Головуючий суду 1 інстанції - Кравченко Н.О.

Доповідач - Масенко Д.Є.

Справа № 2-22/13

Провадження № 22ц/782/2403/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді - Масенко Д.Є.,

суддів - Стахової Н.В., Орлова І.В.,

при секретарі - Вербицькому І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 04 березня 2013 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 04 березня 2013 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту було відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ комерційний банк „ПриватБанк" звернулось до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які з'явились, перевіривши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, під час ухвалення рішення суд у числі інших вирішує також питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судова колегія вважає, що у даному випадку судом першої інстанції зазначені вимоги закону у повному обсязі виконано.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03 квітня 2006 року між ЗАТ КБ „Приватбанк" (правонаступник Публічне акціонерне товариство Комерційний банк „Приватбанк", що підтверджується статутом ПАТ КБ «Приватбанк» - а.с.12) та відповідачем було укладено кредитний договір № DNH4КР23081838 , згідно умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 2585, 69 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.10.2006 року.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідач станом на 18.10.2012 року має заборгованість в сумі 36000,87грн., яка складається з наступного: з заборгованості за кредитом в сумі 2585,24грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 11911,90грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та штрафи відповідно до п 5.3 Умов та правил надання банківських послуг в сумі 19313,21 грн.; штраф( фіксована частина) в сумі 500 грн. та штраф (процентна складова) в сумі 1690,52 грн. (а.с.3).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що загальна позовна давність, відповідно до ст. 257 ЦК України, встановлюється у три роки. Згідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно зі ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Але відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування, враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Відповідно до п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків, за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років, однак позовну заяву позивачем подано до суду 30.11.2012 року, тобто з пропущенням строків позовної давності. Також, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які свідчать про поважність причини пропуску строку звернення до суду.

Розглядаючи спір судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову до ОСОБА_2 через порушення позивачем строків позовної давності.

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції до виниклих правовідносин положень ст.ст. 599, 631 ЦК України та неврахування того, що у разі якщо відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, то правовідносини між сторонами не припинилися і тривають до повного погашення відповідачем кредиту, а отже позивач не пропустив строк позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки дані ствердження апелянта не відповідають як обставинам справи так і вимогам ст. ст. 251, 252 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України). Такий термін чітко визначений сторонами у кредитному договорі, так як в договорі зазначено, що строк повернення кредиту встановлено до 03.10.2006 року, тому посилання апелянта на те, що договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами не може застосовуватися з огляду на наведене.

Також, судова колегія не знаходить підстав для врахування доводів апелянта щодо переривання строку позовної давності через наявність меморіальних ордерів від 11.06.2007р. на суму 9гр.53коп та від 26.04.2010р. на суму 0гр.46 коп. з огляду на положення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою НБУ № 22 від 21.01.2004р. Так, згідно наведеної Інструкції меморіальний ордер це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій, однак апелянт не навів суду доказів, що суми за меморіальними ордерами від 11.06.2011р. та 26.04.2010р. були списані з рахунку відповідача ОСОБА_2 та за її розпорядженням, навпаки в судовому засіданні представник апелянта зазначив, що не має відомостей з якого рахунку були переведені 9гр.53коп та 0гр.46коп. на рахунок відповідача для погашення боргу, що свідчить про відсутність з боку відповідача дій щодо переривання строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суд з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції постановлене правильне по суті і справедливе рішення.

Колегія суддів керуючись ст. ст. 307,308 ЦПК України, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 04 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: