СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
12 грудня 2006 року |
Справа № 2-22/9860-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сотула В.В.,
суддів Борисової Ю.В.,
Горошко Н.П.,
за участю представників сторін :
позивача: Молчан О. С., довіреність № б/н від 10.07.06,
відповідача: ОСОБА_1, довіреність НОМЕР_1
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 19 жовтня 2006 року у справі № 2-22/9860-2006,
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000"
(вул. Сельвінського, 108, Сімферополь, 95022)
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_1)
про визнання недійсною додаткової угоди до договору та за зустрічним позовом про визнання дійсними договору та додаткової угоди
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.10.2006 товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000" відмовлено в задоволенні первісного позову про визнання недійсною додаткової угоди від 01.11.2004 до договору оперативної оренди НОМЕР_2.
Зустрічний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання дійсними договору оперативної оренди та додаткової угоди до нього задоволено в частині визнання дійсною додаткової угоди до договору оперативної оренди НОМЕР_2. В іншій частині в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000" звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким визнати недійсними договору оперативної оренди НОМЕР_2 та додаткову угоду від 01.11.2004 з моменту їх укладення.
В апеляційній скарзі заявник вказує на те, що рішення суду першої інстанції суперечить нормам матеріального і процесуального права.
Основні доводи апеляційної скарги є такі :
- судом не враховано, що при укладенні спірного договору оренди і додаткової угоди до нього сторонами не були дотримані імперативні вимоги статей 793,794 Цивільного кодексу України в частині нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору;
- при розгляді спору судом не прийнято до уваги, що при передачі в оренду спірних нежитлових приміщень були порушені вимоги статті 283 Господарського кодексу України, статті 796 Цивільного кодексу України і статті 125 Земельного кодексу України .
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без змін, рішення суду першої інстанції -без задоволення.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку, передбаченому статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
07.05.2004 року між суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Виробничо-сервісна фірма „Крим-автодізель-сервіс 2000” (орендар) був укладений договір оперативної оренди НОМЕР_2, згідно пунктів 1.1 і 2.1.1 якого СПД ОСОБА_2 надав ТОВ „Виробничо-сервісна фірма „Крим-автодізель-сервіс 2000" в строкове платне володіння приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 для ремонту, сервісного і технічного обслуговування автомобілів та їх агрегатів. (арк.с. 25-26).
01.11.2006 сторони уклали додаткову угоду до договору оперативної оренди НОМЕР_2, в якій встановили новий строк його дії до 31.12.2005 та збільшили розмір орендної плати до 10 грн. за 1 кв.м. (арк.с.27).
Вважаючи, що додаткова угода до договору оренди від 07.05.2006 укладена з порушенням форми, встановленої законом, а саме, без дотримання вимог щодо нотаріального посвідчення і державної реєстрації, встановлених статтями 793 і 794 Цивільного кодексу України, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000", на підставі статей 215,216,220 Цивільного кодексу України, звернулось до господарського суду з позовом про визнання додаткової угоди від 01.11.2004 до договору оперативної оренди від 07.05.2004 недійсною з моменту її укладення (арк.с. 2-3).
10.07.2006 товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000" були доповнені первісні позовні вимоги, в яких сторона просила також визнати недійсними, з моменту укладення, договір оперативної оренди НОМЕР_2 (арк.с.93- 95, 118-121).
Також позивач вважає, що спірний договір оренди та додаткова угода не відповідають вимогам частини 3 статті 283 Господарського кодексу України, статті 125 Земельного кодексу України та статті 796 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що на дату укладення угод відповідач не є землекористувачем земельної ділянки, на який розташований об'єкт оренди.
20.06.2006 підприємець ОСОБА_2, на підставі частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, звернулась до господарського суду з зустрічним позовом про визнання дійсними договору оперативної оренди НОМЕР_2 та додаткової угоди до нього від 01.11.2004 (арк.с. 39-42).
Оскарженим рішенням суду від 19.10.2006 в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено тільки в частині визнання дійсною додаткової угоди до договору оперативної оренди НОМЕР_2.
Відмовляючи в задоволенні вимог первісного позову і зустрічного позову в частині визнання договору оренди дійсним, суд послався на те, що при укладенні договору оперативної оренди НОМЕР_2 сторони визначили строк його дії менше одного року, тобто, обов'язковість його нотаріального посвідчення була відсутня, у зв'язку з чим відсутні підстави для вирішення питання відповідності чи невідповідності цей угоди нормам чинного законодавства в частині дотримання форми правочину .
Задовольняючи зустрічний позов в частині визнання додаткової угоди дійсною суд першої інстанції керувався частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України .
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія вважає, що підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні, виходячи з наступного.
Предметом первісних позовних вимог є визнання недійсними договору оперативної оренди НОМЕР_2 та додаткової угоди до нього від 01.11.2004 з підстав недотримання сторонами в момент укладення вимог закону щодо їх нотаріального посвідчення і державної реєстрації, встановлених статтями 793 і 794 Цивільного кодексу України, а також статтею 125 Земельного кодексу України та статтею 796 Цивільного кодексу України .
Доводи заявника апеляційної скарги про неможливість передачі в оренду нежитлових приміщень до оформлення права власності чи права користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт оренди, є помилковими.
Посилання сторони на частину 3 статті 283 Господарського кодексу України не можуть бути прийняти до уваги, оскільки вказана норма підлягає застосуванню тільки у випадку, якщо об'єктом оренди є державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Об'єктом спірного договору оренди є не державне або комунальне майно, тобто, вказана норма взагалі не може бути застосована до даних правовідносин.
Стаття 125 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач, лише встановлює зв'язок між виникненням права власності і права користування земельною ділянкою та отриманням власником або користувачем документа, який посвідчує таке право.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що під час передачі в оренду нежитлових приміщень були порушені вимоги статті 796 Цивільного кодексу України судова колегія також вважає неспроможними.
Частина 1 статті 796 Цивільного кодексу України вказує на те, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.
Згідно частини 3 вказаної статті, якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.
В частині недотримання форми договору і додаткової угоди до нього, судова колегія вважає необхідним вказати наступне.
Згідно пункту 1 статті 209 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Форма договору найму будівлі або іншої капітальної споруди встановлена статтею 793 Цивільного кодексу України, згідно якої договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до вимог статті 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.
Отже, для правильного вирішення спору у даній справі необхідно встановити наявність чи відсутність фактів, з якими закон пов'язує дотримання необхідної форми в момент укладення угоди, і підстави відповідності чи невідповідності такої угоди чинному законодавству.
Як вбачається із матеріалів справи, договір оперативної оренди НОМЕР_2 року був укладений на строк до 31.12.2004, тобто, не був укладений на строк, який вимагав обов'язкового нотаріального посвідчення і державну реєстрацію.
01.11.2004 сторонами була укладена спірна додаткова угода, в якій сторони домовились продовжити строк дії договору до 31.12.2005.
Таким чином, в силу положень статей 793,794 Цивільного кодексу України, додаткова угода від 01.11.2004 була укладена строком більше чим на один рік, тобто, підлягала обов'язковому нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
За змістом частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Разом з тим, відповідно до частини 2 цієї норми, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Таким чином, при вирішенні питання відповідності спірної додаткової угоди чинному законодавству суду необхідно встановити факт домовленості сторін щодо істотних умов договору та з'ясувати чи були частково або повністю виконані умови договору сторонами та встановити факт ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення такого договору.
Судовою колегією встановлено, що сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, які пред'являються до договорів оренди (склад і вартість майна, строк дії договору, орендна плата та інші).
Крім того, договір оперативної оренди НОМЕР_2 і додаткова угода від 01.11.2004 виконувались сторонами . Відповідач за період травень -грудень 2004 року оплачував орендну плату за договором оренди, у тому числі і за новими ставками, встановленими додатковою угодою.
Факт часткового виконання договору і додаткової угоди підтверджується також постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.06.2006 у справі № 2-22/7390-2006 (арк.с. 85-91).
Судова колегія вважає, що під ухиленням від нотаріального посвідчення договору слід розуміти як активну протидію так і пасивне небажання вчинити таку дію.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України ).
Як встановлено господарським судом, підприємцем ОСОБА_2 здійснювались заходи, які спрямовані на нотаріальне посвідчення договору (лист від 06.12.2004 арк.с. 45, лист від 21.02.2005, арк.с. 46, лист від 14.04.2005, арк..с. 48).
Таким чином, суд першої інстанції правомірно задовольнив зустрічний позов про визнання дійсною додаткової угоди від 01.11.2004 до договору оперативної оренди НОМЕР_2 .
Також правомірно відмовлено в задоволенні зустрічного позову про визнання дійсним договору оперативної оренди НОМЕР_2 на підставі статті 220 Цивільного кодексу України, оскільки цей договір був укладений на строк менш 1 року і в силу статей 793,794 цього Кодексу не вимагав нотаріального посвідчення і державної реєстрації.
Враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2006 року у справі № 2-22/9860-2006 залишити без змін.
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-сервісна фірма "Крим-автодізель-сервіс-2000" залишити без задоволення.
Головуючий суддя В.В.Сотула
Судді Ю.В. Борисова
Н.П. Горошко