Ухвала

іменем україни

31 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Тельнікової І.Г.,

суддів Літвінова Є.В., Франтовської Т.І.

при секретарі судового засідання Петрик В.В.

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12012170110000034, за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2013 року щодо ОСОБА_2

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 12 березня 2013 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця смт. Фрунзівка, Одеської

області, проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 2014,81 грн. матеріальної шкоди та 50000 грн. відшкодування моральної шкоди; 10500 грн. на користь комунальної бюджетної установи "МКЛ №1".

Обрано відносно ОСОБА_2 запобіжний захід - особисте зобов'язання строком на 2 місяці та покладено обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2013 року цей вирок змінено. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. Пом'якшено додаткове покарання у виді позбавлення права ОСОБА_2 керувати транспортними засобами до 1 року.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпіла ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вважає, що суд апеляційної інстанції, призначаючи покарання із застосуванням ст. 75 КК України, належним чином свого рішення не мотивував, як і не мотивував пом'якшення додаткового покарання. Зазначає, що їй не відшкодована моральна шкода, ОСОБА_2 свою вину у вчиненому не визнавав, не розкаявся у вчиненому. Наголошує, що надана позитивна характеристика, яка взята судом до уваги містить факти п'ятирічної давності. Вказує, що засуджений неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 12 липня 2012 року, приблизно о 21 годині, керуючи технічно справним автомобілем "ВАЗ 21043" державний номер НОМЕР_1, рухаючись в умовах необмеженої видимості зі швидкістю 40 км/год. по вул. Малиновського з боку вул. Скворцова у напрямку на вул. Гайдара в м. Одесі, в порушення вимог п. п. 2.3 (б), 12.1, 18.1 Правил дорожнього руху України, не був уважним, не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, не вжив заходів до зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1, внаслідок чого потерпілій спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги потерпілої, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, на підставі зібраних у встановленому порядку і досліджених в судовому засіданні доказів, які належно оцінені, отримали правильну юридичну оцінку. Законність цього висновку та кваліфікація дій засудженого належним чином перевірені і підтверджені судом апеляційної інстанції та у касаційному порядку не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_2 ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Змінюючи вирок в частині призначення покарання, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, позитивну характеристику засудженого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, визнання ним вини та щире каяття у вчиненому, наявність постійного місця проживання.

Крім того, апеляційним судом взято до уваги відшкодування потерпілій матеріальної шкоди в повному обсязі, а також те, що засуджений публічно попросив вибачення у доньки потерпілої, яка була присутня в залі судового засідання при апеляційному розгляді справи.

З урахуванням усіх зазначених обставин апеляційний суд погодився із видом покарання, призначеного ОСОБА_2 судом першої інстанції, але дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства та необхідність пом'якшення додаткового покарання.

При звільненні ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, навів переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких умов буде досягнута мета покарання.

Правильно, з урахуванням відсутності обставин, що обтяжують покарання, судом апеляційної інстанції прийнято рішення і про пом'якшення ОСОБА_2 додаткового покарання.

На думку колегії суддів, призначені основне та додаткове покарання є законними, справедливими, вони сприятимуть перевихованню ОСОБА_2 та попередженню нових правопорушень, а тому доводи касаційної скарги потерпілої про неправильне застосування ст. 75 КК України і м'якість призначеного апеляційним судом основного та додаткового покарань є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції дотримався вимог закону при призначенні покарання засудженому, використав надані йому процесуальні можливості для перевірки судового рішення першої інстанції, його ухвала відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги потерпілої відсутні.

Керуючись ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді :

І.Г.Тельнікова Є.В.Літвінов Т.І.Франтовська