№ справи:121/4026/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Веденмеєр М.В.
№ провадження:22-ц/190/6371/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Харченко І. О.
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Харченко І.О.
суддів:Любобратцевої Н.І. Філатової Є.В.
при секретарі:Краснощоковій Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією родиною, надання права на спадкування,
за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 липня 2013 року, -
в с т а н о в и л а :
17 травня 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією родиною, надання права на спадкування. Вимоги мотивовані тим, що 26 березня 1977 року між нею та ОСОБА_9 був укладений шлюб. Від даного шлюбу мають двох дітей: дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. 12 квітня 1995 року у зв'язку з обставинами, які склалися, шлюб було розірвано, однак фактично сімейно-шлюбні відносини припинені не були. Вони продовжували проживати у цивільному шлюбі, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, сумісно виховували двох дітей. Разом вони проживали за місцем реєстрації: АДРЕСА_1. У 2012 році ОСОБА_9 тяжко захворів, він постійно знаходився у лікарні на лікуванні. Весь цей час позивачка знаходилась поряд з ним, доглядала за ним, купувала необхідні ліки, забезпечувала комфортні умови життєдіяльності. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 помер. Після його смерті відкрилась спадщина. За життя ОСОБА_9 заповіту складено не було. Згідно діючого законодавства спадкоємцями першої черги є діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Особи, які проживали зі спадкодавцем однією родиною не менш п'яти років є спадкоємцями четвертої черги. Вважає, що вона є спадкоємцем четвертої черги, оскільки проживала зі спадкодавцем однією родиною 36 років. Просила встановити факт проживання однією родиною не менш п'яти років ОСОБА_6 з ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4. надати право спадкування ОСОБА_6 разом з другими спадкоємцями першої черги ОСОБА_7 і ОСОБА_10.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 липня 2013 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією родиною, надання права на спадкування задоволено.
Встановлений факт того, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживала однією родиною з ОСОБА_9, померлим ІНФОРМАЦІЯ_4, не менш п'яти років до часу відкриття спадщини.
Визнано за ОСОБА_6 право на спадкування по закону після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з спадкоємцями першої черги.
Додатковим рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 серпня 2013 року доповнено резолютивну частину рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 липня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією родиною, надання права на спадкування: стягнути в рівних частках з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп.
Не погодившись із таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_8 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно дав юридичну оцінку обставинам справи та доказам, а також порушив норми процесуального та матеріального права. Так, ОСОБА_8 вказує, що всупереч законодавства він не отримав копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з копіями доданих до неї документів. В судовому засіданні ним було заявлено клопотання про витребування доказів, однак суд в порушення статті 135 Цивільного процесуального кодексу України розгляну це питання без видалення у нарадчу кімнату та постановлення ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення доказів. Судом також не було прийнято до уваги той факт, що матеріальне забезпечення померлого ОСОБА_9 здійснювалось за власний рахунок. Вважає, що судом не з'ясований характер особистих взаємовідносин свідків з позивачкою та померлим, оскільки свідчення тільки про спільне проживання не може підтверджувати проживання сім'єю.
Від відповідачки ОСОБА_7 до апеляційного суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_8, в яких вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Письмові заперечення з додатковими доказами були подані до апеляційного суду й позивачкою ОСОБА_6, в яких вона також просила апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_8, відповідачку ОСОБА_7, ОСОБА_6 та її представника, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла до наступного.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами статей 10, 11, 60 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із доведеності вимог щодо встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_9 після розірвання шлюбу, с 1995 року до часу його смерті, тобто доведеності того, що вона була членом його сім'ї і в неї виникло право на спадкування в четверту чергу спадкування; що позивачка до часу смерті ОСОБА_9 опікувалась ним, надавала йому допомогу, доглядала його під час хвороби, оскільки він хворів на тяжку хворобу, у зв'язку з чим перебував у безпорадному стані, а тому на підставі частини 2 статті 1259 Цивільного кодексу України має право на зміну черговості спадкування та спадкування разом із спадкоємцями першої черги.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і визнає їх обґрунтованими та законними, оскільки вони не суперечать фактичним обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 1264 Цивільного кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За таких обставин до спадкоємців четвертої черги належать жінка і чоловік, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Закон не визначає які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно врахувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу У країни про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
При апеляційному перегляді встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 26 березня 1977 року було зареєстровано шлюб. На підставі рішення Ялтинського міського суду від 10 січня 1995 року шлюб між ними було розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 12 квітня 1995 року зроблено запис № 246 (аркуш справи 62).
Проте, з наданих суду письмових доказів (довідки, листи, фотографії тощо), пояснень допитаних в суді першої інстанції свідків, та особистих пояснень в судовому засіданні апеляційного суду позивачки ОСОБА_6 та відповідачки ОСОБА_7, вбачається, що розірвання шлюбу мало фіктивний характер, сім'я: чоловік, дружина та їх двоє дітей, продовжували проживати разом у своїй квартирі, бути взірцевою родиною, вести спільне господарство, мати спільний бюджет, права та обов'язки, спільно вирішували побудові проблеми тощо. Зазначені факти не спростовані, а навпаки підтверджені як в суді першої інстанції, так і в судовому засіданні апеляційного суду, особисто апелянтом ОСОБА_8
Проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо обґрунтованості вимог ОСОБА_6 про встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_9 не менш п'яти років до часу відкриття спадщини, й визнання її спадкоємцем четвертої черги по закону після смерті ОСОБА_9, померлого 03 січня 2013 року.
Відповідно до приписів частини 2 статті 1259 Цивільного фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішення суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений …тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Матеріали цивільної справи містять безперечні докази тому, що з жовтня 2012 року до часу смерті (січень 2013 року) ОСОБА_9 хворів на тяжку хворобу, яка унеможливлювала його самостійно забезпечувати умови свого життя, оскільки він мав порушення мови, слабкість у правих кінцевостях, порушення координації рухів, шаткість, нестійкість під час ходьби, різке зниження пам'яті, порушення поведінки, дезорієнтацію у часі та просторі. Медичними установами ОСОБА_9 був визнаний непрацездатним (аркуші справи 9-11). Таким чином, наданими суду доказами достовірно підтверджений факт безпорадного стану померлого ОСОБА_9, на протязі останніх місяців його життя, що був пов'язаний з його тяжкою хворобою. На протязі всього цього часу, який суд першої інстанції обґрунтовано вважав тривалим, позивачка ОСОБА_6 опікувалася ним, матеріально забезпечувала та надавала іншу допомогу спадкодавцеві. Зазначені обставини доведені належними та допустимими доказами, в тому числі письмовими, поясненнями свідків, поясненнями сторін тощо.
В судовому засіданні апеляційного суду Автономної Республіки Крим відповідачка ОСОБА_7 заявила, що позовні вимоги матері підтримує. Вважає, що заперечення брата ОСОБА_8 проти позовних вимог матері ґрунтуються на його особистому неприязненому відношенні до матері у зв'язку з неприйняттям нею його дружини. Батько з жовтня 2012 року тяжко хворів, не міг обходитися без сторонньої допомоги, був дезорганізований у часі та просторі. Він не міг взагалі самостійно ходити, вона та мати кормили його з ложечки, водили до туалету, оскільки він сам себе не обходив, тобто взагалі був непрацездатним. На лікування батька витрачалися усі кошти сім'ї.
Згідно листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» підставами для задоволення позову про зміну черговості спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку:
1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами);
2) матеріальне забезпечення спадкодавця;
3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт в квартирі;
4) тривалий час здійснення дій, визначений у пунктах 1-3;
5) безпорадний стан спадкодавця, викликаний тяжкою хворобою або каліцтвом.
Наявними в матеріалах цивільної справи доказами безперечно доведена наявність сукупності усіх п'яти обставин, викладених у частини 2 статті 1259 Цивільного кодексу й узагальнених у вищенаведеному листі ВССУ, які й привели суд першої інстанції до обґрунтованого висновку про наявність у ОСОБА_6 права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, тобто першої черги, одночасно з донькою ОСОБА_7 та сином ОСОБА_8
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_6 у повному обсязі.
Доводи апелянта ОСОБА_8 щодо матеріального забезпечення померлим ОСОБА_9 себе самостійно та за власний рахунок спростовується вищевикладеними обставинами, з яких вбачається, що з жовтня 2012 року ОСОБА_9 був настільки в безпорадному стані, що не міг сам себе обходити, не те що самого себе матеріально забезпечувати.
Доводи апелянта ОСОБА_8 стосовно того, що з липня 2012 року до самої смерті батько - ОСОБА_9 працював, спростовуються наявними в матеріалах справи медичними документами, з яких вбачається, що починаючи з 29 жовтня 2012 року до дня смерті (03.01.2013 року) ОСОБА_9 взагалі не працював, оскільки знаходився на лікарняному й був непрацездатним (аркуші справи 9-10).
Безпідставними є також доводи апелянта щодо відсутності у позивачки можливості матеріального забезпечення спадкодавця, оскільки судом встановлено про починаючи з 1977 року й до самої смерті спадкодавця, позивачка ОСОБА_6 разом з чоловіком ОСОБА_9 мала спільний бюджет. Вона та чоловік мали достатній дохід. Оскільки, на протязі тривалого часу у 2010 році, а в подальшому з жовтня 2012 року до смерті, ОСОБА_9 знаходився на лікарняному, що підтверджено матеріалами справи, на його лікування витрачалися усі сімейні кошти, в тому числі заробітна плата та пенсія ОСОБА_6, які складали значну суму. Зазначені обставини підтверджені відповідними довідками, що маються в матеріалах справи й належними й допустимими доказами апелянтом ОСОБА_8 не спростовані. Крім того, з пояснень сторін в судовому засіданні, вбачається, що тривалий час, а саме з 90-років, апелянт ОСОБА_8 проживав окремо від сім'ї, у місті Сімферополі, а тому не може об'єктивно та у повному обсязі оцінити витрати позивачки на матеріальне забезпечення та лікування ОСОБА_9 у період його непрацездатності та тяжкої хвороби.
Що стосується інших доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального та процессуального права, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права, висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 313-314, 324-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - відхилити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 липня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяті днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
І.О.Харченко Н.І. Любобратцева Є.В.Філатова