ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

07 грудня 2006 р.

№ 1/82-2/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого

Козир Т.П.,

суддів:

Кота О.В.,

Владимиренко С.В.

розглянув касаційну скаргу

Закритого акціонерного товариства “Будівельне підприємство-14”

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 р.

у справі

№1/82-2/11 господарського суду Львівської області

за позовом

Закритого акціонерного товариства “Будівельне підприємство - 14”

до	Закритого акціонерного товариства “Ірокс”

про	визнання недійсним договору,

за участю представників:

-          позивача: Ожог А.Г., діючий за довіреністю №82 від 22.06.2006 р.

-          відповідача: не з’явились,

ВСТАНОВИВ:

31.01.2006 р. позивач - ЗАТ “Будівельне підприємство - 14” звернувся до господарського суду з позовом до відповідача –ЗАТ "Ірокс" про визнання недійсним договору від 07.07.1998р. щодо передачі ЗАТ “Будівельне підприємство-14” відповідачу нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 23.

Позивач зазначав, що умовами договору від 07.07.1998р. сторони визначили наявність станом на 07.07.1998 р. заборгованості у сумі 72543грн., для погашення якої ЗАТ “Будівельне підприємство-14” передає відповідачу 14 об’єктів нерухомості, розташованих за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 23.

При цьому, позивач посилався на те, що підстав для передачі нерухомого майна в рахунок боргу, який передбачений спірним договором, не було, оскільки на час укладення договору у позивача не існувало заборгованості перед відповідачем. Позивач зазначав, що фактично в 1998 році ЗАТ “Будівельне підприємство - 14” не передавало основні засоби, які були предметом передачі за спірним договором, у власність ЗАТ "Ірокс" і з часу укладення спірного договору до цього часу зазначені об’єкти нерухомості значаться на балансі позивача.

Крім того, позивач у позовній заяві просив поновити пропущений строк позовної давності для його звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, оскільки про існування спірного договору він дізнався після ухвалення господарським судом Львівської області рішення від 27.07.2004р. у справі №1/423-15/188.

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.03.2006р. у справі №1/82-2/11 (суддя Зварич О.В.) позов ЗАТ “Будівельне підприємство -14” задоволено.

Визнано недійсним укладений між ЗАТ “Ірокс” та ЗАТ “Будівельне підприємство-14” договір від 07.07.1998р. про передачу у власність ЗАТ “Ірокс” нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 23.

Стягнуто з ЗАТ "Ірокс” на користь ЗАТ “Будівельне підприємство -14” 85грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням суду оскаржуваний договір визнано недійсним на підставі статтей 50 та 58 ЦК УРСР. Суд виходив з того, що спірний договір укладений в суперечності встановленим цілям діяльності підприємства та є мнимим.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2006р. (колегія суддів у складі головуючого Мирутенко О.Л., суддів Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) у даній справі рішення господарського суду Львівської області від 29.03.2006р. скасовано.

Постановлено нове рішення про відмову ЗАТ “Будівельне підприємство-14” у задоволенні позову. Судові витрати покладено на позивача.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що у господарського суду не було підстав для поновлення строку позовної давності та задоволення позову.

Поряд з цим, посилаючись на наявність рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2004р. по справі №1/423-15/188, суд апеляційної інстанції погодився з твердженнями апелянта, що суд першої інстанції на виконання вимог ст.80 ГПК України повинен був припинити провадження по даній справі. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив і те, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки договору оренди, не дослідив правовідносини між сторонами з приводу його укладення.

У касаційній скарзі ЗАТ “Будівельне підприємство-14” просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2006р. як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 29.03.2006р.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та  процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07.07.1998р. між ЗАТ “Ірокс" та ЗАТ “Будівельне підприємство-14” був укладений договір, за умовами якого позивач передав своє нерухоме майно у власність відповідача в рахунок погашення заборгованості, яка станом на 07.07.1998р. становила 72543 грн.

Відповідно до договору, до складу нерухомого майна входять споруди, що перебувають у власності ЗАТ “Будівельне підприємство -14”, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 23, а саме: побутові приміщення площею 232,2м.кв., їдальня площею 389,7м.кв., склад площею 18м.кв., столярна майстерня площею 58,5м.кв., майстерня площею 619,7м.кв., арматурний цех площею 280,8м.кв., майстерня площею 127,7м.кв., склад площею 149,1м.кв., склад площею 194,8м.кв., склад площею 37,3м.кв., гараж площею 285,6м.кв., гараж площею 277,5м.кв., гараж площею 140м.кв.

Суд першої інстанції, на підставі акту перевірки ЗАТ “Будівельне підприємство-14” ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 08.12.1999р. №23-237/5359, яким не виявлено порушень по нарахуванню і сплаті податку на додану вартість за 1998р., журналу-ордеру №6 та Головної книги ЗАТ “Будівельне підприємство-14”, встановив відсутність заборгованості позивача перед відповідачем станом на 07.07.1998р., та дійшов висновку про відсутність підстав до передачі нерухомого майна в рахунок боргу за відсутністю такого.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в 1998 році ЗАТ “Будівельне підприємство-14” фактично не передавало основні засоби у власність ЗАТ "Ірокс" і до цього часу право власності  на спірні об’єкти належить позивачу. Внаслідок зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що передача позивачем нерухомого майна за спірним договором в рахунок погашення неіснуючої заборгованості суперечить цілям діяльності позивача, а тому така угода підлягає визнанню недійсною на підставі ст.50 ЦК УРСР. Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна угода носить ознаки мнимої угоди, оскільки недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки згідно ст.58 ЦК УРСР і з цієї правової підстави спірний договір слід визнати недійсним.

Проте погодитись з таким рішенням суду неможливо з наступних підстав.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання відповідних наслідків.

При цьому визнання недійсним одночасно за ст.ст. 50 та 58 ЦК УРСР оскаржуваного договору свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Оскільки судом першої інстанції не враховано, що мнима угода (ст.58 ЦК УРСР) є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою. Тоді як угода укладена юридичною особою всупереч цілям її діяльності є позастатутною і визнається недійсною на підставі ст.50 ЦК УРСР.

 Висновок суду першої інстанції про відсутність заборгованості позивача перед відповідачем станом на 07.07.1998р. та відсутність підстав для передачі нерухомого майна в рахунок боргу за відсутністю такого на підставі аналізу документів бухгалтерського та податкового обліку позивача є передчасним, оскільки судом не були враховані приписи ст.71 ЦК УРСР та Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", якими запроваджений 3-х річний термін позовної давності в межах якого здійснюється бухгалтерський та податковий облік, які є вторинними щодо правовідносин, які виникають між особами.

Крім того, неправильним є застосування судом першої інстанції при вирішенні спору про визнання недійсним договору Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР, оскільки з'ясування наявності чи відсутності порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Висновок суду першої інстанції про відсутність фактичної передачі в 1998р. позивачем відповідачу основних засобів у власність останнього, є передчасним, оскільки за нормами ЦК УРСР, діючого у період укладання оспорюваного договору, невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Поряд з цим, судом першої інстанції не визначений чітко термін (день), коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права оспорюваним договором.

Доводи суду першої інстанції про те, що позивач дізнався про існування спірного договору в 2004р. в ході судового розгляду господарським судом Львівської області справ за його участю не відповідають вимогам ст.76 ЦК УРСР, якою запроваджено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи зазначене рішення місцевого суду, прийняв нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ЗАТ “Будівельне підприємство - 14” відмовив, оскільки вважав, що місцевий господарський суд безпідставно поновив позивачу строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Проте погодитись з таким висновком суду неможливо, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції в постанові зазначено, що суд першої інстанції на виконання вимог п.2 ст.80 ГПК України повинен був припинити провадження по даній справі на підставі рішення господарського суду Львівської області  від 16.12.2004р. по справі №1/423-15/188, проте сам ухвалює нове рішення про відмову у позові, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки договору оренди від 09.07.1998р. про передачу позивачу в орендне користування нерухомого майна, проте сам не дослідив правовідносини, що виникли  між сторонами внаслідок його укладення.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінки протоколам засідання Ради ЗАТ "Будівельне пдприємство-14" від 08.07.1998р., поданим позивачем та відповідачем (т.1. а.с.69, т.2 а.с.232-234), що унеможливлює з'ясування правильності застосування судами норм матеріального права.

Дійшовши висновку про наявність підстав до скасування рішення, апеляційний господарський суд, в порушення вимог ст.43 ГПК України,  не в повному обсязі з'ясував всі суттєві обставини даної справи, зокрема щодо невідповідності  спірного договору приписам статтей 50, 58 ЦК УРСР; чинності рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2004 р. у справі №1/423-15/188, - виклав у своїй постанові суперечливі  висновки про відповідність договору закону.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в порушення вимог ст.104 ГПК  України виклав у своїй постанові припущення "якби суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача та дослідив матеріали справи №1/229-18/124, що розглядалась в цьому ж такі суді і рішення по якій містяться в електронній базі даних, то суд би встановив численні факти звернення відповідача –ЗАТ “Ірокс” в судові органи за захистом своїх майнових прав по спірним об’єктам нерухомості", "згідно логіки суду першої інстанції підприємство, суб’єкт господарювання не має права відчужувати належне йому майно за будь-яких обставин" та суперечливі висновки щодо "недослідженості судом, яку саме угоду приховує договір від 07.07.1998р., на підставі чого зроблено висновок про відсутність наміру у сторін укласти і виконати умови даного договору, при наявності договору оренди, актів прийому-передачі спірного майна, й інших письмових доказів, які свідчать про укладення та виконання сторонами умов договору від 07.07.1998р."

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, і тому підлягають скасування, а справа –направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду належить врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати всі суттєві обставини справи, встановити дійсні права та обов'язки сторін, надати належну оцінку зібраним доказам та постановити законне й обґрунтоване рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 п.3, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Будівельне підприємство-14” задовольнити частково.

          Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2006р. та рішення господарського суду Львівської області від 29.03.2006р. у справі №1/82-2/11 скасувати.

          Справу №1/82-2/11 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суддів.

Головуючий

Т. Козир

Судді:

О. Кот

С. Владимиренко