02.04.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Провадження № 11кп/797/11/13 Головуючий у першій інстанції: Мурадян Р.П.

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач: Нікітін Г.В.

Копія:

ВИРОК

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

2 квітня 2013 року колегія суддів судової палати по кримінальним справам Апеляційного суду м. Севастополя у складі:

головуючого Нікітіна Г.В.,

суддів: Коваленка О.Ю., Косенка А.М.,

за участю секретаря судового засідання Наталевича Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження №762/141/13-к за апеляційними скаргами - адвоката ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 на вирок Балаклавського районного суду міста Севастополя від 12 лютого 2013 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Севастополя, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, працюючого матросом дальнього плавання, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки,

за участю: прокурора Сімак Ю.В., потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6, представника потерпілого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_3, захисника-адвоката ОСОБА_2,

встановила:

Згідно вироку ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за кримінальне правопорушення, яке скоєно за наступних обставин.

О 5-ої години 20 листопада 2012 року ОСОБА_3, в порушення п. 2.9 "а" Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем "Опель Астра", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по автодорозі Севастополь - Інкерман зі сторони пр. Генерала Острякова в напрямку автодороги Ялта-Севастополь. На перехресті з круговим рухом автодоріг Севастополь - Інкерман та Ялта-Севастополь, в порушення вимог п. п. 12.1, 2.3 "б" ПДР України, при виборі у встановлених межах безпечної швидкості руху, був неуважним, не слідкував за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, в результаті чого виїхав за межі проїжджої частини на газон клумби кільця, де допустив перекидання з подальшим наїздом на паркан та будинок господарства АДРЕСА_2.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажирці автомобілю "Опель Астра" ОСОБА_9 спричинені поєднана тупа травма тіла: голови, шиї, органів черевної порожнини, органів за очеревинного простору, верхніх та нижніх кінцівок, що ускладнилися травматичним шоком, від чого потерпіла померла на місці пригоди.

Адвокат ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції змінити, з мотивів невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, призначити ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України

Апеляція мотивована тим, що ОСОБА_3 дане кримінальне порушення було скоєне по необережності та вперше. Крім того, ОСОБА_3 щиросердно розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував заподіяну шкоду потерпілим, має позитивні характеристики. Все це, на думку адвоката, є підставою для звільнення засудженого від призначеного покарання.

Потерпілі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в своїх апеляціях просять вирок скасувати з мотивів невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, постановити новий вирок, яким ОСОБА_3 призначити основне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Свої доводи мотивують тим, що судом невірно зазначено про наявність обставин, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття у скоєному, добровільне часткове відшкодування шкоди, оскільки ці обставини, на їх думку, відсутні. Своєю заявою про те, що загибла ОСОБА_9 відволікала його від управління автомобілем, з цього і сталося ДТП, обвинувачений намагається перекласти частину вини на загиблу, що вказує на відсутність щирого каяття, та може розцінюватися як спроба уникнути законного покарання. Вибачень за скоєне потерпілим ОСОБА_3 не приніс. Суд неправомірно зазначив у вироку, що ОСОБА_3 добровільно частково відшкодована шкода, оскільки будь-яких дій, пов'язаних з відшкодуванням матеріальних збитків або моральної шкоди, ОСОБА_3 не вчиняв. Платежі на кредитну картку потерпілої ОСОБА_4, перераховані батьками обвинуваченого, як компенсація витрат, пов'язаних з похованням. Не відповідає матеріалам кримінального провадження, твердження обвинуваченого про незначну кількість випитого ним алкоголю, оскільки свідки ДТП вказують про крайню ступінь тяжкості алкогольного сп'яніння обвинуваченого.

Заслухавши доповідача, доводи адвоката ОСОБА_2, який просив задовольнити його апеляційну скаргу, а в задоволенні вимог потерпілих відмовити, думку обвинуваченого, який просив звільнити його від покарання, доводи потерпілих, що підтримали свої апеляційні скарги у повному обсязі, просили призначити ОСОБА_3 основне покарання - 5 років позбавлення волі, і заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника, думку адвокатів ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підтримання доводів потерпілих, думку прокурора, що просив залишити вирок районного суду без змін, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги потерпілих підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_3 за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку у вироку.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений показав, що близько 5-ї години 20 листопада 2012 року він рухався в бік Ялтинського кільця на автомобілі "Опель Астра", перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Під час руху він відволікся, не впорався з керуванням та скоїв дорожньо-транспортну пригоду внаслідок якої пасажирка ОСОБА_9 загинула. З його сторони родичам загиблої були перераховані кошти, як компенсація матеріальної і моральної шкоди. Він повністю визнає свою вину та щиро покаявся у скоєному. Просив звільнити його від призначеного судом першої інстанції покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року №7 суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, із врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Між тим, як видно з вироку суду, суд не в повній мірі врахував вказані вимоги кримінального закону та рекомендації вищої судової інстанції.

Призначаючи засудженому покарання, суд першої інстанції послався на характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, що відноситься до тяжких злочинів, особу винного, який характеризується за місцем проживання позитивно, за місцем навчання та роботи також зарекомендував себе з позитивної сторони; на обліку у лікаря нарколога і психіатра не находився, має реєстрацію та постійне місце проживання, раніше не судимий. Також враховані обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_3: щире каяття, добровільне часткове відшкодування шкоди та обставина, що обтяжує покарання скоєння кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.

Разом з тим, суд першої інстанції в порушення вимог закону фактично не мотивував призначення мінімального покарання, вказавши лише на урахування викладених у вироку обставин.

Разом з тим, наведені у вироку обставини та дані про особу засудженого не давали суду першої інстанції достатніх підстав для призначення обвинуваченому мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки крім ступеню тяжкості злочину, даних про особу винного, суд повинен був також врахувати характер та мотиви допущених підсудним порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень про вказано у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху …" від 23 грудня 2005 року №14.

Як вбачається з матеріалів справи, безпосередньою причиною, яка призвела до скоєння ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України стала ціла низка грубих порушень правил безпеки дорожнього руху, у тому числі перевищення встановлених обмежень швидкості руху в населених пунктах, неуважність та знаходження його у стані алкогольного сп'яніння.

У зв'язку з цим, призначення мінімального покарання, передбаченого санкцією статті за наявністю такої обставини, що обтяжує покарання - алкогольне сп'яніння, є помилковим.

Доводи потерпілих ОСОБА_4 і ОСОБА_5, про те, що причиною ДТП стало перебування винного у стані алкогольного сп'яніння та перевищення швидкості руху, а не поведінка загиблої ОСОБА_9, підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Приймаючи рішення про неможливість застосування статей 69, 75 КК України, суд першої інстанції послався на відсутність необхідної сукупності пом'якшуючих покарання обставин, які б суттєво знижували тяжкість скоєного, та давали суду можливість призначити покарання нижче від найнижчої межи, встановленої в санкції статті або звільнити винну особу від призначеного покарання.

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Також слід погодитися з доводом адвоката ОСОБА_2, викладеним в апеляційній скарзі, про відсутність у вирокові оцінки думки прокурора про можливість звільнення обвинуваченого від призначеного покарання.

Між тим, ст. 374 КПК України не передбачає можливість обговорення у вироку позиції прокурора щодо покарання, яке суд призначає винної особі. Крім того, думка прокурора не має переваги в цій частині над позицією потерпілих.

Невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України, є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає основне покарання у виді позбавлення волі від трьох до восьми років, та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Оскільки в апеляційних скаргах потерпілі наполягають на збільшенні строку основного покарання, а захисник - адвокат ОСОБА_2 просить звільнити від відбування також основного покарання в порядку ст. 75 КК України, і жоден з апелянтів не оспорює призначене додаткове покарання у виді двох років позбавлення права керування транспортними засобами, то в частині призначення додаткового покарання вирок не обговорюється.

Отже, колегія суддів вважає, що за своїм розміром призначене ОСОБА_3 основне покарання є явно несправедливим через м'якість, у зв'язку з цим вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового вироку.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414 КПК України, колегія суддів

засудила:

Апеляції потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 - задовольнити.

Апеляцію захисника - адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Балаклавського районного суду міста Севастополя від 12 лютого 2013 року в частині призначеного ОСОБА_3 покарання - скасувати.

Постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 - тримання під вартою, до набрання вироком законної сили залишити без зміни.

В решті вирок залишити без зміни.

Касаційна скарга на вирок Апеляційного суду міста Севастополя може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Судді

Г.В.Нікітін А.Ю.Коваленко А.М.Косенко

Згідно з оригіналом:

суддя Г.Нікітін