УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1205/13Головуючий суду першої інстанції:Собєщанська Н.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.

"06" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого - суддіПритуленко О.В.,

суддів:Ломанової Л.О., Кустової І.В.

при секретаріМартиненко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання придбаного майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання за нею права на 1/2 частину вказаного майна та поділ майна в натурі, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 25 липня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому просила встановити факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнати спільне нажите майно спільною сумісною власністю та поділити його.

У позові зазначила, що познайомилася з відповідачем у 2001 року, вони разом проживали з літа 2003 року по березень 2011 року однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_1; вели спільне господарство, мали спільний бюджет, вважали себе однією сім'єю, але державної реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану не провели.

За час спільного проживання було придбане наступне майно: автомобілі «Мерседес», 1999 року випуску, держномер НОМЕР_2, Джип «Тойота», 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1, Джип «Сузуки»; однокімнатна квартира АДРЕСА_2; у 2008 році на отриманій відповідачем земельній ділянці було розпочато будівництво будинку для відпочинку, на який витрачено 324 000 грн.

Посилаючись на вищевикладене, з урахуванням поданих уточнень, ОСОБА_6 просила суд встановити факт сумісного проживання з ОСОБА_7 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по березень 2011 року; визнати вищезазначене майно (крім автомобілю Джип «Сузики», який згорів) об'єктами спільної сумісної власності; визнати за нею право власності на 1\2 частину переліченого майна та поділити це майно шляхом передачі їй у власність автомобіля «Мерседес», у власності ОСОБА_7 залишити автомобіль «Тойота»; стягнути з ОСОБА_7 на її користь компенсацію вартості 1\2 частини квартири АДРЕСА_2 та 162 000 грн. - компенсацію вартості 1/2 частини будівельних матеріалів, які були використані при будівництві будинку на земельній ділянці, розташованій на землях Ізобільненської сільської ради по АДРЕСА_3.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 25 липня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На думку апелянта, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дав неналежну правову оцінку наведеним у справі доказам, внаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні її вимог.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта та її представника, пояснення представника відповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями частин 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу лише шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно ст. 74 Сімейного кодексу (далі - СК) України, на підставі якої заявлено позов і вирішено спір судом, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази, зокрема: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення сторонами спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Тоді як стаття 60 СК України презюмує, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12.

При застосуванні положень ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до роз'яснень, даних в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався положеннями ст.3 СК України, яка окреслює загальні ознаки, яким повинен бути зв'язок між фізичними особами для того, щоб вони вважалися сім'єю, і на підставі сукупності наданих сторонами доказів дійшов висновку про недоведеність позивачем факту сумісного проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Оскаржуючи ухвалене у справі рішення, апелянт послалась на те, що вказаний висновок не відповідає обставинам справи і спростовується наданими нею доказами, а саме, показаннями свідків; ОСОБА_9 - матері позивачки, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15- дружини відповідача з 2012 року, показанням свідків ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_23, ОСОБА_17; копіями долучених фотографій; квитанціями про придбання побутової техніки (праски, пральної машини), у яких зазначена адреса місця проживання сторін (квартира АДРЕСА_1); витягами з протоколу засідання профспілкового комітету щодо надання ОСОБА_7 та його дружині ОСОБА_6 путівок для спільного відпочинку у санаторій «Дніпро»; матеріалами кримінальної справи № 10905240030, у якій відповідач при наданні пояснень зазначає її як дружину, документи якої разом з його документами були викрадені в сел.Науковий Бахчисарайського району з належного йому автомобілю і знищени ОСОБА_18 та ОСОБА_19

У апеляційній скарзі також зазначено, що судом не була надана оцінка долученої до справи довіреності, яка була видана відповідачем у 2010 році на ім'я позивачки на керування з правом продажу автомобілю «Мерседес»; приєднаному до справи запрошенню сторін на весілля дітей подружжя Матащуків, а також інформації про стосунки сторін з подружжям Шигоніних.

Доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування рішення.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6, зазначила, що з 2003 року вона проживала з ОСОБА_7 однією сім'єю в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, де також проживали її мати та син.

Разом з тим, згідно матеріалів справи, до 30 листопада 2004 року ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_20 (актовий запис про розірвання шлюбу № 423).

Згідно даних паспорту, з 14 травня 2004 року місце проживання ОСОБА_7 було зареєстровано за адресою: квартира АДРЕСА_4 (і саме ця адреса зазначалася відповідачем при укладенні договорів страхування транспортних засобів у 2009 році; в декларації про доходи, поданої 29 березня 2010 року; в довіреності, яку він видавав 26.02.2010 на ім'я позивачки стосовно розпорядження зареєстрованим на його ім'я автомобілем, а також в особовій картці Форми № П-2ДС).

З 06.09.2007 року за відповідачем на праві власності зареєстрований автомобіль «MERCEDES BENZ», державний номер НОМЕР_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3).

Будь яких відомостей про те, що вказаний транспортний засіб був придбаний сторонами спільно, матеріали справи не містять; позивачем не наведено доказів про власну участь у набутті цього майна. Довіреність, видана ОСОБА_7 на ім'я позивачки на користування та розпорядження вказаним транспортним засобом, також не містить відомостей щодо джерела придбання вказаного майна і не підтверджує факт придбання вказаного транспортного засобу за сумісні кошти під час проживання сторін однією сім'єю.

Не підтверджується матеріалами справи і факт спільного придбання сторонами квартири АДРЕСА_2. Як випливає із змісту ордеру № 54 сер.У від 09 грудня 2010 року, зазначена квартира була надана відповідачу на підставі рішення виконавчого комітету Керченської міської ради; в подальшому право власності на вказану квартиру відповідачем було набуто в процесі приватизації, і відповідно до положень ст. 57 СК України вказане майно було особистою власністю відповідача.

Позивачку в якості члена сім'ї відповідача в ордері зазначено не було.

Відомостей про реєстрацію за відповідачем на праві власності автомобілю Джип «Тойота», 2004 року випуску, матеріали справи не містять. Під час розгляду справи позивачка не змогла надати будь-які пояснення з приводу придбання вказаного майна, як то і з приводу придбання автомобілю «MERCEDES BENZ», державний номер НОМЕР_2.

Перелічивши у позовній заяві майно, яке вимагається нею визнати спільним сумісним майном сторін, позивачка, разом з тим, не змогла пояснити суду коли, у кого та за яку ціну було придбане зазначене майно і чому це майно не було вказано у деклараціях про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан, поданих нею, як державним службовцем Державної податкової адміністрації в АР Крим.

Як слідує із змісту вказаних декларацій, ОСОБА_7 в якості члена сім'ї позивачки не зазначений.

Відповідачка також не зазначена членом сім'ї ОСОБА_7 в деклараціях останього.

З показань свідків, допитаних у судовому засіданні, випливає, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 існували певні відносини, вони проводили разом певний час, спільно відпочивали, святкували та зустрічалися з друзями, дійсно мали тривалі відносини.

Однак ці обставини не можуть бути підставою для того, щоб вважати, що сторони спільно проживали, були пов'язані спільним господарство, мали взаємні права та обов'язки і між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю, оскільки всі ці свідки не надали будь-яких пояснень щодо суттєвих обставин, що характеризують усталені відносини і притаманні подружжю - ведення ними єдиного бюджету, придбання ними за спільні кошти певного майна та продуктів харчування, не зазначили яку участь приймала позивачка у створенні спільної власності, у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.

Не підтверджуються вказані обставини і копіями фотографій; листом Ради профспілки від 07.12.07 № 92/37-00 і протоколом засідання профспілкового комітету щодо надання сторонам путівок для спільного відпочинку (який, до речі, не підписаний і не засвідчений), запрошенням сторін на весілля, протоколами допитів відповідача, як потерпілого, за фактом викрадення документів сторін з автомобілю ОСОБА_7, а також талон на доставку пральної машини за певною адресою, оскільки зазначені доказі не свідчать, що сторони були сім'єю у розумінні ч.2 ст.3 СК України і позивачка прирівнюється до члена сім'ї.

Квитанції та товарні чеки, надані позивачкою на підтвердження витрат по придбанню будівельних матеріалів, не можна визнати доказами її участі у будівництві спірного будинку, оскільки покупцями в цих документах визначені інші особи і підтвердження того, що вони діяли від імені або за дорученням позивачки, матеріалами справи не доведено. Відтак, ці документи, також як і висновок судової будівельно-технічної експертизи №25 від 18.06.2013 року про вартість будівельних матеріалів, використаних для будівництва об'єкта на земельній ділянці, розташованій на землях Ізобільненської сільської ради по АДРЕСА_3, не доводять участь позивачки у набутті права власності на будівельні матеріали.

Доводи апелянта про те, що суд не надав у рішенні відповідної оцінки інформації про стосунки сторін з подружжям Шигоніних, не є підставою для скасування рішення, оскільки відповідно до ч.1 ст.159 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а зазначені особи не свідчили у суді про обставини справи.

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи, що ОСОБА_6 не надала суду належні та допустимі докази про її участь у набутті спірного майна, про ступень її участі працею й коштами у створенні спільної власності, підстави для визнання за нею права власності на частку у спірному майні відсутні.

Суд повно встановив фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів, вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та з урахуванням зібраних доказів дійшов правильного висновку про те, що факт спільного проживання сторін однією сім'єю з веденням спільного побуту та спільної сплати ними грошових коштів за придбання спірного майна позивачем не доведений.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування ухваленого у справі рішення.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 25 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

О.В. Притуленко Л.О. Ломанова І.В. Кустова