АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 11-сс/796/1919/2013 Головуючий у 1-й інстанції:Шевченко Т.М.
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: Бець О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Беця О.В.,
суддів Єфімової О.І., Коваль С.М.,
за участю прокурора Антіпова С.К.,
секретаря судового засідання Міленко О.В.,
захисника ОСОБА_1,
представника потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві Кучера М.М. про накладення арешту та накладено арешт на автомобіль НОМЕР_1 , який належить на праві власності підозрюваному за ч. 1 ст. 286 КК України ОСОБА_3, заборонивши підозрюваному ОСОБА_3 розпоряджатися та використовувати зазначений транспортний засіб.
Згідно ухвали суду, слідчий суддя прийшов до висновку про те, що існує загроза незаконного відчуження рухомого майна, а саме автомобіля НОМЕР_1 , власником якого є підозрюваний ОСОБА_3, що може призвести до наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, крім того, накладення арешту майна необхідно для відшкодування завданих злочином збитків та забезпечення цивільного позову, за таких підстав клопотання підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі підозрюваний ОСОБА_3 вказує, що оскаржувана ухвала суду винесена з порушенням норм кримінального процесуального закону, просить її скасувати, та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту майна на автомобіль НОМЕР_1, який належить йому на праві власності відмовити.
Мотивуючи свої доводи, викладені в апеляційній скарзі, ОСОБА_3 зазначає, що у суду першої інстанції були відсутні будь-які причини чи факти, які б свідчили про необхідність накладення арешту на його майно у вигляді права розпоряджатися чи використовувати автомобіль, також судом першої інстанції не було здійснено перевірку матеріалів кримінального провадження та не надано їм належної оцінки, на думку ОСОБА_3 слідчим суддею, при розгляді клопотання слідчого, порушено засади змагальності сторін кримінального провадження, оскільки було позбавлено ОСОБА_3 та його захисника можливості представити в суді свою правову позицію по справі, надати докази, пояснення, не взято уваги особисті дані ОСОБА_3, його сімейний стан, необхідність у постійному користуванні автомобілем, чим порушено вимоги ч. 2 ст. 173 КПК України.
Також, ОСОБА_3 вказує на те, що в оскаржуваній ухвалі, взагалі не було обґрунтовано, з яких причин суд вважає за необхідне не лише заборонити розпорядження автомобілем, але й заборонити користування ним.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, доводи прокурора, представника потерпілого та цивільного позивача, які вважають ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, в провадженні СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України перебувають матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12013110010006837 від 21.05.2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
18.09.2013 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
23.09.2013 року старший слідчий СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві КучерМ.М., за погодженням із прокурором прокуратури Голосіївського району міста Києва Орликом Д.П., звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, посилаючись на те, що потерпілий ОСОБА_6 під час досудового розслідування звернувся з цивільним позовом до відповідача ОСОБА_3 на суму 108406,95 гривень, цивільний позивач ОСОБА_7 також під час досудового розслідування звернулася з цивільним позовом до відповідача ОСОБА_3 на суму 24843,70 гривень, а також враховуючи те, що автомобіль марки «SKODA Octavia Tour1.6i» д.н.з. НОМЕР_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить, на праві власності, підозрюваному ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який в силу закону несе цивільну відповідальність за завдану шкоду та з метою запобігання відчуження вказаного автомобіля необхідно накласти арешт на вказане майно.
27.09.2013 року ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва клопотання слідчого про арешт майна було задоволено та накладено арешт на автомобіль НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_3, заборонивши останньому розпоряджатися та користуватися зазначеним автомобілем.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту майна перевірялись судом першої інстанції, при цьому були досліджені матеріали кримінального провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.
Згідно з ч. 4 ст. 170 КПК України заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх не застосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, рішення слідчого судді про задоволення клопотання слідчого про арешт майна ОСОБА_3, є законним та обґрунтованим, а тому, як вважає колегія суддів, підлягає залишенню без змін.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, достатність даних, які вказують на вчинення кримінального правопорушення саме ОСОБА_3, наявність цивільних позовів від потерпілих до підозрюваного, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Посилання апелянта на ті обставини, що слідчим суддею не враховано наслідки арешту майна для інших осіб, а також необхідність підозрюваного у постійному користуванні автомобілем не обґрунтовані, оскільки такі докази у матеріалах провадження відсутні та апелянтом не доведені.
Як вбачається з ухвали слідчого судді, суд дослідив зазначені обставини та не знайшов у висновках органу досудового розслідування при зверненні з клопотанням про арешт майна порушень вимог КПК України та чогось очевидно безпідставного чи довільного.
Доводи апеляційної скарги щодо порушень судом норм КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та зазначені в апеляційній скарзі захисника обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Посилання апелянта на ті обставини, що судом першої інстанції не було обґрунтовано, з яких причин судом не лише заборонено розпоряджатися автомобілем, але й користуватися ним, не може прийматися до уваги, оскільки незастосування такої заборони може призвести та вже призвело до наслідків, які перешкоджають кримінальному провадженню,оскільки не дивлячись на заборону ремонту автомобіля, автомобіль ОСОБА_3 відремонтовано.
Доводи апелянта про порушення засад змагальності, в зв'язку з тим, що розгляд клопотання відбувся за відсутністю та без виклику підозрюваного та його захисника не заслуговують на увагу, оскільки згідно з ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2013 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві Кучера М.М. про накладення арешту та накладено арешт на автомобіль НОМЕР_1 , який належить на праві власності підозрюваному за ч. 1 ст. 286 КК України ОСОБА_3, заборонивши підозрюваному ОСОБА_3 розпоряджатися та використовувати зазначений транспортний засіб - залишити без змін, а апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_3 - без задоволення.
Ухвала Апеляційного суду м. Києва оскарженню не підлягає.
С У Д Д І :
__________ ____________ _____________
Бець О.В. Єфімова О.І. КовальС.М.