Головуючий суду 1 інстанції - Колядова В.Ю.

Доповідач - Дмитрієва Л.Д.

Справа № 2-2821/12

Провадження № 22ц/782/4596/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого - Дмитрієвої Л.Д.

Суддів: Заїка В.В., Лозко Ю.П.

при секретарі: Івасенко І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу ВВД ФСС НВВПЗ України в м.Луганську на рішення Алчевського міськсуду від 14.10.2013 року за позовом ОСОБА_2 до Відділення Виконавчої Дирекції Фонду Соціального Страхування від нещасних Випадків на Виробництві та Професійних Захворювань України в м.Алчевську про встановлення факту проживання однією сім'єю та стягнення одноразової допомоги, у зв'язку зі смертю потерпілого

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 14 жовтня 2013 року встановлено факт проживання ОСОБА_2 однією сім»єю з сином ОСОБА_3. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення одноразової допомоги, у зв»язку зі смертю потерпілого відмовлено за необґрунтованістю.

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Алчевську Луганської області не погодилось із вказаним рішенням, вважає його необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходив з того, що ОСОБА_3 згідно вимог ч.2,4 ст.3 Сімейного кодексу України був членом сім`ї позивача , як син, який проживав до своєї смерті разом з матір»ю, був пов»язаний з нею спільним побутом, вони мали спільні права та обов»язки. Тому після його смерті у позивачки виникло право на отримання одноразової допомоги, передбаченої п.7 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відповідачем таке право оспорено, тому воно підлягає судовому захисту та визнанню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення одноразової допомоги,суд першої інстанції виходив з того, що разом з позивачем має право на отримання одноразової допомоги її онук ОСОБА_4, який відноситься до сім»ї загиблого ОСОБА_3

З даним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів і вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні вимог в частині стягнення одноразової допомоги, оскільки на підставі ст.34 ч.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання ,які спричинили втрату працездатності» у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилась протягом не більше як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Судом першої інстанції встановлено, що середньомісячний заробіток потерпілого ОСОБА_3 складає 3692,98 грн., і одноразова допомога сім'ї в розмірі п'ятирічної заробітної плати потерпілого, буде складати 221578,80 грн.

Однак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в стягненні цієї суми, оскільки позивачем не доведено і не надано доказів, що зазначена сума належить стягненню тільки на її користь.

Судова колегія вважає зазначені висновки суду першої інстанції обґрунтованими та здійсненими на підставі правильного застосування норм матеріального та процесуального права, повного та все бічного дослідження доказів, наданих сторонами у відповідності до положень ст.. 212 ЦПК України в їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, та не можуть бути підставою для скасування рішення та відмови у задоволенні позову.

Апелянт, посилаючись на відсутність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_2 із своїм сином однією сім»єю, а у зв»язку з цим і на відсутність у позивачки права на отримання одноразової допомоги сім»ї після смерті сина, керувався положеннями ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та положеннями ст.. 3 СК України щодо визначення поняття сім»ї. Виходячи з цих же норм права суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2

При цьому на думку судової колегії відповідач як в суді першої інстанції, заперечуючи проти позову, так і в апеляційній скарзі помилково тлумачить відповідні положення закону, насамперед положення ст.3. Сімейного кодексу України щодо визначення поняття сім»ї, так і щодо наявності та визначення взаємних прав та обов»язків батьків та повнолітніх дітей. Треба зазначити, що всупереч думці та позиції відповідача по справі, вказаними нормами жодним чином не зазначено відсутність у батьків та їх повнолітніх дітей права на проживання разом однією сім»єю саме в сенсі поняття сім»ї, визначеного ст.. 3 СК України, при цьому знаходження повнолітньої дитини в зареєстрованому шлюбі перешкодою або будь-яким застереженням для наявності та здійснення такого права, навіть разом із чоловіком чи дружиною, та набуття взаємних обов»язків щодо такого сумісного проживання, ведення спільного господарства та наявності спільного побуту саме як рівноправних членів однієї сім»ї, незалежно від спорідненості між ними, наявності шлюбних чи інших, передбачених сімейним законодавством відносин, а не тільки обов»язків батьків та дітей, що є звуженням сімейних прав взагалі. Навпаки таке обмеження права осіб на утворення сім»ї з усіма наслідками таких дій, не може бути обмежено, тим більш фактом досягнення дитиною повноліття чи укладання нею шлюбу.

Тобто,судом вірно встановлено, що позивачка надала достатньо належних та допустимих доказів такого факту сумісного проживання однією сім»єю зі своїм сином у відповідний проміжок часу до його смерті.

Судова колегія погоджується з даними висновками суду про доведеність в частині задоволення позовних вимог та достатність сукупності наданих позивачкою доказів. Доводи апелянта в цій частині є тільки його відповідною думкою та варіантом оцінки цих доказів, не спростованих в свою чергу іншими доказами та правильними посиланнями на норми закону.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення є законним та обґрунтованим, та на підстав положень ст.. 308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ВВД ФСС НВВПЗ України в м.Алчевську відхилити.

Рішення Алчевського міськсуду від 14.10.2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: