УХВАЛА

Справа №: 22-ц/190/4013/13Головуючий суду першої інстанції:Харченко І.О.

Головуючий суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.

"25" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіМ'ясоєдової Т.М.,

СуддівБондарева Р.В., Синельщікової О.В.,

При секретаріГаліч Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет застави, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 11 лютого 2010 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет застави.

Вимоги мотивовані тим, що 18.09.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №463. За умовами даного договору банком виданий кредит в сумі 54806 доларів США строком на 84 місяці, тобто до 17.09.2014 року, зі сплатою 12% річних за користування кредитом. У забезпечення повернення виданого кредиту 18.09.2007 року був укладений договір застави №4750, за яким предметом застави виступає транспортний засіб - автомобіль LEXUS, модель ES350, номер шасі НОМЕР_2, колір чорний, 2007 року випуску, об'єм двигуна 3456, тип - седан легковий, реєстраційний номер НОМЕР_1, та договір поруки №721 від 18.09.2007 року. Відповідач ОСОБА_6 своїх зобов'язань не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 05.10.2009 року складає 42 789,13 доларів США.

Заочним рішенням Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 11.02.2010 року позов ВАТ «Державний ощадний банк України» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ВАТ «Ощадбанк» в особі філії - Сімферопольського міського відділення №39 заборгованість за кредитним договором у розмірі 44 817,61 долари США. Звернуто стягнення на предмет застави згідно договору застави від 18.09.2007 року №4750, що належить ОСОБА_6, на користь ВАТ «Ощадбанк» в особі філії - Сімферопольського міського відділення №39, на суму заборгованості за кредитом, відсоткам і пені у розмірі 44 817,61 долари США, а саме - транспортний засіб автомобіль марки LEXUS, модель ES350, номер шасі НОМЕР_2, колір чорний, 2007 року випуску, об'єм двигуна 3456, тип - седан легковий, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета застави для його реалізації згідно експертної оцінки.

Ухвалою Київського районного суду м.Сімферополя від 16.05.2013 року заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення від 11.02.2010 року залишено без задоволення.

Не погодившись з зазначеним рішенням відповідач ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення по справі про задоволення позовних вимог ВАТ «Державний ощадний банк України», суд першої інстанції виходив з того, що станом на 11.02.2010 року загальна сума заборгованості за кредитним договором складає 44 817,61 доларів США, про що боржник та поручитель (відповідачі по справі) були неодноразово попереджені, однак, не виконали вимоги банку і не погасили існуючу заборгованість за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає їх правильними, а рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що 18.09.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» (далі - Банк) та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №463. За умовами даного договору Банком був виданий кредит позичальнику в сумі 54806 доларів США строком на 84 місяці, тобто до 17.09.2014 року, зі сплатою 12% річних за користування кредитом. У забезпечення повернення виданого кредиту 18.09.2007 року були укладені наступні договори: 1) договір застави №4750, за яким предметом застави виступає транспортний засіб автомобіль марки LEXUS, модель ES350, номер шасі НОМЕР_2, колір чорний, 2007 року випуску, об'єм двигуна 3456, тип - седан легковий, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6. Вартість переданого у заставу майна становила 313 400 грн.; 2) договір поруки №721 від 18.09.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_7, за яким остання зобов'язалась відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 2.3 кредитного договору №463 банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором або невиконання чи неналежне виконання позичальником будь-яких зобов'язань за договором застави транспортного засобу, в тому числі, але не виключно, у випадку затримання сплати частини кредиту та процентів за користування кредитом понад двох місяців.

Як передбачено в ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як слідує зі змісту договору поруки №721, ОСОБА_7 зобов'язалась перед Банком відповідати по зобов'язанням позичальника ОСОБА_6, які виникають з умов кредитного договору, в солідарному порядку.

За приписами ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України "Про заставу" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Статтею 19 Закону України "Про заставу" передбачено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Як зазначено у ч.1 ст.20 Закону України "Про заставу", заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

У відповідності до п.2.1. договору застави №4750 від 18.09.2007 року заставодержатель має право звернути стягнення достроково у випадках, передбачених чинним законодавством, цим договором та кредитним договором.

За таких обставин, колегія суддів суд вважає, що судом першої інстанції при ухваленні заочного рішення про задоволення вимог банку правильно визначено характер спірних правовідносин, вірно застосований матеріальний закон, дотримані вимоги процесуального законодавства, а доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, по суті не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не містять правових підстав для скасування судового рішення, передбачених статтею 309 ЦПК України.

Не погоджуючись з ухваленим по даній справі заочним рішенням, ОСОБА_6 посилався на те, що він не був належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, внаслідок чого був позбавлений можливості реалізувати своє право на подання доказів, необхідних для повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. Вважав, що з наявних в матеріалах справи повідомлень про вручення судової повістки не вбачається, що саме він є отримувачем викликів до суду.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що місцевим судом неодноразово здійснювались виклики відповідачів ОСОБА_6 у судові засідання, призначені на 28.10.2009 року та 11.02.2010 року і відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення судові повістки були доставлені особисто ОСОБА_6 (а.с.34, 43).

За таких обставин, твердження відповідача про його неналежне повідомлення судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в апеляційному порядку, оскільки спростовуються зазначеними матеріалами справи, із яких слідує, що передбачений ст.ст.74, 76 ЦПК України порядок повідомлення відповідачів про виклик до суду було здійснено з дотриманням вимог закону.

У відповідності до ч.4 ст.169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Статтею 224 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що належним чином повідомлені відповідачі ОСОБА_6 до суду не з'явились повторно, клопотань про розгляд справи за їх відсутності не надали, тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності у заочному порядку на підставі наявних в матеріалах справи доказів і відповідної заяви позивача.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти оскаржуваного заочного рішення, викладені в апеляційній скарзі, ОСОБА_6 посилався на те, що надана банком довідка про наявну заборгованість за кредитним договором є необ'єктивною, оскільки не містить повного та розгорнутого розрахунку.

Між тим, такі доводи відповідача колегія суддів вважає неспроможними, так як ані ОСОБА_6, ані його представником суду апеляційної інстанції не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження неправильності розрахунку його заборгованості як позичальника.

За правилами ч.1, 3 ст.10, ст.60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Додаткових доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи відповідачами не надано.

Посилання ОСОБА_6 на те, що в матеріалах справи відсутні дані про належне повідомлення відповідачки ОСОБА_7, а крім того, банком порушена передбачена діючим ЦК України процедура стягнення заборгованості з неї як поручителя, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на таке.

У відповідності до положень ст.59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Особиста участь у справі громадянина не позбавляє його права згідно з ч.2 ст.38 ЦПК України мати по цій справі представника.

Повноваження представника сторони підтверджуються документами, передбаченими ст.42 ЦПК України.

У відповідності з вимогами ч.3 ст.10 ЦПК України апелянтом ОСОБА_6 та його представником не надано документів на підтвердження повноважень на представництво інтересів ОСОБА_7 згідно з положеннями ст.ст.39, 40, 42 ЦПК України і належних та допустимих доказів про те, що ухваленим у справі рішенням були порушені законні права і охоронювані законом інтереси зазначеної особи.

Крім того, якби ОСОБА_7 дійсно вважала, що порушені її процесуальні права, то вона не позбавлена була можливості звернутися з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення за захистом порушених прав.

Як слідує з фактичних обставин справи, відповідачкою ОСОБА_7 не реалізоване право на апеляційне оскарження заочного рішення від 11.02.2010 року, а відповідач ОСОБА_6 у розумінні ст.42 ЦПК України не має повноважень на представлення її інтересів.

Отже, оскаржуване судове рішення в цій частині не може бути предметом апеляційного перегляду.

На підставі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 313, 315, 317, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Заочне рішення Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 11 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

М’ясоєдова Т.М. Бондарев Р.В. Синельщікова О.В.