РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/1200/13Головуючий суду першої інстанції:Авакян А.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.

"30" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого - судді:Притуленко О.В.,

суддів:Ломанової Л.О., Кустової І.В.,

при секретарі:Мартиненко М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, (треті особи - ОСОБА_9, приватний нотаріус Нижньогірського районного нотаріального округу ОСОБА_10) про встановлення юридичного факту, визнання частини домоволодіння об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частину цього об'єкту, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 02 серпня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_11, визнання частини домоволодіння АДРЕСА_2 АР Крим, зареєстрованої за ОСОБА_11 на праві власності, об'єктом спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 частину цього нерухомого майна.

У позові зазначила, що з 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона проживала з ОСОБА_11 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у належній йому частині домоволодіння АДРЕСА_2 АР Крим; разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, вважали себе однією сім'єю, але державної реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану не провели.

Вказана частина домоволодіння (в розмірі 12/25 частин) була придбана ОСОБА_11 у власність за договором купівлі-продажу від 21 серпня 1986 року.

За рахунок спільних трудових та грошових затрат, здійснених під час спільного їх проживання, а також коштів, одержаних нею від продажу належного ій майна (3/4 частин квартири АДРЕСА_1) вказана частка домоволодіння істотно збільшилась у своїй вартості.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 помер. Відповідачі, які є спадкоємцями померлого, не визнають за нею права власності на частину зазначеного майна.

Враховуючи наведене позивач звернулася до суду в порядку позовного провадження про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на частину вищевказаного домоволодіння.

Рішенням Нижньогірського районного суду АР Крим від 02 серпня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволений частково. Суд встановив факт проживання однією сім'єю ОСОБА_6 та ОСОБА_11. без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року; в решті вимог відмовив.

Одночасно судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо визнання частини домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 частину зазначеної частки домоволодіння.

На думку апелянта, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки наведеним нею доказам, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення її вимог щодо права власності на майно.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта та інших осіб, що з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер брат відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - ОСОБА_11.

На праві власності за ОСОБА_11 зареєстроване 12/25 частин домоволодіння АДРЕСА_2 АР Крим на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 1986 року (реєстр. № 1734).

Згідно вказаного договору, домоволодіння АДРЕСА_2 АР Крим на час його придбання в цілому складалось з житлового будинку жилою площею 27,9 кв.м, літньої кухні літ. «Б», сараю літ. «В», вбиральні літ. «Г», літньої кухні літ. «Д», вбиральні літ. «Е», навісу «Ж», споруд.

Із змісту договору про надання послуг з газопостачання від 11.05.2006 року, актів прийомки робіт, виконаних: у березні 2006 року на суму 1299 грн., у серпні 2009 року на суму 462,50 грн. та актів про підключення у листопаді 2011 року газових приладів вбачається, що у 2006 році будинок був обладнаний системою газопостачання з підключенням у 2011 році додаткових приладів - газового котла та плітки і відповідною оплатою цих послуг.

Із змісту висновку судової будівельно-технічної експертизи № 21-0257 від 19.06.2013 року вбачається, що у будинку була також обладнана система водопостачання та водовідведення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що з 1998 року по день смерті ОСОБА_11 проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з позивачкою ОСОБА_6

Однак, виходячи з того, що можливість визнання сім'єю жінки та чоловіка, які спільно проживають, але без зареєстрованого шлюбу, у перше встановлена у ст.3 СК України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, суд встановив факт проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_11 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Рішення в цій частині не оскаржується.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо визнання частини домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності та визнання за позивачкою права власності на частку у цьому домоволодінні, суд виходив з недоведеності істотного збільшення вартості належної ОСОБА_11 частини домоволодіння внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат позивачки.

Оскаржуючи рішення в цій частині, апелянт зазначила, що такий висновок суду не відповідає обставинам справи, спростовується сукупністю наданих нею доказів, зокрема, висновком судової будівельно-технічної експертизи № 21-0257 від 19.06.2013 року, згідно якої вартість належної ОСОБА_11 частини домоволодіння внаслідок проведених поліпшень збільшилася більш ніж на 100 відсотків; показаннями свідків; відомостями про розмір отриманого нею трудового доходу, а також доходу від продажу належної їй частини квартири АДРЕСА_1.

Зазначені доводи апелянта не можна визнати підставою для скасування оскарженого у справі рішення.

Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу (далі - СК) України, на підставі якої заявлено позов і вирішено спір судом, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України суд може визнати майно дружини (чоловіка) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при цьому майно, яке належало одному із подружжя, не перетворюється у спільну сумісну власність.

Обов'язковому встановленню та доказуванню в судовому засіданні підлягають факти придбання одним з подружжя майна під час окремого проживання, обсяг спірного майна, обсяг трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох при створенні спільної власності та, залежно від установленого, розмір часток подружжя у спільній сумісній власності.

Спільна сумісна власність в порядку, визначеному ст. 62 СК України, виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.

Оскільки предметом судового спору є майно, яке належало на праві особистої приватної власності ОСОБА_11, відповідно до правил ст. 62 СК України предметом доказування є розмір збільшення вартості домоволодіння внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя, або затрат позивача.

Згідно позовної заяви ОСОБА_6, за час її спільного проживання з ОСОБА_11, ними за сумісні кошти був проведений як поточний, так і капітальний ремонт будинку, літньої кухні та інших підсобних приміщень; були прибудовані до будинку приміщення кухні, туалету, прихожої, веранди, до яких була проведена каналізація; облаштована стічна яма; у будинок проведений водопровід, замінені усі вікна та міжкімнатні двері, проведена часткова штукатурка стін, стелі, забетонований двір, встановлені ворота; будинок обладнаний системою газопостачання, встановлений двоконтурний котел, облаштована система опалення.

Відомостей про отримання належного дозволу на зведення зазначених позивачкою прибудов матеріали справи не містять. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи приміщення ганку, прихожої площею 7,2 кв.м, жилої кімнати площею 6,9 кв.м, а також кухні площею 9,9 кв.м, де розташовані газові прилади, та тамбуру із санвузлом, де розташовані туалет та душова, є самочинно зведеними.

Позивачкою не було надано суду належних доказів істотного збільшення вартості домоволодіння внаслідок спільних трудових чи грошових затрат її та ОСОБА_11, або її затрат. Доказів по придбанню металопластикових вікон та дверей, купівлі будівельних матеріалів, витрат на капітальний ремонт частину будинку, належної ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу від 21.08.1086 року, та проведення такого ремонту матеріали справи взагалі не містять.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність ОСОБА_6 виникнення права спільної сумісної власності на майно, що належало ОСОБА_11, оскільки заміна правового статусу майна, належного одному з подружжя (визнання майна спільною сумісною власністю подружжя відповідно до положень ст.62 СК України, або ст. 22 КпШС України та ст. 17 Закону України «Про власність») можлива лише при доведеності істотного збільшення вартості цього майна.

Посилання апелянта на висновок судової будівельно-технічної експертизи, як на доказ істотного збільшення вартості належного ОСОБА_11 майна, не можна визнати підставою для скасування оскарженого рішення.

Згідно вказаного висновку ринкова вартість належної ОСОБА_11 частини домоволодіння станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року складає 86947 грн., ринкова вартість цього майна станом на 1998 рік складала 42632 грн; ринкова вартість робіт, які були виконані у частці спірного домоволодіння, на час проведення експертизи складає 26351 грн.; відновлювальна вартість самовільних будівель - 52129 грн.

Із змісту висновку вбачається, що при встановленні ринкової вартості спірного будинку було використано підхід порівняння аналогів продажу (ринковий) майна, (розташованого у м.Сімферополі АР Крим, у той час, як спірне майно розташоване у селищі міського типу Нижньогірський), але визначена на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту. До того ж, збільшення вартості частки домоволодіння внаслідок його удорожчання за період з дня його придбання ОСОБА_11 до дати оцінки експертом, що не є збільшенням вартості особистого майна внаслідок спільних трудових та грошових затрат ОСОБА_6 та ОСОБА_11 в розумінні ч. 2 ст. 62 СК України.

Не підтверджений позивачкою і її довід про збільшення вартості будинку внаслідок поліпшень, здійснених за рахунок належних їй коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_1 за договором від 07 серпня 2009 року. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження цих пояснень. А з пояснень, наданих ОСОБА_6 в засіданні суду апеляційної інстанції з'ясувалося, що у серпні 2009 року нею був придбаний будинок АДРЕСА_3 в якому з 28.08.2009 року зареєстроване її місце проживання.

Посилання апелянта на те, що суд дав неналежну оцінку показанням свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 є безпідставним, оскільки показання свідків не містять відомостей щодо розміру коштів, внесених кожним з них до сімейного бюджету та вагомості грошових затрат ОСОБА_6 та ОСОБА_11 на проведення поліпшень.

За таких обставин суд дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання спірного майна спільною сумісною власністю.

Що ж стосується доводів позивача щодо безпосередньої участі у збільшенні цінності будинку за рахунок будівництва та поліпшення, будування допоміжних приміщень, то слід зазначити, що відповідно до роз'яснення, яке міститься в п. п. 4, 5 Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок», така участь дає право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування затрат на будівництво.

Разом з тим, слід визнати обґрунтованим посилання апелянта на те, що при вирішенні справи суд безпідставно послався у мотивувальній частині рішення на положення ст.1264 ЦК України, яка регулює питання спадкування за законом, оскільки спадкування не є предметом судового розгляду у даній справі.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного майна, суд також зайво послався на положення ст.70 СК України, яка регламентує питання стосовно поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки зазначені позовна вимога є похідною від вирішення питання чи є спірне майно об'єктом права спільної сумісної власності.

За таких обставин рішення суду в цій частині підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання суду на зазначені норми закону.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.303, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 02 серпня 2013 року змінити - виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на положення ст.1264 Цивільного кодексу України та застосування положень ст.70 Сімейного Кодексу України.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В. Притуленко Л.О. Ломанова І.В. Кустова