ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 "18" листопада 2008 р.                                                           Справа № 15/39-Н

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Іоннікової І.А.

суддів:                                                                        Веденяпіна О.А.

                                                                                   Черпака Ю.К.

при секретарі                                                            Якобчук Ю.Г. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Літніцька Н.Г. (довіреність від 24.12.2007р.),   Сіта О.П. (довіреність від 17.12.2007р.),

від відповідача: Гочачілов К.М. (довіреність №30 від 26.05.2008р.),

  

розглянувши апеляційну скаргу Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (м.Хмельницький)

на рішення господарського суду Хмельницької  області

від "24" березня 2008 р. у справі № 15/39-Н (суддя Муха М.Є.)

за позовом відкритого акціонерного товариства "Хмельницьктранс" (м.Хмельницький)

до Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (м.Хмельницький)  

про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 93-рш від 17.12.2007 року по справі №02-12/14-06   

ВСТАНОВИВ:

  

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 24.03.08 року усправі №15/39-Н позов Відкритого акціонерного товариства "Хмельницьктранс" до Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 - задоволено. Визнано недійсними пункти 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06. Стягнуто з Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Хмельницьктранс" державне мито в розмірі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти новий судовий акт, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник вказав, що судом не взято до уваги роз'яснення Міністерства транспорту та зв'язку України, що розмір плати пасажирів за надання обов'язкових автостанційних послуг повинен визначатись витратами автостанцій, які пов'язані з наданням цих послуг та кількістю пасажирів, які ними скористалися. А відповідно до п. 7.2 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, розмір плати пасажирів за обов'язкові автостанційні послуги не повинен залежати від дальності поїздки  пасажира та вартості квитка.

На думку скаржника, позивачем порушено ч. 1 п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки всі діючі Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, на підставі яких ВАТ "Хмельницьктранс" визначало розмір автостанційного збору з пасажирів у відсотковому відношенні до вартості квитка, містять затверджені Міністерством юстиції форми, згідно яких всі розрахунки проводяться у грошовій формі - гривні.

Представник відповідача в засіданні суду підтримав доводи апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необгрунтованим, просить його скасувати та прийняти новий судовий акт, який в позові відмовити.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представники в судовому засіданні заперечили проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважають рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просять його залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №93-рш від 17.12.2007р. зазначено про порушення відкритим акціонерним товариством „Хмельницьктранс” законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки вартість автостанційного збору з пасажирів визначена у відсотковому відношенні до вартості квитка.

Пунктом 3 рішення Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за вчинене порушення на товариство накладено штраф у розмірі 5000 грн., а пунктом 4 - зобов'язано ВАТ „Хмельницьктранс” до 01.07.2008 року припинити дії, які є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Пунктом 2 рішення адміністративної колегії №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 відповідачем визнано, що  позивач встановивши вартість автостанційного збору з пасажирів у відсотковому відношенні до вартості квитка, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50, частиною першою та пунктами 1 і 2 частини другої статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин.

Вказаний висновок відповідача апеляційна інстанція вважає необґрунтованим враховуючи наступне.

Законом України „Про автомобільний транспорт” (у редакції, що діяла до 23.02.2006р.) повноваження стосовно визначення порядку стягнення автостанційного чи автовокзального збору було надано лише Кабінету Міністрів України. Після внесення 23.02.2006р. змін до Закону України „Про автомобільний транспорт” ст.36 визначає, що автостанції надають  пасажирам  послуги,   пов'язані   з   їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на  договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху. При цьому за надання  обов'язкових  послуг  автостанцій  з  осіб,  які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка.

Згідно п.1.1 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 28 серпня 2001 року № 565, надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів організується згідно з вимогами технологічного процесу, який розробляється власниками автостанцій.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що у 1999 році автостанційний збір був затверджений наказом ВАТ „Хмельницьктранс” про затвердження тарифів на додаткові транспортні послуги автобусних станцій № 20 від 12.02.1999 року у таких розмірах: на приміському сполучені 10%, на міжміському - 15%. Даний наказ пройшов реєстрацію в Хмельницькому управлінні юстиції за № 8/195 від 01.03.1999 року та діяв до 28.04.2006 року. На виконання рішення адміністративної колегії ХОТВ АКУ від 23.03.2007 року № 7-рш, 16 травня 2007 року ВАТ ”Хмельницьктранс”, було видано наказ №69 про затвердження тарифів на обов’язкові послуги, що надаються автостанціями пасажирам, яким затверджено автостанційний збір в розмірі 15%.

Колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що вказані накази винесені відповідно до норм чинного законодавства, зокрема, приписів Закону України „Про автомобільний транспорт” та рекомендацій Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів.

Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністів України 18.02.1997р., обумовлено, що за надання обов'язкових послуг автостанцій та автовокзалів з осіб, що придбавають проїзні квитки, справляється відповідно автостанційний або автовокзальний збір.

Абзацом 2 статті 36 Закону України „Про автомобільний транспорт” встановлено, що автостанційний збір сплачується пасажирами за комплекс послуг, а саме: продаж квитків; користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння; можливість користування громадськими вбиральнями; інформування щодо  розкладу  руху автобусів та вартості поїздки.

Розмір такого збору визначається калькуляцією пов'язаних з наданням цих послуг витрат та кількістю пасажирів, що ними скористалися, і не може перевищувати встановленого граничного рівня.

Державне регулювання автостанційного чи автовокзального збору та встановлення його граничного рівня, збору за додаткові послуги автостанцій (автовокзалів) і плати пасажирських перевізників за обов'язкові послуги здійснюється відповідно до законодавства.

Станом на день прийняття судового рішення відсутні нормативні документи щодо врегулювання граничної вартості автостанційного збору з правилами його обрахунку, Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг), затверджені наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001р. №65, мають рекомендаційний характер і згідно пункту 2 можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання з урахуванням технологічних і організаційних особливостей кожного підприємства. При цьому конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості перевезень визначається підприємством.

У пункті 1.1 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів зазначено, що даний документ носить рекомендаційний характер. Пунктом 7.2 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів передбачено, що розмір плати пасажирів за обов’язкові автостанційні послуги не може перевищувати встановлених граничних розмірів, проте такі розміри чинним законодавством України не встановлені.

Крім того, відповідно до п.1 та п.3 Указу Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” вищезазначені документи не пройшли державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, та не були оприлюднені у встановленому законодавством терміни.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду , що жоден нормативний акт не забороняє встановлювати вартість автостанційного збору у відсотковому виразі до вартості квитка.

Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997р. № 176 (у редакції постанови КМУ від 29 січня 2003р. № 141) встановлено, що за надання обов’язкових послуг автостанцій та автовокзалів з осіб, що придбавають проїзні квитки, справляється відповідно автостанційний чи автовокзальний збір, розмір якого визначається калькуляцією пов’язаних з наданням цих послуг витрат та кількістю пасажирів, що ними скористалися, і не може перевищувати встановленого граничного рівня. Державне регулювання автостанційного чи автовокзального збору та встановлення його граничного рівня, збору за додаткові послуги автостанцій (автовокзалів) і плати пасажирських перевізників за обов'язкові послуги здійснюється відповідно до законодавства, яке нині ще не прийняте.

Таким чином, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про обгрунтованість позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Хмельницьктранс".

Доводи скаржника спростовуються матеріалами справи та не грунтуються на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 24.03.2008р. у справі №15/39-Н є законним та обгрунтованим, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд                                               

                                        

                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 24 березня 2008 року у справі №15/39-Н залишити без змін, а апеляційну скаргу Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - без задоволення.  

2. Справу №15/39-Н повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя                                                                 Іоннікова І. А.

судді:

                                                                                           Веденяпін О.А.  

                                                                                           Черпак Ю.К.  

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи,

2, 3 - сторонам,

4 - в наряд.