11.11.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц-797/2185/2013 р. Головуючий в першій

інстанції Завгородня Л.М.

Категорія 5 Доповідач в апеляційній

інстанції Колбіна Т.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Колбіної Т.П.,

суддів - Птіціної В.І., Клочка В.П.,

при секретарі - Мазнєві Ю.М.,

за участю - представника позивача ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 07 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, треті особи Служба по справам дітей Гагарінського району м. Севастополя, Відділ громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Гагарінського РВ УМВД України в м. Севастополі про захист права власності та визнання такою, що втратила право користування будинком, зняття з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 та просила захистити право власності і визнати відповідачку такою, що втратила право користування житловою площею в будинку АДРЕСА_1.

Вимоги мотивовані тим, що з 27.11.2009 року вона є власником житлового будинку з надвірними будівлями в будинку АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування ВММ №087807 від 27.11.2009 року та технічним паспортом. У 2006 року відповідач зібрала свої речі і добровільно пішла з будинку. Однак, з реєстраційного обліку відповідач не знялась, чим чинить їй перешкоди в користуванні власністю в вищевказаному будинку.

Рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 07 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_7 звернулась з апеляційною скаргою та просила скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала доказів на підтвердження обґрунтованості своїх вимог щодо порушення відповідачкою її законних прав власника домоволодіння.

З такими висновками погоджується колегія суддів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_7 набула права власності на будинок АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування, укладеного між нею та ОСОБА_9 27.11.2009 року(а.с.5).

Вказаний договір зареєстровано в КП «БТІ та ДРОНМ» СМР 27.05.2010 року (а.с.6).

З 1995 року відповідачка знаходилась в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, який був розірваний 25.07.2007 року (а.с.15). Від сумісного життя мають дочку ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно будинкової книги (а.с.7-9) відповідачка та її неповнолітня дочка зареєстровані за адресою АДРЕСА_1.

Згідно рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 13.05.2008 року місце проживання неповнолітньої ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 визначене з матір'ю, відповідачкою по справі (а.с.14).

З 2006 року відповідач в спірному будинку не проживає, в зв'язку з неможливістю проживання.

Факт неможливого мешкання відповідачки в домоволодінні підтверджується копіями постанов про відмову в відкритті провадження кримінальної справи, актами судово-медичного обстеження, довідками, характеристикою за місцем проживання відносно ОСОБА_9 (а.с.106-121), а тому вважати що відповідачка в добровільному порядку покинула спірне житлове приміщення вважати неможливо.

Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, між сторонами маються судові спори про визнання договору дарування недійсним та про поділ сумісного майна подружжя, до складу якого входить спірний будинок(а.с.167-168,186-188).

Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Кожна особа відповідно до положень ст. 15 Цивільного кодексу України має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ст. 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням зазначених норм процесуального закону позивач, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, повинен довести факт порушення своїх прав та вказати способи захисту таких прав з посиланням на закон.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач фактично в якості способу захисту порушеного права власника зазначила скасування реєстрації місця проживання відповідачки ОСОБА_5 у належному їй на праві власності домоволодінні на підставі ст. 391 ЦК України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду, наприклад, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою тощо.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов'язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше).

У зв'язку із цим, відповідно до ст. 16 ЦК України заявити вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливо лише при вирішенні спору про житлові права. При цьому суду необхідно врахувати, що відповідно до 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», питання про зняття з реєстрації особи за місцем проживання взаємопов'язане і залежить від вирішення питання про житлові права особи, які регулюються нормами житлового і цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України).

Що стосується вимог про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням, то посилання позивача на добровільне залишення останнього спірного будинку не знайшло свого підтвердження в суді.

Таким чином, ОСОБА_7 та її представником будь-яких доказів на підтвердження порушення права власності на будинок АДРЕСА_1 суду першої інстанції та апеляційної не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи по суті не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не можуть бути прийняті до уваги, тому що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи в звязку з чим оскаржуване рішення не може бути скасовано чи змінено по суті.

Додаткових доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції позивачем і її представником суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не є підставами для скасування прийнятого у даній справі судового рішення.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 07 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: /підпис/ Т.П. Колбіна

Судді: /підпис/ В.І. Птіціна

/підпис/ В.П. Клочко

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

міста Севастополя Т.П. Колбіна