спричинені механічні пошкодження. Свою вину в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 не заперечував (а.с.6-7).
Згідно з висновком автотоварознавчої експертизи №022/13 від 28 березня 2013 року вартість автомобіля НОМЕР_2 з урахуванням експлуатації станом на 15 квітня 2012 року складає 9584 грн. Вартість витрат на поновлювані роботи з ремонту наданого на експертизу автомобіля, з урахуванням наявних у нього пошкоджень складає 12 256 грн.16 коп. (а.с.8-10).
При ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано, що відповідно до вимог ст. ст. 395, 396, 398 ЦК України, одним із видів речових прав на чуже майно є право володіння. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).
Суд приймає до уваги доводи апеляції, і вважає, що матералами справи підтверджено наявність у позивача речового права на володіння транспортним засобом, що не заперечує і власник автомобіля ОСОБА_5, та внаслідок чого наявність права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля з вини відповідача.
Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи №022/13 від 28 березня 2013 року вартість відновлюваного ремонту автомобіля з урахуванням зношеності перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, тому судова колегія приходить до висновку про стягнення шкоди на користь позивача в сумі ринкової вартості транспортного засобу на момент пошкодження автомобіля, т.б. 9584 грн.
Згідно зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до вимог ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини. Разом з тим, судова колегія вважає, що позивач не надав достатніх доказів в обґрунтування своїх вимог в цій частині, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Отже, судова колегія вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
У відповідності зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;
2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;
3) змінити рішення;
4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;
Як встановлено ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.
Керуючись ст. 209, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, судова палата, -
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Марківського районного суду Луганської області від 09 вересня 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 9 584 (дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири ) гривні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: