АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц - 2850/ 2007року Головуючий по 1 -й інстанції:
Савічев В.О. Суддя-доповідач: Чічіль В.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2007 року листопада місяця 29 дня м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді: Чічіля В.А.
Суддів: Мартєва С. Ю., Лобова О.А.
При секретарі: Колодюк О.П.
розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 3 серпня 2006 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, посилаючись при цьому на те, що вона, за життя її сина ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, домовилася з померлим відносно того, що вона укладе договір довічного утримання з відповідачем, який являється її онуком. Проте, 18 грудня 2002 року за присутності приватного нотаріуса Григоренка Г.І., якого привіз до будинку ОСОБА_1, позивач, не ознайомившись із змістом документу, підписала договір дарування, на підставі якого подарувала відповідачу будинок АДРЕСА_1.
Як далі зазначала позивач, про те, що нею було підписано договір дарування вона дізналася лише перед подачею позовної заяви до суду. При цьому вказувала, що її онук ОСОБА_1, який обіцяв їй допомагати та утримувати, не виконує взятого на себе зобов'язання, а вона, як похила людина та інвалід першої групи потребує стороннього догляду.
У зв'язку з викладеним позивач ОСОБА_2 вважає, що договір дарування було укладено нею внаслідок введення її в оману та прохала суд визнати договір дарування від 18 грудня 2002 року, посвідчений нотаріусом Григоренко Г.І., недійсним.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від З серпня 2006 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним задоволено.
Визнано договір дарування від 18 грудня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Григоренко Г.І. недійсним.
2
З даним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.
Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, посилаючись при цьому на те, що судом невірно застосовано норми Цивільного кодексу в редакції від 2003 року відносно договору, що був укладений за час дії норм Цивільного кодексу в редакції від 1963 року, а також не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія судців приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення за наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Виходячи з положень п.п 3, 4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 - відповідач у справі, являється онуком позивача ОСОБА_2.
18 грудня 2002 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір дарування будинку АДРЕСА_1.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд виходив з того, що будучи юридично необізнаною та тяжко переживаючи хворобу свого сина ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач ОСОБА_2 не читаючи та вважаючи, що підписує договір довічного утримання, підписала договір дарування будинку на користь відповідача. При цьому суд посилався на положення статті 230 ЦК України, нормами якої визначено - якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий право чин визнається судом недійсним.
Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду.
Так, договір дарування було укладено між сторонами 18 грудня 2002 року і порядок його укладення був урегульований нормами чинного на той час Цивільного кодексу УРСР в редакції від 1963 року.
Відповідно до частини 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України / в редакції від 2003 року/ Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Також передбачено застосування його норм щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України до тих прав і обов'язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.
Нормами Цивільного кодексу УРСР / в редакції від 1963 року / не було передбачено укладення договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Крім того 12 лютого 2003 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно / а.с. - 6 /. У зв'язку з цим з метою врегулювання відносин,
3
що виникли між сторонами в ході укладення та виконання оспорюваного договору дарування слід застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР в редакції від 1963 року.
Враховуючи підстави оспорення ОСОБА_2 дійсності укладення нею договору дарування, слід зазначити, що обман, який як підстава для визнання угоди недійсною, передбачений нормами статті 57 ЦК УРСР / в редакції 1963 року /, при укладенні договору має місце тоді, коли одна сторона навмисно вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав і обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Як вбачається з матеріалів справи, домовленість щодо істотних умов договору, яким позивачка фактично вважала договір довічного утримання, ОСОБА_2 досягала з померлим сином ОСОБА_3. Виходячи з цього в діях ОСОБА_1 відсутнє спрямування на введення в оману позивача щодо природи самого правочину.
Крім того, сутність договору дарування не передбачає вчинення обдарованою стороною на користь дарувальника будь-яких матеріальних чи нематеріальних дій. Тому посилання позивача ОСОБА_2 на невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання по утриманню та догляду за нею не можуть розглядатися як підстави для визнання недійсним спірного договору дарування.
В свою чергу, ОСОБА_2 інші підстави для визнання договору дарування будинку АДРЕСА_1, укладеного на користь ОСОБА_1 18 грудня 2002 року, недійсним не вказувалися..
Виходячи з вищенаведеного, колегія приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним згаданого вище договору дарування з підстав введення її в оману відносно його природи та істотних умов іншою стороною - відповідачем ОСОБА_1, не підлягають до задоволення за їх безпідставністю.
Тому, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 3 серпня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.
Враховуючи положення статті 88 ЦПК України та ту обставину, що ОСОБА_2 являється інвалідом першої групи, у зв'язку з чим звільнена від сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне віднести судові витрати по розгляду даної справи за рахунок держави.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п.п. 3, 4 ст. 309, 315, 317, 319 ЦПК України, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити..
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 3 серпня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним - скасувати.
Поставити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним - відмовити за їх безпідставністю.
Судові витрати у справі віднести за рахунок держави.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.