28.02.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-797-739/2013р. Головуючий у першій

інстанції Батурін А.С.

категорія 19 Доповідач у апеляційній інстанції Водяхіна Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2013 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого - Водяхіної Л.М.,

суддів - Андрейченко А.А., Моцного М.В.,

при секретарі - Мазневі Ю.М.,

за участю позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар» на рішення Балаклавського районного суду м.Севастополя від 06 листопада 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар» про визнання угоди недійсною,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар» та просив визнати договір доручення від 10 вересня 1994 року, укладений між ТОВ «Пульсар» та ОСОБА_5 недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони по справі уклали договір без наміру створення прав та обов'язків, що обумовились зазначеним договором. Позивач посилається на ті обставини, що фактично указаний в додатку до договору товар фактично не передавався ОСОБА_5 для реалізації, так як в 1999 році ОСОБА_5 звернулася з заявою про викрадення цього товару, в додатку до договору зазначено, що директор ТОВ «Пульсар» прийняв товар на суму 10240,00 доларів США, проте не зазначено дати передачі предметів, зазначених у додатку; рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 16 травня 2003 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1 за кошти позивача та його колишньої дружини ОСОБА_7

Рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 06 листопада 2012 року позов ОСОБА_3 задоволений. Визнано недійсним договір доручення від 10 вересня 1994 року, укладений між ТОВ «Пульсар» та ОСОБА_5

Не погодившись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Пульсар» подало апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, та ухвалення нового, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що остання підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар», суд першої інстанції виходив з того, що договір доручення від 10 вересня 1994 року, укладений між ТОВ «Пульсар» та ОСОБА_5 не був направлений на створення прав та обов'язків для сторін.

З такими висновками суду не може погодиться колегія суддів, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, вказаних у частині 5 статті 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Також у фіктивних право чинах внутрішня воля сторін (яка не спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків) не відповідає зовнішньому її прояву.

Як вбачається з п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, відповідно до ст.ст.215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчинення правочину.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Пульсар» та ОСОБА_5 10 вересня 1994 року був укладений договір доручення, відповідно до якого ОСОБА_5 передає товар згідно додатку на суму 10240,00 доларів США, а ТОВ «Пульсар» зобов'язується продати його від імені ОСОБА_5, та здійснити переказ грошових коштів від продажу товару на розрахункові рахунки АПСО «Севастопольжилстрой», до договору доручення був приєднаний додаток з переліком товару (а.с.8-11).

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 посилається на той факт, що сторони по справі уклали договір доручення без наміру створення прав та обов'язків, що обумовились зазначеним договором. Крім того, позивач вказує, що фактично указаний в додатку до договору товар фактично не передавався ОСОБА_5 для реалізації, та як в 1999 році ОСОБА_5 звернулася з заявою про викрадення цього товару, в додатку до договору зазначено, що директор ТОВ «Пульсар» прийняв товар на суму 10240,00 доларів США, проте не зазначено дати передачі предметів, зазначених у додатку;

Однак, колегія суддів не може прийняти до уваги зазначені доводи, оскільки як вбачається з договору доручення від 10 вересня 1994 року, позивач ОСОБА_3 не являється стороною договору, та не представив суду у порушення статті 60 ЦПК України доказів порушення своїх прав зазначеним договором. Крім того, позивач не представив суду також доказів, які б свідчили, що оспорюваний договір є фіктивним.

Разом з тим, судом першої інстанції не був перевірений факт наявності у відповідача ОСОБА_5 художніх виробів схожих на ті, або копій, що зазначені у договорі доручення, як товар, у зв'язку з чим доводи позивача та висновки суду першої інстанції в частині крадіжки у 1999 році предметів, зазначених у договорі, зроблені без повного дослідження доказів.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції зазначені обставини не врахував та дійшов до не вірного висновку, щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар».

У відповідності з пунктом 4 статті 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на вищевикладене, на підставі п.4 ст.309 ЦПК України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар» підлягає задоволенню, а рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 06 листопада 2012 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ч.1 п. 2 ст.307, п.4 ч. 1 ст. 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар» задовольнити.

Рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 06 листопада 2012 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар» про визнання угоди недійсною відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Л.М.Водяхіна

Судді: А.А.Андрейченко

М.В.Моцний