Справа №10126 Головуючий у 1 інстанції Мілейко Є.Д.
Категорія 21 Доповідач Лук'янова С.В.
УХВАЛА Іменем України
14 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки на рішення Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 16 серпня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Микитівського районного суду міста Горлівки від 16 серпня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення норм матеріального і процесуального права. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди; тому у суду не було законних підстав для стягнення суми у відшкодування моральної шкоди. Відділення Фонду виконало вимоги законодавства і компенсувало позивачу спричинену професійним захворюванням матеріальну шкоду. Довідка МСЕК підтверджує спричинення позивачу матеріальної шкоди; для встановлення факту спричинення позивачу моральної шкоди також необхідний висновок МСЕК, але позивач такого висновку не надав. Наявність протипоказань у роботі не позбавляє позивача можливості реалізувати свої звички і бажання у повному обсязі. Суд прийняв до розгляду позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за якими сплив строк позовної давності. Закон України „Про охорону праці" і ст..237-1 КЗпП України передбачають відшкодування працівнику моральної шкоди підприємством, на якому працівник отримав ушкодження здоров"я. Позивачем не надані належні докази в обґрунтування позову. Судом дана невірна оцінка глибині фізичних та душевних страждань позивача, не врахована його залишкова працездатність (а.с.24-25).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити рішення суду першої інстанції без зміни.
Рішенням Микитівського районного суду міста Горлівки від 16 серпня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 18 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що у зв'язку з роботою позивач придбав професійне захворювання пневмоконіоз, яке призвело до стійкої втрати професійної працездатності: 7 липня 2004 року МСЕК первинно встановила у розмірі 40%, а 10 липня 2006 року - 50% безстроково і 3 групу інвалідності. У зв'язку з професійним захворюванням позивач вимушений постійно підтримувати стан свого здоров"я, лікуватися. Придбане позивачем професійне захворювання спричиняє позивачу моральні і фізичні страждання, обмежує його можливості вести активний спосіб життя. Визначаючи суму у відшкодування позивачу моральної шкоди, суд врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності; наявність вимушених перешкод в його можливій професійній діяльності; неможливість відновлення втраченого здоров"я (а.с.56-57, 69).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивачу шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої позивачу вперше МСЕК була встановлена 7 липня 2004 року у розмірі 40% у зв'язку із професійним захворюванням пневмоконіоз (а.с. 15), а 10 липня 2006 року - у розмірі 50% безстроково і третю групу інвалідності (а.с. 17, 18); факт виявлення у позивача вказаного професійного захворювання також підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 16 червня 2004 року (а.с. 19). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу у зв'язку з професійним захворюванням пневмоконіоз випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004. З моменту набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тобто з 1 квітня 2001 року, відповідач по справі є належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, заподіяної застрахованому працівнику професійним захворюванням або виробничою травмою. Тому довід відповідача про те, що у даному випадку необхідно було застосовувати Закон України „Про охорону праці" і ст.237-1 КЗпП України, не заслуговує на увагу .
Апеляційний суд не приймає довід представника відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідний висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 40%, що 7 липня 2004 року встановлено МСЕК вперше у зв'язку з професійним захворюванням пневмоконіоз, а повторно у зв'язку з цим же захворюванням - у розмірі 50% безстроково. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.27-44), акт про розслідування професійного захворювання від 16 червня 2004 року (а.с. 19), виписки із історії хвороби позивача (а.с.5-14, 20-25), довідки МСЕК від 7 липня 2004 року (а.с.15-16) та від 10 липня 2006 року (а.с.17-18), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 7 липня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 40% професійної працездатності, а 10 липня 2006 року - повторно у розмірі 50% безстроково. Довід апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів заподіяння позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, спростовується сукупністю вказаних вище доказів.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 7 липня 2004 року.
Факт виплати відповідачем позивачу страхових виплат у відшкодування матеріальної шкоди не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата сум у відшкодування матеріальної шкоди і сум у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.
Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 233 КЗпП України і ст..257 ЦК України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і згідно законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності; наявність вимушених перешкод в його можливій професійній діяльності; неможливість відновлення втраченого здоров"я. Крім того, апеляційним судом встановлено, що позивач втратив безстроково професійну працездатності у працездатному віці; стан його здоров'я не поліпшується; ці обставини підтверджується матеріалами справи. Сукупність цих обставин, а також вимоги принципів розумності, виваженості і справедливості дозволили суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 18 тисяч гривень. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни цієї суми.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1п.1, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки відхилити.
Рішення Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 16 серпня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.