Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 липня 2013 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Решетніка М.О.

при секретарі - Медведєвій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КП Дніпропетровської міськради «Жилсервіс-3» «Про визнання звільнення незаконним, зміну формулювання причини звільнення, відміну наказів, стягнення невиплаченої зарплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди», -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому вказує, що вона з 21 червня 2006р. по 27 люте 2009р. працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера. 26 січня 2009р. наказом №10 її було відсторонено від роботи з 07.01.2009р. по 06.02.2009р. без формулювання причин цьому, тобто без законних підстав. Після цього наказом №13 від 30.01.2009р. їй була оголошена догана за «порушення Правил трудової дисципліни, неналежне виконання своїх функціональних обов’язків та безвідповідальний контроль за фінансовою документацією, з яким ознайомили лише 02.02.2009р. Вказані дії та рішення відповідача стали причиною тому, що вона того ж дня, тобто 02.02.2009р. написала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, тобто на підставі ст.38 КЗпП України, з 27.02.2009р.

В період з 06.02.2009р. по 27.02.2009р. вона перебувала на лікуванні в міській лікарні №6, після чого прибула на роботу та подала лікарняний лист і попросила надати їй наказ про звільнення, трудову книжку та провести з нею розрахунок, чого здійснено не було, і лише 03.04.2009р. за відповідним викликом на підприємство її було ознайомлено з наказом №36-к від 02.03.2009р. про звільнення з роботи на підставі п.2 ст.41 КЗпП України – за недовіру. Вважає зазначений наказ незаконним, оскільки посада, яку вона займала, не була пов’язана з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей.

Також на порушення вимог чинного законодавства відповідач не повністю з нею розрахувався при звільненні, зокрема не виплачено зарплату за один день лютого 2009р. в сумі 130грн.75коп., а із заробітка за лютий-березень 2009р. безпідставно утримано 2212грн.64коп. із посиланням на акт перевірки КРУ та виконавчі листи, котрі їй не пред’являлись, ніяких розпоряджень по підприємству з цього приводу не видавались, що є порушенням ст.ст.130,136 КЗпП України. Зважаючи на неповний розрахунок з нею вважає, що відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку, відповідно до ст.117 КЗпП України, в сумі 141602грн.25коп., а саме за період з 01.03.2009р. по 01.07.2013р. із розрахунку в 130грн.75коп. середньоденного заробітку.

Вищевказаними порушеннями трудового законодавства їй також заподіяна моральна шкода, котру оцінює в 30000грн.

Просила накази №10,13,36-к та звільнення на підставі останнього визнати незаконними, зобов’язати відповідача змінити формулювання причин звільнення з роботи з п.2 ст.41 на ст..38 КЗпП України, а дату звільнення з 02.03.2009р. на 27.02.2009р., а також стягнути на її користь вищезазначені суми.

В судове засідання сторони не з?явились, в поданій до суду заяві позивачка позов підтримала та просила розглянути справу без її участі, причина неявки представника відповідача не відома, про дату засідання повідомлявся належним чином.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні позивачка згідно наказу №62-к від 21 червня 2005р. (а.с.8) працювала в КП «Жилсервіс-3» на посаді головного бухгалтера.

Наказом №10 від 26 січня 2009р. (а.с.9) ОСОБА_1 була відсторонена від роботи на час перевірки Контрольно-Ревізійного відділу у м.Дніпропетровську з 27.01.2009р. до 06.02.2009р., підстава чому в наказі не зазначено.

Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Однак у даному випадку жодної із передбачених законодавством підстав для відсторонення позивачки від роботи в наказі №10 не зазначено, що свідчить про незаконність зазначеного наказу.

Також наказом №13 від 30 січня 2009р. (а.с.10) позивачці було оголошено догану «за порушення трудової дисципліни (неналежне виконання своїх функціональних обов’язків та безвідповідальний контроль за фінансовою документацією)», підставою чому в наказі зазначено: «резолюція директора підприємства на пояснювальному листі позивачки від 30.01.2009р.».

Згідно ст.ст.147,148 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

В самому наказі №13 не зазначено в чому виразилось порушення позивачкою трудової дисципліни, крім: «(неналежне виконання своїх функціональних обов’язків та безвідповідальний контроль за фінансовою документацією)», доказів на підтвердження зазначеної обставини відповідачем суду не надано.

Згідно ж копії позовної заяви на а.с.45 допущені позивачкою порушення, які були виявлені в ході ревізії КРВ м.Дніпропетровська, пов’язані з понаднормовим списанням та нестачею палива у зв’язку з його не оприбуткуванням на загальну суму 15016грн.27коп., та зайвим нарахуванням і виплатою премії у розмірі 2420грн.

Зазначені порушення, що були виявлені КРВ м.Дніпропетровська, відображені в ОСОБА_2 ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.10.2007р. по 31.12.2008р. (а.с.90-148), зокрема у Розділі 5.6. Разом з тим у вказаному ОСОБА_2 зазначається, що особою, відповідальною за своєчасність видачі подорожніх листів, на підставі яких і здійснювалось списання палива, правильність їх оформлення, а також правильність списання бензину та дизпалива, відповідним наказом керівника підприємства було покладено на майстра ремгрупи ОСОБА_2, а обов’язки за здійсненням щонедільного контролю за видачею та здаванням подорожніх листів, списання бензину та палива, згідно інших наказів, з 08.01.2008р. покладались на головного інженера підприємства ОСОБА_3, а з 01.01.2009р. – на головного інженера ОСОБА_4

Також в ОСОБА_2 відмічається, що ревізією було виявлено порушення вимог законодавства, що призвело до зайвого у липні 2008р. нарахування та виплати премії на загальну суму 4790грн., відомість на виплату якої підписувався керівником підприємства, а порушення такі допущені були бухгалтером ОСОБА_5, як відповідальної за стан розрахунків з оплати праці.

Таким чином із вищевказаного вбачається, що до виявлених порушень позивачка відношення не мала, а накладення на неї стягнення відбулось з порушенням вимог ч.2 ст.148 КЗпП України, тобто пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, а отже наказ №13 також є незаконним і підлягає скасуванню.

Також судом встановлено, що позивачка 02 лютого 2009р. подала відповідачеві, вхідний №286, заяву з проханням звільнити її з роботи за власним бажанням з 27 лютого 2009р. (а.с.11), на якій керівником підприємства було вчинено кілька резолюцій, зокрема від 02.03.2009р. про необхідність відпрацювання протягом двох неділь та того, що заява на підпис до директора поступила 27.02.2009р. о 16-00год., а також від 06.03.2009р. про необхідність звільнення з 02.03.2009р. за ст.41 КЗпП України «в зв’язку з невиходом на роботу».

Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1, одразу після подання вищевказаної заяви вона була госпіталізована та перебувала на стаціонарному лікуванні до 27.02.2009р., після чого у вказаний день прибула на роботу та подала повторну заяву (а.с.12) з вимогою здійснити її звільнення за власним бажанням на підставі поданої іще 02.02.2009р. заяви, видати копію наказу про звільнення та трудову книжку, а також виплатити належні їй грошові кошти.

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Однак наказом №36-к від 02.03.2009р., з яким позивачка була ознайомлена лише 03.04.2009р., коли зокрема і отримала трудову книжку (а.с.82-83), вона була звільнена з 02.03.2009р. за недовіру згідно п.2 ст.41 КЗпП України, підставою чому в наказі записано: особиста заява про звільнення від 02.02.2009р. та резолюція директора.

Згідно п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір?я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Разом з тим позивачка, як головний бухгалтер відповідача, не є працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, що зокрема вбачається і з її посадової інструкції (а.с.85-89), а отже і не може бути звільнена за цією нормою закону.

Крім того, із вказаного наказу про звільнення ОСОБА_1 не вбачається які саме винні дії вона вчинила чи допустила, які б давали підстави для втрати довір?я до неї з боку відповідача, та чим підтверджена її вина - ОСОБА_2 ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства, складений КРВ в м.Дніпропетровську, сам по собі не може бути таким доказом, а інших відповідачем суду не надано.

Матеріали даної справи містять копію постанови заступника начальника Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області №006377 від 02.04.2009р. (а.с.63), якою вона була притягнута до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.164-2 КпАП України за виявлене, при проведені ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача у даній справі, порушення ведення бухгалтерського обліку з порушенням встановленого порядку. Однак постановою Бабушкінського райсуду м.Дніпропетровська, як адміністративного суду, від 15 жовтня 2012р. (а.с.176-181) вищевказана постанова була скасована.

Таким чином у відповідача не було будь-яких законних підстав для звільнення позивачки «за недовірою», а оскільки вона перед цим подавала заяву про звільнення за власним бажання, формулювання причин звільнення необхідно змінити на «звільнення за власним бажання відповідно до ст.38 КЗпП України».

Суд погоджується також і з твердженнями позивачки про безпідставність відрахувань із її заробітку відповідно до записів у платіжних відомостях як: «перевірка КРУ» та «утримання за виконавчим листом» (а.с.79,80), оскільки сама по собі перевірка, чи вищезазначений ОСОБА_2 КРВ в м.Дніпропетровську, не може бути підставою для таких відрахувань, будь-якого розпорядження (наказу) щодо відрахувань чи покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності відповідачем не видавалось, таке можливе, згідно до ст.136 КЗпП України, саме за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що із таким розпорядженням її не знайомили, доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Безпідставність таких відрахувань підтверджується вищевказаною постановою Бабушкінського райсуду м.Дніпропетровська від 15.10.2012р., якою скасовано постанову про притягнення позивачки до адмінвідповідальності, відсутністю її провини в заподіянні шкоди з підстав, викладених вище, а також ухвалою Бабушкінського райсуду м.Дніпропетровська від 26.01.2011р., якою було закрито провадження у зв’язку з відмовою позивача від позову у справі за позовом КП Дніпропетровської міськради «Жилсервіс-3» до ОСОБА_1, третя особа: Контрольно-ревізійне управління в Дніпропетровській області «Про стягнення коштів», якою КП просило стягнути з ОСОБА_1 15490грн.15коп. матеріальної шкоди, заподіяної допущенням нею порушень, пов’язаних з понаднормовим списанням та нестачею палива та зайвим нарахуванням і виплатою премії, що було спростовано тією ж постановою суду від 15.10.2012р. Інших судових рішень про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП Дніпропетровської міськради «Жилсервіс-3» будь-яких сум не приймалось, а отже немає і жодних виконавчих документів на стягнення з неї грошових коштів.

Як вбачається із платіжних відомостей за лютий та борень 2009р. із нарахованого позивачці заробітку було відраховано за строкою «перевірка КРУ» 1199грн.49коп. і 623грн.27коп., а за строкою «утримання за виконавчим листом» - 389грн.88коп. Всього утримано 2212грн.64коп., які підлягають поверненню позивачці, як безпідставно стягнуті.

Також судом встановлено, що при звільненні позивачки з нею, на порушення вимог ст.116 КЗпП України, не було здійснено повний розрахунок, зокрема не нараховано та не виплачено заробітну плату за один день роботи у лютому 2009р. Згідно розрахункового листка в зазначений місяць їй виплачено заробітну плату в сумі 392грн.25коп. (а.с.80).

З 01.01.2009р. за штатним розписом оклад ОСОБА_1 становив 2615грн. Виходячи із кількості робочих днів у лютому 2009р. – 20 днів, заробітна плата за один день становить 130грн.75коп., а звідси за три дні – 392грн.25коп. Однак із табелю обліку робочого часу за лютий 2009р. вбачається, що нею було відпрацьовано чотири дні, а отже на її користь необхідно стягнути 130грн.75коп. заборгованості по зарплаті.

У відповідності до ст.116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться у день звільнення, а згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинні сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника.

Судом встановлено, що два останніх повних місяці роботи позивачки є грудень 2008р. та січень 2009р.

Як зазначалось вище, оклад позивачки у січні 2009р. становив 2615грн., такий же розмір окладу був і в грудні 2008р. (а.с.20). Кількість робочих днів у зазначені місяці становив 43 дні, а отже середньоденний заробіток становив:

2615 х 2 : 43 = 121грн.63коп.

З урахуванням розміру середньоденного заробітку в 121рн.43коп. та затримки розрахунку в 1101 день (по день розгляду справи в суді), розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становитиме 133914грн.63коп. (121грн.43коп. х 1101 дні затримки розрахунку).

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при вирішенні спору та визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку суду необхідно ураховувати розмір спірної суми, частку, яку вона становила в заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та іншими конкретними обставинами.

Враховуючи зазначене, а також те, що розмір заборгованої заробітної плати є незначним в порівнянні із розміром обрахованого середнього заробітку, як і частка невиплаченого заробітку від повного її окладу, суд доходить висновку про необхідність задоволення цієї вимоги частково, стягнувши на користь ОСОБА_1 з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 5230грн. (двох окладів), а в іншій частині відмовити. Визначаючи цей розмір суд виходить також і з того, що тривалий час затримки у виплаті, а точніше у вирішенні спору, по день якого вираховувався середній заробіток, сталося і з причини необхідності призупинення провадження у даній справі з 06 жовтня 2009р. (а.с.154) по 30 квітня 2013р. (а.с.167) до розгляду іншої справи.

Необхідно також погодитися, що вищевказаними порушеннями трудового законодавства позивачці було заподіяно і моральну шкоду, котру належить їй відшкодувати у відповідності до ст.2371 КЗпП України. З урахуванням ступеню моральних страждань та часткового підтвердження їх доказами, тривалості моральних страждань, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 1500грн., а в іншій частині цієї вимоги – відмовити.

Оскільки спір фактично вирішено на користь позивачки, на підставі ст.88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 229грн.40коп.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Накази КП Дніпропетровської міськради «Жилсервіс-3»:

-          за №10 від 27 січня 2009р. про відсторонення ОСОБА_1 від роботи;

-          за №13 від 30 січня 2009р. про оголошення ОСОБА_1 догани;

-          за №36-к від 02.03.2009р. про звільнення ОСОБА_1 з роботи за недовіру згідно п.2 ст.41 КЗпП України – визнати незаконними та скасувати.

Зобов’язати КП Дніпропетровської міськради «Жилсервіс-3» змінити у трудовій книжці ОСОБА_1 формулювання причини звільнення на «ст.38 КЗпП України – звільнена за власним бажанням з 27 лютого 2009р.».

Стягнути з КП Дніпропетровської міськради «Жилсервіс-3» на користь ОСОБА_1 на повернення неправомірно відрахованих із заробітної плати за лютий та березень 2009р. 2212грн.64коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку – 5230грн., на відшкодування моральної шкоди – 1500грн., а всього 8942грн.64коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути КП Дніпропетровської міськради «Жилсервіс-3» судовий збір у сумі 229грн.40коп. на розрахунковий рахунок Управління Державного Казначейства у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська №31210206700004, код платежу 22030001, банк отримувача: ГУДКУ в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ суду 02891368, МФО банку 805012.

Строк апеляційного оскарження рішення – 10 днів.

Суддя