У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

 

головуючого - судді	Глоса Л.Ф.
суддів	Пекного ОСОБА_2Д., Нікітіна Ю.І.
за участю прокурора	Кравченко Є.С.	Кравченко Є.С.

 

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 грудня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Хмельницької області на вирок Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2005 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

 

Цим вироком

                                      ОСОБА_1, уродженця м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого         6 листопада 2000 року за ст. 140 ч. 2, ст. 140 ч. 3 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі,

засуджено:

 

          - за ч. 1 ст. 125 КК України на 1 рік виправних робіт;

          - за ч. 1 ст. 152 КК України на 4 роки позбавлення волі;

          - за ч. 2 ст. 153 КК України на 4 роки позбавлення волі.

 

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 за сукупністю злочинів остаточно призначено 5 років позбавлення волі.

 

                                         ОСОБА_2, уродженця                                                           м.   Кам'янець-Подільський   Хмельницької                                                            області, жителя АДРЕСА_1, в силу ст. 55 КК України ( 1960 р.) раніше не судимого,

засуджено:

 

          - за ч. 1 ст. 125 КК України на 1 рік виправних робіт;

          - за ч. 1 ст. 152 КК України на 3 роки позбавлення волі;

          - за ч. 1 ст. 153 КК України на 3 роки позбавлення волі;

          - за ч. 1 ст. 186 КК України на 1 рік позбавлення волі.

 

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2 за сукупністю злочинів остаточно призначено 3 роки і 6 місяців позбавлення волі.

 

У апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не переглядався.

 

Як визнав суд, 14 лютого 2005 року близько 17 години 30 хвилин засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, прибули до місця проживання потерпілої ОСОБА_3 - в будинок АДРЕСА_2 з метою забрати її  у ОСОБА_2 ОСОБА_7 під приводом відсвяткувати День Святого Валентина. Після відмови ОСОБА_3 їхати разом із ними, прагнучи схилити її до сумісної поїздки, засуджені нанесли їй декілька ударів руками по голові, спричинивши потерпілій легкі тілесні ушкодження, а, крім того, ОСОБА_2 відкрито заволодів магнітофоном ОСОБА_3, вартістю 47 грн. 50 коп.

Привізши потерпілу ОСОБА_3 в будинок АДРЕСА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період  часу з 20 до 23 години  почергово зґвалтували ОСОБА_3 та задовольнили свою статеву пристрасть неприродним способом. 

 

У касаційному поданні прокурор посилається на те, що суд безпідставно виключив з обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кваліфікуючі ознаки - учинення зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом групою осіб, повторно та щодо неповнолітньої. Унаслідок цього суд неправильно застосував     кримінальний закон і призначив засудженим покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та даним про особу засуджених через м'якість. Просить вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду, думку прокурора Кравченко Є.С., яка підтримала касаційне подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Твердження прокурора у касаційному поданні про безпідставне виключення судом з обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кваліфікуючих ознак - учинення зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом: групою осіб, повторно та щодо неповнолітньої особи, що призвело до неправильного застосування кримінального закону, то вони ґрунтуються на законі, роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України та матеріалах справи.

 

Згідно з ч.1 ст.28 КК України злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

 

Частиною 1 ст.32 КК України визначено, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

 

Також із змісту ч.3 ст.152 і ч.2 ст.153 КК України та роз'яснень, які містяться у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 27.03.1992 р. “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини”, видно, що за зґвалтування та задоволення з неповнолітньою особою статевої пристрасті неприродним способом підлягає відповідальності особа, яка знала або припускала, що вчиняє насильницький статевий акт та задовольняє статеву пристрасть неприродним способом із неповнолітньою особою, чи могла і повинна була це передбачити.

 

Зазначені вище вимоги закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України судом при постановлені вироку щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не враховано.

 

Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства, окрім іншого (ч.1 ст.125 і ч.1 ст.186 КК України), також кваліфікували дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2: за ч.3 ст.152 КК України - як зґвалтування неповнолітньої, вчинене повторно і групою осіб; ч.2 ст.153 КК України - задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо неповнолітньої особи, повторно й групою осіб. Це обвинувачення ґрунтувалось у тому числі й на показаннях потерпілої ОСОБА_3. Так, будучи допитаною на досудовому слідстві як потерпіла, вона показала, що у квітні 2004 р. познайомилась з ОСОБА_1. і декілька разів із ним зустрічалась. Під час цих зустрічей вона йому розповідала про себе, а саме, що є неповнолітньою й закінчила 9 класів. У травні цього ж року вона за наполяганням своєї матері припинила зустрічатись з ним. 14.02.2005 р. до неї приїхав ОСОБА_1, разом із своїм братом - ОСОБА_2 Вони її запрошували відсвяткувати разом із ними День Святого Валентина, на що вона не дала згоди. Це їх обурило й вони удвох, застосовуючи щодо неї насильство, примусили її поїхати з ними. Привізши її до дому до ОСОБА_2, вони розпочали вживати алкогольні напої та грати в карти, примусивши і її це робити. У процесі цього ОСОБА_1 завів її на кухню й, застосовуючи фізичну силу та погрози, зґвалтував її, а потім задовольнив із нею статеву пристрасть неприродним способом. Після цього вони вийшли і разом з усіма (окрім братів ІНФОРМАЦІЯ_1 у кімнаті також перебували їх знайомі ОСОБА_4 і ОСОБА_5) продовжили знаходитись у кімнаті. В подальшому вже ОСОБА_2 затягнув її на кухню і теж задовольнив із нею статеву пристрасть неприродним способом, застосовуючи при цьому фізичне насильства й погрози його застосування. Через деякий час ОСОБА_4 і ОСОБА_5 пішли, і вона залишилася на одинці з обома братами ІНФОРМАЦІЯ_1. Скориставшись цим, брати ІНФОРМАЦІЯ_1 вже вдвох разом продовжили її ґвалтувати й задовольняти статеву пристрасть неприродним способом, учиняючи це поперемінно. Через деякий час ОСОБА_1 пішов додому, а вона залишилася з ОСОБА_2, який ще раз її зґвалтував і тільки після цього відпустив додому (а.с. 98 - 102, 181-183).

 

Свідок ОСОБА_6 - мати потерпілої, на досудовому слідстві, будучи допитаною як свідок, підтвердила показання своєї дочки у частині того, що обидва брати ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були обізнані про неповнолітній вік її дочки, оскільки вона особисто їм про це говорила. Це відбувалося тоді, коли перший із братів зустрічався з її дочкою та мав намір із нею одружитися (а.с. 86-89).

 

Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2, першого на ч.1 ст.152 і ч.2 ст.153, а другого на ч.1 ст.152 і ч.1 ст.153 КК України, суд взяв до уваги показання потерпілої у суді, в яких вона заперечувала про обізнаність засуджених про її неповнолітній вік і вказала дещо інші обставини учинення щодо неї злочинів. При цьому суд залишив поза увагою її показання на досудовому слідстві, не з'ясувавши належним чином причину їх зміни. Також суд не врахував показання свідка ОСОБА_6, дані нею під час досудового слідства, не дослідивши й не оцінивши їх.

 

Отже, не взявши до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, суд допустив невідповідність висновків фактичним обставинам справи (ч.1 п.2 ст.369 КПК України), а це вплинуло на правильність застосування кримінального закону, що згідно зі ст.398 КПК України є підставою для скасування вироку.

 

Також заслуговують на увагу й посилання прокурора у поданні про неправильність застосування щодо засуджених покарання за ч. 1 ст.125 КК України у виді виправних робіт.

 

Відповідно до ч.1 ст.57 КК України покарання у виді виправних робіт відбувається тільки за місцем роботи засудженого і не може бути призначене безробітним, оскільки цим Кодексом не передбачено можливості його відбування в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт.  

 

З матеріалів справи видно, що на момент засудження ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ніде не працювали, а тому суд, призначивши їм покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді виправних робіт, неправильно застосував кримінальний закон.

 

Не відповідає вимогам ст.65 КК України й призначене засудженим ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч.1 ст. 152, ч.1 ст.153 і ч.2 ст.153 КК України покарання. При його обранні суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості учинених ними злочинів і особи винних, а тому і в цій частині касаційне подання прокурора є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

 

За таких обставин вирок суду не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому його слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

 

При новому розгляді кримінальної справи суд має ретельно перевірити зібрані у справі докази, дати їм належну оцінку та з урахуванням усіх обставин справи прийняти належне рішення й викласти його у відповідному процесуальному документі згідно з вимогами закону.

 

На підставі викладеного та, керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів, - 

 

у х в а л и л а:

 

касаційне подання заступника прокурора Хмельницької області задовольнити.

 

Вирок Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2005 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

 

С У Д Д І :

 

ГЛОС Л.Ф.                                 ПЕКНИЙ ОСОБА_2Д.                        НІКІТІН Ю.І.