ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
29 листопада 2006 р. |
№ 05-5-26/7876(22/260) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. -головуючий,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтон" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року у справі № 05-5-26/7876 Господарського суду м. Києва за позовом Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк", м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтон", м. Київ, та до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Київ, про стягнення 10 000грн.,
за участю представників сторін:
позивача:-Кошлій Р.В. (дов. від 31.01.2006р. № 221);
відповідача - 1:-Чорний О.А. (дов. від 07.01.2006р.);
відповідача - 2:-не з'явився,
в с т а н о в и в:
У липні 2006 року позивач - АКБ "ТАС-Комерцбанк" -пред'явив у господарському суді позов до відповідача - 1 -ТОВ "Селтон" та до відповідача -2 - СПД -ФО ОСОБА_1 про стягнення 10 000грн.
Вказував, що 19.08.2002р. між ним та ТОВ "Компанія Новас", засновником та генеральним директором якої є відповідач -2 було укладено кредитний договір № НОМЕР_1. В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, 19.08.2002р. між ним та ТОВ "Компанія Новас" було укладено договір іпотеки, за яким ТОВ "Компанія Новас" передав позивачу в заставу нежитлове вбудоване приміщення площею 95,70 кв.м., по АДРЕСА_1, літера "В" в м. Києві.
Зазначав, що вказане приміщення було передано відповідачу -1 на відповідальне зберігання, а згодом в судовому порядку за відповідачем -1 було визнано право власності на заставлене майно.
Посилаючись на невиконання ТОВ "Компанія Новас" зобов'язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідачів 10 000грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13 липня 2006 року (суддя Пінчук В.І.) позовну заяву на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України повернуто без розгляду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року (колегія суддів у складі: Коваленка В.М. -головуючий, Вербицької О.В., Дзюбка П.О.) ухвалу суду першої інстанції скасовано.
Постанова мотивована неправильним тлумаченням судом порядку сплати державного мита.
У касаційній скарзі відповідач -1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з таких підстав.
Порядок повернення судом позовної заяви без розгляду регламентується статтею 63 Господарського процесуального кодексу України, яка містить вичерпний перелік підстав, які тягнуть за собою повернення позовної заяви.
Вимоги до форми і змісту позовної заяви визначено статтею 54 ГПК України, і зокрема встановлено, що до неї повинні додаватися докази сплати державного мита (п.3 ст.57 ГПК України).
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для повернення позовної заяву без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. Згідно з частиною 4 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року № 7-93 із змінами і доповненнями порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України. Пунктом 14 Інструкції передбачено, що при перерахуванні державного мита з рахунку платника до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія, додається останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту: “Зараховано в дохід бюджету___ грн. (дата)”. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печаткою кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.
До позовної заяви, що була подана позивачем до Господарського суду м. Києва, додавався примірник платіжного доручення від НОМЕР_2, на звороті якого вчинено відповідний напис про зарахування державного мита в сумі 102,00 грн. до державного бюджету, скріплений першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки АКБ “ТАС-Комерцбанку”, як цього вимагає пункт 14 Інструкції.
Не визнаючи поданий позивачем примірник платіжного доручення доказом сплати державного мита, суд першої інстанції не навів правового обґрунтування щодо недотримання заявником порядку сплати державного мита, встановленого законодавчими актами України, про що вірно відзначено в постанові апеляційним судом.
Колегія суддів погоджується з тим, що згідно статті 32 ГПК України наведене платіжне доручення є доказом. У випадку сумніву у його вірогідності, чи дійшовши висновку про недостатність такого доказу, суду надано право витребувати додаткові докази зарахування до державного бюджету, зокрема, довідку територіального органу казначейства, що передбачено статтями 38, 65 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на вищевикладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у суду першої інстанції підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 4 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України з мотиву ненадання доказів сплати державного мита.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтон" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року у справі № 05-5-26/7876 залишити без змін.
Головуючий Л.П. Невдашенко
Судді М.В. Михайлюк
Н.Г. Дунаєвська