У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними та повернення сторін у первісний стан,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договору дарування домоволодіння АДРЕСА_1, від 27 грудня 2007 року, договору дарування земельної ділянки площею 0, 0698 га, розташованої по АДРЕСА_1 від 27 грудня 2007 року згідно з якими ОСОБА_3 подарував зазначене майно ОСОБА_4 і про повернення майна у власність позивачеві.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були укладені наступні договори: договір дарування згідно з яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 домоволодіння АДРЕСА_1, та договір дарування згідно з яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0, 0698 га, розташовану по АДРЕСА_1

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та позивачем пропущено строк позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд посилався на те, що ОСОБА_3 є людиною похилого віку, ветераном війни, його внутрішня воля не була спрямована на безоплатну передачу свого майна сторонній особі та на те, що він помилявся щодо природи правочину і вважав, що мова йде про купівлю-продаж майна.

Крім того суд зазначив що договір укладено під впливом помилки, яку позивач вважає обманом.

Однак, з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Відповідно до положень ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені

Відповідно до змісту ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та

обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно

знижують її цінність або можливість використання за цільовим

призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного

значення, крім випадків, встановлених законом.

Крім того, за положеннями ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення( частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Законодавством також визначені правові наслідки удаваного правочину, яким є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами

для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили,

відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який

сторони насправді вчинили.

У позовній заяві ( а.с. 1) позивач посилався на те, що він є людиною похилого віку, який придбав єдине спірне майно за усе своє життя, а тому не міг подарувати свій будинок, а хотів лише його продати та купити інше житло своїй дочці, яка мала його доглядати.

Крім того позивач зазначав, що з іншою особою, відмінною від обдарованого він досяг згоди про укладення договору купівлі-продажу спірного будинку.

Разом з тим, як на правову підставі позовних вимог позивач посилався на ст.ст.215, 216, 230 ЦК України.

Суди у порушення положень ст. ст. 10, 11 ЦПК України підстави позову не з`ясували, не визначились з позовними вимогами, не уточнили у позивача з яких підстав він просить визнати договір дарування недійсним, а саме: з підстав укладення правочину у наслідок помилки з його боку, чи в наслідок обману з боку обдарованого, у наслідок того, що він не освідомлював значення своїх дій у зв'язку з віком чи з інших причин, або його позовними вимогами було визнання договору удаваним та визнання його договором купівлі продажу.

При цьому суди мають враховувати, що підстави визнання договору недійсним у зв'язку з помилкою та визнання договору недійсним у зв'язку з тим, що особа не освідомлювала значення своїх дій, є взаємовиключними, оскільки у першому випадку особа освідомлює значення своїх дій, однак помиляється щодо істотних умов договору, а у другому випадку особа в силу певних причин не освідомлює значення своїх дій.

Крім того, за змістом договору купівлі - продажу, оплата за договором за згодою покупця може бути здійснена будь якою особою, у тому числі представником, що само по собі не свідчить про недійсність договору купівлі-продажу.

Ухвалюючи судові рішення, суди не звернули уваги на підстави позовних вимог, не з'ясували, з яких правових підстав заявлено позов, з огляду на наявність у матеріалах справи розписки позивача про отримання коштів за спірний будинок, не визначились з правовідносинами, які виникли між сторонами, а тому, відповідно до положень ст. 338 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

З огляду на не визначеність судів з підставами позову та позовними вимогами, колегія суддів вважає за необхідне скасувати також рішення суду першої інстанції з тих самих підстав та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати з цивільних справ Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий : В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Амелін

В.П. Гончар

Т.П. Дербенцева

С.О. Карпенко