Головуючий суду 1 інстанції - Томчишен С.В.

Доповідач - Соловей Р.С.

Справа № 415/4011/13-ц

Провадження № 22ц/782/3884/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області

у складі: головуючого Соловей Р.С.,

суддів Медведєвої Л.П., Пащенко Л.В.,

при секретарі Арутюнян Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 13 серпня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про усунення перешкод у праві користування власністю шляхом знесення самовільно збудованої прибудови, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області, Лисичанська міська рада,

В С Т А Н О В И Л А:

В червні 2013 року позивачі звернулись до суду з позовною заявою, якою просили усунути перешкоди з боку відповідачів у праві користування ними (позивачами) квартирою АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно побудованої відповідачами прибудови до балкону їхньої квартири.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено.

Позивачі, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати це рішення, як незаконне та необґрунтоване, ухвалене при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосування норм матеріального та процесуального права, з висновками суду, що не відповідають обставинам справи, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги.

У судове засідання не з'явились відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а також пре6дставники третіх осіб: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області та Лисичанської міської ради. Однак колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за їх відсутності, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтів, відповідачки ОСОБА_5, представника відповідачки ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом у справі встановлено та не заперечується сторонами, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (а. с. 8). Відповідачі є співвласниками квартири НОМЕР_1, розташованої на першому поверсі того ж будинку (а. с. 53).

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що відповідачі прибудували одноповерхову прибудову, конструкцію даху якої було прикріплено до стіни балкону позивачів.

Позивачі вважають порушеними свої права внаслідок того, що дах зведеної відповідачами прибудови підведений під балкон їхньої квартири та виходить за його межі, що перешкоджає їм доступ до зовнішніх стін їхнього балкону та порушує їх право користування власністю, зокрема, щодо проведення ремонту балкону.

Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що зведена відповідачами спірна прибудова є самочинним будівництвом. Відмовляючи ж позивачам у задоволенні їхніх позовних вимог, суд виходив з того, що позивачами не доведено можливості у інший спосіб, крім знесення спірної прибудови, відновити право, яке вони вважають порушеним та за захистом якого звернулись до суду. Позивачі не ставили перед судом питання щодо наявності технічної можливості для здійснення відповідачами перебудови самочинно зведеної прибудови до квартири, про призначення для цієї мети експертизи. Крім того, суд дійшов висновку, що право без обмежень звертатися з вимогою про знесення самочинного будівництва, на чому наполягають позивачі, належить землекористувачам або власникам земельної ділянки, якими позивачі не є.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам чинного законодавства.

В апеляційній скарзі позивачі посилаються на те, що ними було заявлено негаторний позов, за змістом якого вони звернулись з вимогами, як власники майна, про усунення порушень, що перешкоджають здійсненню ними прав щодо розпорядження належним їм майном, передбачених ст. 391 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції, на їх думку, вказаною нормою закону не керувався, не розглянув заявлені ними вимоги, а ухвалив рішення із застосуванням інших норм права, фактично змінивши підстави їх позову та розглянув справу про самочинне будівництво та самовільне зайняття відповідачами земельної ділянки.

Вказані доводи апелянтів не є обґрунтованими. Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено право власника майна на захист свого права від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння майном. Однак у своєму позові позивачі посилаються на те, що спірна прибудова збудована відповідачами самочинно та вимагають її знесення. Тому суд правильно виходив з необхідності встановлення правового статусу спірного об'єкту - прибудови, спорудженої відповідачами, а також правомірності її зведення, оскільки це має суттєве значення для визначення можливих шляхів усунення перешкод у праві користування позивачами своїм майном. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано керувався ст. 376 ЦК України, якою регулюється правовий режим самочинного будівництва та передбачається можливість його знесення.

Те, що спірна прибудова є самочинним будівництвом, відповідачами не заперечується.

Відповідно до приписів ч. ч. 4 вказаної статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може ухвалити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила чи здійснює будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила чи здійснює будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила чи здійснює будівництво.

За змісту вказаної статті вбачається, що з вимогами щодо знесення самочинного будівництва в будь-якому разі може звернутися власник або користувач земельної ділянки, на якій воно зведено чи зводиться, зокрема, якщо це порушує права інших осіб.

В п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» містяться роз'яснення, згідно з якими право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб, як роз'яснив Пленум ВССУ, право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК),

.

Відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.

Отже, за позовом особи, яка не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій зведено чи зводиться самочинне будівництво чи будівництво з істотним порушенням будівельних норм і правил, рішення про знесення самочинного будівництва може бути ухвалено на підставі статті 391 Цивільного кодексу України у разі доведеності відповідно до вимог частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України факту створення цій особі перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном та лише при неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку є обґрунтованими висновки суду про те, що вимога про знесення прибудови є передчасною, оскільки позивачі не ставили питання про перебудову самовільно побудованої прибудови відповідачами та не надали доказів того, що право, щодо захисту якого вони звернулись до суду у цій справі, не може бути відновлено у інший спосіб, зокрема, шляхом перебудови. Права звернення до суду із вказаними питаннями позивачі не позбавлені.

Вказані висновки є правильними та обґрунтованими з огляду на вказані вище норми законів, а також на роз'яснення в п. 22 - 24 вказаної вище постанови Пленуму ВССУ, згідно з якими знесення самочинного будівництва є крайньою мірою. У необхідних випадках для з'ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу згідно з вимогами статті 143 ЦПК. Відсутність відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в позові, при цьому факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред'явила позов про знесення самочинного будівництва (частина сьома статті 376 ЦК, частина перша статті 60 ЦПК). Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Не заслуговують на увагу доводи апелянтів про те, що вони не зобов'язані були доводити неправомірність поведінки відповідачів, оскільки у оскаржуваному рішенні не йдеться про необхідність таких доказів з боку позивачів. Неправомірність дій відповідачів щодо самочинного будівництва в даному випадку не вимагає доведення, оскільки вони самі визнають цю обставину. Доведення потребує те, що зведенням спірної прибудови порушено право позивачів щодо користування своєї квартирою, а також те, що поновлення такого порушеного права неможливо шляхом перебудови, а лише шляхом знесення.

Згідно з положеннями статті 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Згідно із статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно із статтею 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені вказані умови, сторонам було роз'яснено їхні процесуальні права, вони мали можливість подавати докази та заявляти клопотання, зокрема, щодо надання, забезпечення чи витребування доказів. Судом першої інстанції були досліджені і оцінені в їх сукупності докази, надані сторонами, як того вимагає стаття 212 ЦПК України.

Таким чином, вирішуючи вимоги позову щодо знесення самовільного будівництва, суд вірно вважав, що позивачі не довели суду, що діями відповідачів з самовільного будівництва прибудови порушені їх права та, що позивачі не використали своє право на звернення до суду з вимогами про здійснення відповідачем перебудови самочинної нерухомості відповідно до норм та правил, що є необхідною умовою для подальшого знесення самочинного будівництва, якщо забудовник відмовляється від такої перебудови.

Доводи відповідачів щодо того, що вони вже після ухвалення оскаржуваного рішення змінили конструкцію даху спірної прибудови, і тепер вона не прикріплена до стіни балкону позивачів, про що ними надано апеляційному суду фотознімки, можуть бути перевірені у разі звернення до суду з відповідним позовом позивачів, органу місцевого самоврядування чи інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду відповідає вимогам закону, порушень норм матеріального та процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 13 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: