АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/1936/13

Номер провадження 22-ц/786/3736/2013

Головуючий у 1-й інстанції Волювач О.В.

Доповідач Лобов О. А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Лобова О.А.,

суддів Гальонкіна С.А., Акопян В.І.

при секретарі Фадєйкіній Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» про виключення майна з акту опису і арешту.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, просив з урахуванням уточнень, ухвалити рішення, яким виключити з акту опису і арешту від 20 липня 2011 року майно, перелічене у пунктах 1- 16, 26-28, 32, 36, 38, 42, 43, 45 цього акту, складеного державним виконавцем відділу ДВС Лубенського МУЮ. Заявлені вимоги мотивовані тим, що перелічене майно є власністю позивача та було передане в оренду ОСОБА_2 у зв'язку із здійсненням останнім підприємницької діяльності.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 вересня 2013 року позов задоволений частково: виключено з акту опису і арешту майна від 20 липня 2011 року, складеного державним виконавцем відділу ДВС Лубенського МУЮ, майно зазначене у пунктах 1 - 16, п.27, п.28, п.32, п.36, п.38, п.42, п.45. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд не дав належної оцінки доказам, на які посилається позивач в обгрунтування заявлених вимог, не звернув уваги на їх суперечливість і неналежність, а тому дійшов хибного висновку про доведеність частини позовних вимог.

Колегія суддів, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скари, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав:

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті позовних вимог у разі порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2011 року державним виконавцем відділу ДВС Лубенського МУЮ у межах зведеного виконавчого провадження №16539345 від 26 жовтня 2009 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь юридичних осіб заборгованості на суму 5 933 599 грн. 72 коп. описане і арештоване майно, про що складений відповідний акт (а.с. 15 - 19).

На підтвердження задоволених судом першої інстанції позовних вимог позивачем надані докази: договір №1 оренди обладнання та інвентарю від 15 лютого 2006 року з трьома додатками (а.с.9- 14); гарантійні талони, фіскальні, товарні чеки, накладні (а.с.20 - 26).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що певні предмети зазначені у договорі оренди від 15 лютого 2006 року є власністю позивача і на підтвердження їх придбання позивач надав належні докази.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки він зроблений з порушенням норм процесуального права та є наслідком неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду є законним і обґрунтованим, якщо суд виконав усі вимоги цивільного судочинства та вирішив спір відповідно до закону на підставі всебічно і повно досліджених обставин, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до правил оцінки доказів (ст.212 ЦПК України) суд аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так в їх сукупності, у взаємозв'язку, єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, якими обґрунтовуються доводи і заперечення сторін.

Усупереч наведеним вимогам закону, а також положенням ст.215 ЦПК України суд першої інстанції не навів у рішенні мотивів, з яких відкинув доводи і докази в обгрунтування заперечень ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» та визнав належними і допустимими докази позивача.

Проаналізувавши наданий позивачем договір оренди, колегія суддів дійшла висновку, що він містить суперечності, які дозволяють ставити під сумнів його достовірність. Так, згідно пункту 3.1. договору майно, що орендується, має бути передано орендарю протягом дести днів з моменту підписання цього договору. Дата підписання договору оренди - 15 лютого 2006 року, при цьому орендна плата за корисування усім майно встановлена у розмірі 10 000 грн. на рік (п.5.1. договору). Згідно додатків №1,2,3 (пункт 1.1. договору) майно передане орендарю частинами 20 квітня 2006 року, 20 вересня 2007 року, 30 травня 2009 року. Пунктом 9.2 договору оренди встановлено, що у випадку прострочення передачі майна в оренду орендодавець сплачує орендарю пеню у розмірі 5% від його договірної вартості за кожен день прострочення. За наявності очевидного прострочення орендодавця позивач не надав суду доказів врегулювання сторонами порушення договірних зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. За змістом наведеної норми закону у її зв'язку з положеннями ст.767, ст.768, ст.772, ст.778-780, ст.785 ЦК України річ (майно), що передається у найм має бути максимально індивідуалізоване для забезпечення належного виконання сторонами прав та обов'язків. Як убачається із додатків до договору, речі (майно), що передані в оренду, позначені загальними назвами, що практично унеможливлює їх ідентифікацію - відсутні серійні номера, назви моделей, тощо.

У зв'язку з цим відсутні підстави ввжати доведеним, що речі, перелічені у гарантійних талонах, фіскальних і товарних чеках та накладних (а.с. 20-26), є саме тими речами, що були передані ОСОБА_1 в оренду ОСОБА_2 та у подальшому були описані державним виконавцем. Визнання відповідачем того, що саме ці речі передані позивачем йому в оренду, на що посилається суд першої інстанції, не можна вважати достатнім і допустимим доказом.

Колегія суддів також приймає до уваги ту обставину, що гарантійні талони видані суттєво пізніше дати придбання самих спірних речей, а також те, що магазин побутової техніки «Фокстрот» відкрився у приміщенні №98 по вул. Радянській у м.Лубни лише у серпні 2008 року (а.с. 187), тоді як частина фіскальних чеків на спірні речі датовані травнем і вереснем 2007 року.

Таким чином, колегія суддів визнає недоведеними належними і допустимими докази заявлені позовні вимоги, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.316, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» задовольнити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 вересня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення.

ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову за недоведеністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.А. Лобов

Судді С.А. Гальонкін

В.І. Акопян

З оригіналом згідно: суддя О.А. Лобов