СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
13 грудня 2006 року | Справа № 2-26/2768.1-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гонтаря В.І.,
суддів Борисової Ю.В.,
Щепанської О.А.,
за участю представників сторін:
представник позивача - Тітов Петро Петрович (повноваження перевірені) - директор санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України;
представник позивача - Заєць Сергій Анатолійович, довіреність № б/н від 27.05.2005 - санаторій "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України;
представник відповідача - не з'явився - товариство з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг";
представник третьої особи - не з'явився - Міністерство охорони здоров'я України;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Проніна О.Л. ) від 05.10.2006 у справі № 2-26/2768.1-2006,
за позовом Санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України (Дворцове шосе, 4,Алупка,98677)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" (вул. Київська, 4, Сімферополь, 95053)
3-тя особа Міністерство охорони здоров'я України (вул. М. Грушевського,
7, Київ 21, 01021)
про визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ:
Санаторій "Гірське сонце" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" про визнання недійсним на підставі статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України договору оренди №256/2 від 05.12.2002, укладеного між сторонами з дійсного спору, а також просив стягнути з відповідача судові витрати.
Додатково обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач також посилався на те, що оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 48, 58 Цивільного кодексу УРСР від 1963 року, як мнима угода.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.01.2006 у справі №2-20/2768.1-2006 позовні вимоги були задоволені, був визнаний недійсним з моменту укладення договір оренди №256/22 від 05.12.2002, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" та санаторієм "Гірське сонце".
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.02.2006 у справі №2-20/2768-2006 рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.01.2006 скасовано, в задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2006, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду у справи №2-20/2768-2006 було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України зазначив, що судами при вирішенні дійсної справи не був досліджений факт щодо реального користувача об'єктом оренди за оскаржуваним договором, ким укладалися відповідні договори щодо надання комунальних послуг, хто був платником за надані послуги. Крім того, не було розглянуто усне клопотання позивача про призначення по справі судово-криміналістичної експертизи з приводу встановлення фактичної дати складення договору оренди та актів прийому-передачі.
Справу було передано на новий розгляд господарському суду Автономної Республіки Крим з привласненням їй нового номеру № 2-26/2768.1-2006.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.07.2006 справу було прийнято до провадження господарським судом.
11.09.2006 в судовому засіданні прокуратура Автономної Республіки Крим повідомила господарський суд Автономної Республіки Крим про вступ до процесу.
15.09.2006, в судовому засіданні позивач надав клопотання про призначення у справі криміналістичної експертизи та про витребування у відповідача наступних документів: договору оренди №256/22 від 05.12.2002, протоколу погодження №1 від 20.12.2003, протоколу погодження №4 від 25.04.2004, акту №2/256/22 від 06.12.2002 повернення майна за договором оренди №256/22 від 05.12.2002, акту прийому-передачі послуг №1-ГС від 31.12.2002, акту прийому-передачі послуг №2-ГС від 31.01.2003, акту прийому-передачі послуг №3-ГС від 28.02.2003, акту прийому-передачі послуг №4-ГС від 30.03.2003, акту прийому-передачі послуг №5-ГС від 30.04.2003, акту прийому-передачі послуг №6-ГС від 31.05.2003, акту прийому-передачі послуг №7-ГС від 30.06.2003, акту прийому-передачі послуг №8-ГС від 31.07.2003, акту прийому-передачі послуг №9-ГС від 31.08.2003, акту прийому-передачі послуг №10-ГС від 30.09.2003, акту прийому-передачі послуг №11-ГС від 31.10.2003, акту прийому-передачі послуг №12-ГС від 30.11.2003, акту прийому-передачі послуг №13-ГС від 31.12.2003, акту прийому-передачі №2/256/22 від 31.12.2003
повернення майна за договором оренди №256/22 від 05.12.2002.
Господарським судом вказане клопотання залишено без задоволення у зв'язку з тим, що криміналістична експертиза є одним з видів експертиз, які проводяться в експертних установах. При цьому, підставою для проведення експертиз в експертних установах є передбачений законом процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою особою. На думку позивача, оскаржуваний договір був підписаний сторонами фіктивно, тобто, на думку позивача, є підложним. За такими обставинами, позивач має звернутися до органів прокуратури із відповідною заявою за фактом підлогу, у процесі розгляду та перевірки якої буде проведена відповідна хімічна експертиза для встановлення дати складення тексту та підписання договору.
05.10.2006 в судовому засіданні відповідач надав клопотання про зобов'язання позивача надати обґрунтування мети проведення експертизи по справі. Судом вказане клопотання залишено без задоволення, оскільки суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення по справі експертизи.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.10.2006 (суддя О.Л. Проніна) позов задоволено.
Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди № 256/22 від 05.12.2002, що був укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" та санаторієм "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України.
З товариства з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" на користь санаторію "Гірське сонце" Міністерства охорони здоров'я України стягнуто 85грн. - державного мита та 118грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з вказаним судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати.
В судове засідання призначене до слухання на 13.12.2006, від представника відповідача надійшла телеграма з клопотанням про відкладення розгляду справи, однак, оскільки стороною не було надано доказів та підстав для відкладення розгляду справи по суті, апеляційна інстанція вказане клопотання залишила без розгляду.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.
05.12.2002 між товариством з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" (надалі орендодавець) та санаторієм "Гірське сонце" (надалі орендар) було укладено договір оренди №256/22, відповідно до якого було передано санаторію "Гірське сонце" у платне тимчасове користування нерухоме майно - цілісний майновий комплекс оздоровчого табору в Ленінському районі, сіло Нижньо-Заморське, який складається з медичного корпусу, клубу-їдальні, чотирьох спальних корпусів, павільйону піонерського, котельні, ангару, побутовки, ТП, сторожки, готелю, відритої літньої площадки, огороджень, технологічних ґрунтових насипів, туалету. Відповідно до пункту 2.16 договору, майно передається за актом прийому-передачі. Сума орендних платежів встановлена у розмірі 198876грн. у місяць відповідно до пункту 2.5 договору.
Відповідно до пункту 2.18 договору, строк оренди визначається актами. При цьому, пунктом 2.19 договору встановлений порядок повернення майна після спливу строку договору оренди.
Згідно пункту 2.17 договору оренди, орендодавець зобов'язаний протягом 7 днів передати об'єкт оренди орендарю.
06.12.2002 за актом прийому-передачі об'єкт оренди було передано орендарю.
За актами прийому-передачі послуг № 1-ГС від 31.12.2002, сума наданих послуг з оренди за грудень 2002 року складає 198876грн., №2-ГС від 31.01.2003 сума наданих послуг з оренди за січень 2003 року складає 198876грн., №3-ГС від 28.02.2003 сума наданих послуг з оренди за лютий 2003 року складає 198876грн., №4-ГС від 30.03.2003 сума наданих послуг з оренди за березень 2003 року складає 198876грн., №5-ГС від 30.04.2003 сума наданих послуг з оренди за квітень 2003 року складає 198876грн., №6-ГС від 31.05.2003 сума наданих послуг з оренди за травень 2003 року складає 198876грн., №7-ГС від 30.06.2003 сума наданих послуг з оренди за червень 2003 року складає 198876грн., №8-ГС від 31.07.2003 сума наданих послуг з оренди за липень 2003 року складає 198876грн., №9-ГС від 31.08.2003 сума наданих послуг з оренди за серпень 2003 року складає 198876грн., №10-ГС від 30.09.2003 сума наданих послуг з оренди за вересень 2003 року складає 198876грн., №11-ГС від 31.10.2003 сума наданих послуг з оренди за жовтень 2003 року складає 198876грн., №12-ГС від 30.11.2003 сума наданих послуг з оренди за листопад 2003 року складає 198876грн., №13-ГС від 31.12.2003 сума наданих послуг з оренди за грудень 2003 року складає 198876грн.
За актом повернення майна №2/256/22 від 31.12.2003 за договором оренди від 05.12.2002р. №256/22 об'єкт оренди був повернений орендарем.
Судова колегія погоджується з твердженням позивача щодо того, що товариство з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" не мав права розпоряджатися об'єктом оренди через те, що не є власником такого майна у зв'язку з наступним.
Відповідно установчого договору товариства з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг", зареєстрованого виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 04.12.2002 до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" було внесено одним із засновників товариства з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" - товариства з обмеженою відповідальністю "Теркхолдинг" наступне майно: приймально-медичний корпус, клуб-їдальня, чотири корпуси, павільйон піонерський, котельня, ангар, туалет. Зазначений установчий договір не був визнаний у встановленому законом порядку недійсним. Проте, у підтвердження права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" на зазначене майно додана лише копія накладної від 02.12.2002, за якою об'єкт оренди вносився до статутного фонду орендодавця. Інших доказів, які б дозволили суду розглядати таку накладну та установчий договір, як доказ набуття права власності відповідача з дійсного спору на зазначене майно відповідно до статті 49 Закону України "Про власність" суду під час розгляду справи не надано.
Навпаки, матеріали справи свідчать, що у провадженні господарського суду Автономної Республіки Крим знаходилася справа №2-20/2938.1-2004 за позовом відкритого акціонерного товариства "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" про визнання права власності на об'єкти майнового комплексу оздоровчого табору у Ленінському районі, сіло Нижньо-Заморське.
Відповідно до постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.05.2004, яка була залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2004 у справі №2-20/2938.1-2004, право власності на об'єкти цілісного майнового комплексу оздоровчого табору в Ленінському районі сіло Нижньо-Заморське, визнано за відкритим акціонерним товариством "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст", та встановлено, що з 1996 року зазначене майно, яке є об'єктом оренди за оскаржуваним договором з дійсної справи, передано до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Оздоровчий комплекс "Автомобіліст" та є його власністю.
Таким чином, у судовому порядку встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" не мало право передавати об'єкт оренди за договором оренди від 05.12.2002 №256/22.
Матеріали справи свідчать, що оскаржуваний договір було укладено на підставі протоколу №7 від 06.11.2002 засідання тендерної комісії санаторію "Гірське сонце", за яким було прийнято рішення відповідно до статті 33 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти" №1490 від 22.02.2000, про укладення договору оренди з відповідачем з дійсного спору. Згідно матеріалам справи, статут відповідача був зареєстрований 04.12.2002 та свідоцтво про державну реєстрацію відповідача, відповідно з цього часу набув правоздатності. Отже, й відповідно не мав змоги брати участь у тендері з надання послуг (оренди), оскільки на час його проведення не існував.
У зв'язку з вищенаведеним, судова колегія вважає необхідним зауважити наступне.
Спірний договір було укладено та виконано у 2002 році, тому суд вважає за необхідне застосувати положення Цивільного кодексу Української СРСР від 1963 року.
Судова колегія не погоджується з висновками позивача щодо мнимості (удаваності) спірної угоди з наступних підстав. В обґрунтування своїх вимог щодо визнання угоди недійсною у порядку статті 58 Цивільного кодексу УРСР позивач посилається на той факт, що товариство з обмеженою відповідальністю "Промхолод" фактично не передавав об'єкт оренди, оскільки ним не розпоряджався і не мав відповідного права, договір був складений без наміру створити юридичні наслідки, тобто не був направлений на виникнення орендних правовідносин між сторонами за договором. Проте, лише самий факт відсутності права у відповідача з дійсного спору розпоряджатися об'єктом оренди не є доказом удаваності спірного договору у розумінні статті 58 Цивільного кодексу УРСР, відповідно до якої мнима угода - це угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, що є недійсною.
Таким чином, мнимий правочин - це правочин, зроблений лише для виду перед третіми особами, без наміру створити юридичні наслідки, які обумовлювалися цим правочином. В такому правочині відсутня підстава, тобто той юридичний результат, який повинен був би бути в дійсному правочині. В цьому правочині є воля, але вона спрямована не на те, щоб створити між її учасниками який-небудь юридичний зв'язок, а на те, щоб створити лише видимість цього зв'язку (видимість розділу майна, спільної діяльності, видимість розпродажу речей і та інше). Вони, як правило, відбуваються в протизаконних цілях, зокрема, щоб сховати майно від арешту (опису), незаконно одержати позичку від банку і тому подібне. Оскільки сторони ніяких дій по здійсненню мнимого правочину не робили, суд у таких випадках виносить рішення тільки про визнання правочину недійсним без застосування яких-небудь наслідків, оскільки сторони не припиняли свої права та обов'язки. Тобто, необхідно встановити умисел та вину при укладенні удаваного правочину.
Проте, судова колегія вважає, що оскаржуваний правочин суперечить нормам законодавства, яке було чинним на час укладення договору оренди.
Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є строкове платне користування майном, яке необхідне орендарю для здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендні правовідносини інших форм власності можуть регулюватися положеннями зазначеного закону, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", до істотних умов договору оренди відносяться об'єкт договору оренди (його склад, вартість майна з урахуванням індексу інфляції, термін, на який укладається договір оренди, орендна плата із урахування індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов'язань, забезпечення виконання зобов'язань - неустойка, штраф, пеня, порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкту оренди, відповідальність сторін, страхування орендарем взятого в оренду майна, обов'язки щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна, тощо.
Судом був досліджений оскаржуваний договір оренди від 05.12.2002 за №256/22 та дійшов висновку, що договір не відповідає вимогам закону та не містить істотних умов, передбачених для такого виду договорів.
Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР від 1963 року, угода є недійсною, якщо вона не відповідає вимогам закону. Так, у випадку визнання судом угоди недійсною на підставі статті 48 Цивільного кодексу України, встановлюється те, що угода підпадає під ознаки статті 48 Цивільного кодексу України, і відповідно не могло виникнути правовідносин між сторонами за договором, який суперечить положенням закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.
Згідно Роз'яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону.
Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою, наявність у сторін наміру набути відповідні права та обов'язки за оскаржуваним договором.
Таким чином, передача в оренду майна особою, яка не мала права передавати таке майно в оренду, користуватися та розпоряджатися таким майном, також віднесена до підстав з визнання угод недійсними.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона має довести суду ти обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень лише тими засобами доказування, якими мають бути підтверджені певного роду факти.
Так, відповідачем з дійсного спору не надано жодного доказу з наявності у нього права розпоряджатися об'єктом оренди за оскаржуваним договором.
Оскільки судовою колегією не встановлено факту виконання сторонами договору оренди, зокрема, в частині фактичної передачі майна та сплати орендних платежів, не має відповідно підстав для застосування наслідків недійсності правочину, а саме двохсторонньої реституції, оскільки ні майно, ні кошти за таким договором не передавалися.
При таких обставинах, позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі висловленого, апеляційна інстанція вважає, що рішення господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, воно підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.10.2006 у справі № 2-26/2768.1-2006 залишити без змін.
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Промхолдинг" залишити без задоволення.
Головуючий суддя В.І. Гонтар
Судді Ю.В. Борисова
О.А. Щепанська