1

6

Справа №0907/2-325/2011

Провадження 22ц/779/338/2012

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Поляниця М.М.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 березня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Бойчука І.В. Фединяка В.Д.

секретаря Драганчук У.М.

з участю апелянта - ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, відповідачки - ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, визнання укладення договору довічного утримання та розірвання договору довічного утримання, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Болехівського міського суду від 28 грудня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2011 року ОСОБА_2 звернулася в суд з даним позовом і просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, визнати цей договір договором довічного утримання та розірвати його у зв'язку з неналежним виконанням набувачем обов'язків по утриманню.

Заявлені вимоги позивачка обґрунтувала тим, що відповідач ОСОБА_4 є її племінницею. Останні декілька років стала її навідувати частіше і у зв'язку з похилим віком, інвалідністю та станом здоров'я стало питання про її догляд у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.

Погодилась з пропозицією племінниці укласти договір, за яким вона буде доглядати її до смерті, приїжджати до неї, купувати продукти харчування, готувати їжу та інше.

Про укладення договору дарування домовленості не було, тому відсутнє її волевиявлення на укладення такого договору.

В січні 2011 року ОСОБА_4 приїхала по неї автомобілем таксі, щоб поїхати в місто Болехів для підписання якогось договору. Пояснення нотаріуса не розуміла, однак вважала, що укладала договір довічного утримання, тому договір дарування підписала під впливом помилки.

Коли захворіла відповідачка перестала її навідувати і після розмови з юристом зрозуміла, що підписала договір дарування. Після укладеного договору продовжувала користуватись будинком та утримувати його.

Рішенням Болехівського міського суду від 28 грудня 2012 року у позові відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про визнання недійсним договору дарування, визнати його як договір довічного утримання та розірвати через невиконання відповідачкою обов'язків по утриманню.

Апелянт в скарзі зазначає, що суд постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які вважав встановленими.

Суд постановляючи рішення взяв до уваги лише пояснення відповідачки та нотаріуса і не дав належної оцінки її поясненням та службових осіб сільської ради.

Суд не взяв до уваги її доводи, що на пропозицію відповідача погодилась тільки на підписання договору довічного утримання, а не дарування.

Після підписання договору відповідачка до осені 2011 року доглядала за нею, а звернулась по допомогу у сільську раду після хвороби і коли племінниця відмовилась виконувати свої обов'язки по догляду.

За своїм розвитком та похилим віком не могла розуміти значення юридичних термінів договору дарування та договору довічного утримання, а тим більше різницю між ними.

Суд не взяв до уваги її пояснення, що не могла відчужити єдиний будинок.

Свідки під час розгляду справи підтвердили, що була переконана у підписанні договору довічного утримання, а не дарування.

Вислухавши суддю-доповідача, апелянта та її представника, які вимоги скарги підтримали, відповідачку та її представника, які вимоги апеляційної скарги не визнали, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги суд першої інстанції вважав, що договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 від 21 січня 2011 року між ОСОБА_2 як дарувальником та ОСОБА_4 як обдаровуванню укладено за вільним волевиявленням цих учасників правочину і відповідало їх внутрішній волі. Позивачка ОСОБА_2 не надала доказів, що нею підписано договір дарування під впливом помилки і підписувала договір, за яким відповідачка ОСОБА_4 зобов'язувалася доглядати її до смерті.

Однак, постановляючи таке рішення, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, тому є підстави для його скасування та ухвалення нового рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справах про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, має існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Суд першої інстанції в рішенні враховуючи пояснення сторін та свідків встановив, що між позивачкою ОСОБА_2 та її племінницею ОСОБА_4 у 2011 році існували добрі стосунки, остання доглядала позивачку вона до і після укладеного правочину потребувала сторонньої допомоги, а стосунки погіршились, коли у жовтні 2011 року позивачка захворіла та потрапила в лікарню.

Тому, саме через необхідність підвищеної уваги до хворої позивачки у цей період між сторонами виник конфлікт, щодо надання допомоги та догляду. Позивачка зазначає, що саме через невиконання своїх зобов'язань доглядати її до смерті які давала відповідачка на момент вчинення правочину і дізнавшись після роз'яснення юриста, що фактично підписала договір дарування єдиного будинковолодіння звернулась в суд про визнання його недійсним.

ОСОБА_2 обґрунтовувала в позовній заяві, що в силу похилого віку, недостатньої обізнаності, хворобливого стану, запевнень відповідачки, що як племінниця буде за договором її доглядати, пояснення нотаріуса не розуміла, вважала, що укладає договір довічного утримання, тому договір дарування підписала під впливом помилки.

Тобто, ОСОБА_2 мала на меті укласти договір довічного утримання, а не договір дарування будинку, помиляючись щодо природи правочину та обов'язків сторін, передбачених ним. За обставинами справи, внаслідок укладення договору дарування під впливом помилки ОСОБА_2 позбавлена єдиного житла, що має для неї надзвичайно істотне значення.

Колегія суддів вважає також, що не можуть бути підставою для відмови в задоволенні вимог ОСОБА_2 у визнанні недійсним договору дарування висновки суду першої інстанції, що вона перед підписанням договору надавала приватному нотаріусу заяви в яких зазначала, що повністю розуміє значення своїх дій та їх правові наслідки, без будь якого тиску та відповідно до свого волевиявлення передає у власність згідно договору дарування ОСОБА_4 три земельні ділянки та житловий будинок з господарськими спорудами.

Позивачка ОСОБА_2 довела, що в силу похилого віку, вона 1932 року народження, недостатньої обізнаності, хворобливого стану, є інвалідом 2-ї групи, запевнень відповідачки, що як племінниця буде за договором її доглядати, пояснення нотаріуса не розуміла, тому підписувала всі документи, які їй надавались.

Однак відповідно до тексту обох заяв, копії яких на а.с. 153, 172 вони були заготовлені друкарським шрифтом, і тільки у виділених місцях позивачка проставляла свої прізвище та прізвище відповідачки, що у обставинах для ОСОБА_2 враховуючи її вік та стан здоров'я не можна вважати, що її волевиявлення подарувати будинок було вільним та відповідало її внутрішній волі. За справжнім волевиявленням позивачки договір дарування не міг бути укладений.

Та обставина, що ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 і земельні ділянки не заявивши вимоги про визнання їх недійсними не може бути також підставою для відмови у визнанні недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Пояснення відповідачки про те, що при укладенні спірного договору не було умови про догляд позивачки до смерті, а отже відсутні правові підстави для визнання його недійсним, не заслуговують на увагу. Такі заяви, на думку судової колегії, спростовуються як показаннями свідків, які надані суду з дотриманням вимог ст.179, 180 ЦПК України, а відтак відповідно до ст.ст. 57,58,59 є належними та допустимими доказами, так і фактичними обставинами справи.

За змістом ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені судом обставини та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, укладеного 21 січня 2011 року підлягають до задоволення.

Колегія суддів вважає, що не можуть бути задоволенні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання укладення договору довічного утримання та розірвання договору довічного утримання, оскільки не було встановлено, на яких конкретно умовах повинно було здійснюватись утримання та в чому полягав цей догляд.

На підставі ст.ст. 203, 229, 316 ЦК України

Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 316 ЦПК України колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Болехівського міського суду від 28 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволити частково.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, укладеного 21 січня 2011 року між ОСОБА_2 як дарувальником та ОСОБА_4 як обдаровуванню. посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 Долинського районного нотаріального округу за №4309970.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з часу набрання ним законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді І. В. Бойчук

В.Д. Фединяк