У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
9 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,
Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазпром» (далі - ТОВ «Нафтогазпром») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди
за касаційною скаргою товариства з обмеженої відповідальністю «Нафтогазпром» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 червня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2012 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася 17 січня 2007 року на автомобільній дорозі Київ-Харків, її чоловік ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер. ДТП сталося з вини водія автомобіля IVEKO, державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_5, який грубо порушив правила дорожнього руху, не впорався з керуванням вказаного автомобіля, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «CHEVROLET LACHETTI», державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4 За вказаним фактом 24 січня 2007 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, яку закрито постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2009 року у зв'язку зі смертю ОСОБА_6
Автомобіль IVEKO, державний номер НОМЕР_1, належить ТОВ «Нафтогазпром», з яким ОСОБА_6, перебував у трудових відносинах.
ОСОБА_3 просила стягнути з ТОВ «Нафтогазпром» на її користь 7 420 грн. 23 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 200 000 грн. за заподіяну моральну шкоду, 9 600 грн. у відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката, стягнути грошову суму на утримання малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно, у розмірі мінімальної заробітної плати до досягнення ним 18 річного віку та відшкодувати понесені судові витрати.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Нафтогазпром» на користь ОСОБА_3 7 420 грн. 23 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 100 000 грн. за заподіяну моральну шкоду, 9 600 грн. на відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката, всього стягнуто 117 020 грн. 23 коп.
Стягнуто з ТОВ «Нафтогазпром» на користь ОСОБА_3 грошову суму на утримання малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно, у розмірі мінімальної заробітної плати до досягнення ним 18 - річного віку. Вирішено питання судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 6 червня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ «Нафтогазпром», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 червня 2013 року скасувати та закрити провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Право відшкодовується дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років).
Суд прийшов до висновків, що право на відшкодування шкоди внаслідок смерті потерпілого мають особи, які перебувають на його утриманні, а саме неповнолітній син позивача ОСОБА_7, тому стягнуто з ТОВ «Нафтогазпром» на користь ОСОБА_3 грошову суму на утримання малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно, у розмірі мінімальної заробітної плати до досягнення ним 18 річного віку.
Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.
Під час розгляду справи судами встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася 17 січня 2007 року на автомобільній дорозі Київ-Харків, чоловік позивачки ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці. ДТП сталася з вини водія автомобіля IVEKO, державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6, який грубо порушив ПДР, не впорався з керуванням вказаного автомобіля, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем CHEVROLET LACHETTI, державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4
У судовому засіданні досліджувалися матеріали кримінальної справи №1-1/12 по обвинуваченню ОСОБА_5 в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Матеріалами даного кримінального провадження встановлено вину ОСОБА_6 в порушенні вимог пп. 1.5; 10.1; 11.2;12.1;12.3 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з виниклою ДТП, під час якої загинув ОСОБА_4
Автомобіль IVEKO, державний номер НОМЕР_1 належить ТОВ «Нафтогазпром», з яким ОСОБА_5, перебував у трудових відносинах.
Ухвалюючи судові рішення, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем не було надано доказів того, що шкоду було завдано у наслідок непереборної силі або умислу потерпілого та керувався положеннями ст. 1187 ЦК України, яка до встановлених судами обставин не може бути застосована, оскільки регулює відшкодування шкоди джерелом підвищеної небезпеки іншій особі.
Разом з цим, відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було
завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди,
зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
За змістом зазначеної норми матеріального права шкода, яка завдана взаємодією двох джерел підвищеної небезпеки, має відшкодовуватись на загальних підставах з врахуванням усіх фактичних обставин дорожньо-транспортної пригоди та встановлення наявності або відсутності вини усіх учасників пригоди.
Частина друга зазначеної норми регулює відшкодування шкоди у тому випадку коли внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки завдано шкоду іншій особі, яка відповідальність за ДТП не несе і не може нести, оскільки не є володільцем джерела підвищеної небезпеки.
Ухвалюючи судові рішення, суди на зазначені норми матеріального права уваги не звернули та фактичні обставини справи відповідно до предмета доказування визначеного нормою матеріального права не встановили.
Крім того, не можна погодитись з висновками судів щодо застосування положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України, щодо преюдиційності постанови суду про закриття кримінального провадження у зв'язку зі смертю ОСОБА_5, оскільки відповідно до зазначеної норми процесуального права не підлягають доказуванню обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, до яких постанова про закриття кримінального провадження не відноситься.
Не можна застосувати до зазначених правовідносин також ч. 4 ст. 61 ЦПК України, яка визначає, що вирок у кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої встановлено вирок або постанова, оскільки за кримінальною справою вирок суду не поновлювався, постанова про закриття провадження у справі у зв'язку зі смертю обвинуваченого, як обов'язковий процесуальний документ ст. 61 ЦПК України не зазначена.
Судами фактичні обставини справи щодо механізму ДТП, наявності вини кожного з його учасників на підставі наявних у матеріалах справи та у матеріалах кримінального провадження доказів не встановлювались, чим було порушено норми ст.ст. 212- 214 ЦПК України.
Відповідно до ч ч. 1, 2 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Зокрема, шкода відшкодовується дитині до досягнення нею вісімнадцяти років.
Шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Ухвалюючи рішення про відшкодування щомісячного утримання на неповнолітню дитину, суди не звернули уваги, що за положеннями зазначеної норми матеріального права розмір шкоди визначається із середнього заробітку потерпілого на час смерті, якій визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», а не мінімального розміру заробітної плати.
Судами не встановлювались фактичні обставини справи щодо доходів потерпілого, чи працював він на час смерті, чи був безробітним, не розглядалося питання щодо визначення розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди, не з'ясовувалося коло цих осіб, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи щодо розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок особи, винної у спричиненні шкоди особою, а тому відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Отже, судами порушено норми матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазпром» задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 червня 2013 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.М. Сімоненко
Судді: В.І. Амелін
В.П. Гончар
Т.П. Дербенцева
С.О. Карпенко