Головуючий суду 1 інстанції - Калашник В.Л.

Доповідач - Туренко С.І.

Справа № 435/566/13-ц

Провадження № 22ц/782/3311/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2013 року м. Луганськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - судді Туренка С.І.,

суддів - Авалян Н.М., Максюта І.О.,

при секретарі - Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі апеляційного суду Луганської області у м. Луганську апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 04 липня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про припинення права власності на нерухоме майно в результаті його знищення, -

встановила:

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом 22 січня 2013 року, в обґрунтування кого послалась на те, що 13 вересня 2011 року за нотаріально посвідченими договорами вона продала відповідачці ОСОБА_4 три земельних ділянки. Вказані правочини вона просила визнати недійсними з підстави, передбаченої ст.233 ЦК України як укладені під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах.

Під час розгляду справи позивачка змінила підставу позову та в уточненій позовній заяві просила визнати спірні договори купівлі-продажу земельних ділянок недійсними з підстав, передбачених ст.235 ЦК України як удавані правочини. В обґрунтування позову послалась на те, що фактично вони з відповідачкою уклали договір позики та договір застави земельних ділянок на забезпечення зобов'язань позивачки за договором позики на суму 165 000 грн., укладеним між нею та відповідачкою. На такі умови вона погодилась вимушено, оскільки в серпні 2011 року, кредитори у яких вона отримувала грошові кошти, вимагали термінового повернення боргу в повному об'ємі. Грошових коштів повернути борг у позивачки на той момент не було і тому вирішила продати земельні ділянки. Однак продати їх по дійсній вартості на момент продажу, яка складала 715400,00 грн., вона швидко не змогла, а тому погодилась на пропозицію відповідачки отримати від неї в борг суму грошових коштів необхідну для повернення попереднього боргу передавши їй в заставу вказані земельні ділянки, але юридично оформили договір позики та договір застави одним договором - купівлі-продажу.

Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала та звернулась 25 березня 2013 року з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2, в обґрунтування якого вказала на те, що вона придбала у останньої за нотаріально посвідченим договором земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, яка була вільна від будь-яких забудов. Але з'ясувалось, що за вказаною адресою за ОСОБА_2 зареєстрований житловий будинок, який на момент купівлі-продажу земельної ділянки був знищений. Реєстрація права власності на знищений об'єкт нерухомості створює їй перешкоди в здійсненні права власності на землю. Посилаючись на вказані обставини, просила припинити право власності ОСОБА_2 на знищений об'єкт нерухомості з підстав, передбачених ст.346 ЦК України.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 04 липня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено у повному обсязі за необґрунтованістю. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 було задоволено і припинено право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 в результаті його знищення.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивачка ОСОБА_2 та її представник подали апеляційні скарги, в яких просить рішення суду скасувати і постановити по справі нове рішення яким у задоволені зустрічного позову відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення проти апеляційної скарги представника відповідачки ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши їх доводи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити рішення його без змін, скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.309 ЦПК України підставами для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1)неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеністьобставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають з встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що 13 вересня 2011 року між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_4 були укладені три договори купівлі-продажу земельних ділянок. Згідно з умовами договорів, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_4 купила земельні ділянки розташовані в м. Луганську за адресами:

1) АДРЕСА_1 (площа земельної ділянки 0,0946 Га) кадастровий номер земельної ділянки 4410100000:02:069:0130 вартістю 76 552,00 грн.;

2) АДРЕСА_2 (площа земельної ділянки 0,1000 Га) кадастровий номер земельної ділянки 4410100000:02:069:0131 вартістю 81 994,00 грн.;

3) АДРЕСА_2 (площа земельної ділянки 0,0171 Га) кадастровий номер земельної ділянки 4410100000:02:069:0132 вартістю 7 734,00 грн.

Вказані договори укладені в письмовій формі та посвідчені нотаріально.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не представила суду доказів того, що при вчиненні спірних правочинів вона помилялась в правовій природі укладених нею договорів. До правовідносин сторін суд застосував норми ст.ст.229,230 ЦК України щодо недійсності правочинів як укладених внаслідок помилки та під впливом обману.

Проте, з вказаним висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст.ст.11,213 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При вирішенні справи суд, розглянувши змінену позовну заяву, не звернув увагу на підставу позову.

Позивачка просила визнати правочини недійсними з підстав їх удаваності. Надавши оцінку спірним правочинам з підстав помилки та обману, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Оскільки ухвалене у справі рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним та визнання права (п.п.1,2 ч.2 ст.16 ЦК України).

Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст..10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Воля обох сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

З огляду на те, що відповідачкою категорично заперечується факт удаваності укладених договорів, а позивачка належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог про удаваність правочинів не представила, в задоволенні позову слід відмовити.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції припинив право власності ОСОБА_2 на житловий будинок в результаті його знищення, відповідно до ст.346 ЦК України.

Однак суд першої інстанції не врахував положення діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, яким встановлений інший, позасудовий порядок припинення права власності на об'єкт нерухомості.

Згідно довідки Міського комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» м. Луганська від 15.10.2013 року № 284433 за даними матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці пл. 946 кв.м., знаходився об'єкт нерухомості, який складався з житлового будинку з прибудовою зі службовими будівлями і спорудами, та належав на праві приватної власності гр. ОСОБА_2, на підставі договору дарування посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу від 30.09.2008 року, р.№4077. Обстеженням проведеним в березні 2012 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1, житловий будинок з прибудовою знесений, а земельна ділянка об'єднана з сусідньою ділянкою АДРЕСА_2.

Підставою для припинення права власності є відповідно до п.4 ч.1 ст. 346, ст.349 ЦК України знищення майна. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

У разі знищення об'єкта нерухомого майна згідно п.1 ч.2. ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» закривається розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа на підставі рішення державного реєстратора.

Згідно з п.60 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ від 26.10.2011 року № 1141 Державний реєстратор у разі знищення об'єкта нерухомого майна закриває розділ Державного реєстру прав на підставі прийнятого ним рішення про закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи. Для закриття розділу Державного реєстру прав державний реєстратор вносить до відповідного розділу Державного реєстру прав такі відомості: підстава для закриття розділу: - назва рішення; - дата формування рішення; - індексний номер рішення; прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора; найменування органу державної реєстрації прав або найменування державної нотаріальної контори, назва нотаріального округу.

Відповідно до п. 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою КМУ від 22 червня 2011 року № 703 для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, подає копії документів, що зазначені в пункті 9 цього Порядку (документ, що посвідчує особу, крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування). У разі подання документів заінтересованою особою особисто така особа, крім документів, що зазначені в абзаці першому цього пункту, подає копію реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків, крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України. Згідно з п. 39 даного Порядку встановлено, що для проведення державної реєстрації припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з його знищенням заявник, крім документів, що зазначені у пункті 28 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, та підтверджує факт його знищення. Документи, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, заявник не подає. Державний реєстратор одночасно з прийняттям відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приймає рішення про закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи, відкритих щодо такого об'єкта нерухомого майна.

Таким чином, для припинення права власності особи на знищене майно встановлений інший позасудовий порядок, який ОСОБА_4 не дотриманий, у зв'язку з чим її права не можна вважати порушеними та такими, що підлягають судовому захисту, тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Відмова в задоволенні позову ОСОБА_4 з вказаної підстави не позбавляє її права на звернення до інвентаризаційних органів та державного реєстратора у встановленому законом порядку з питання виключення відомостей, щодо об'єкта нерухомого майна в результаті його знищення.

Керуючись ст.ст. 209, 303,307,309,314,316 ЦПК України судова колегія ,-

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 04 липня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними відмовити з інших підстав.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про припинення права власності на нерухоме майно в результаті його знищення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його оголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: