Справа № 9507 Головуючий у 1 інстанції Дяченко С.П.
Категорія 32 Доповідач Лук'янова С.В.
РІШЕННЯ Іменем України
14 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_1на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 серпня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про розірвання договору найму жилого приміщення та визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням і зустрічним позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, треті особи Краматорський виконавчий комітет, Краматорський відділ приватизації, Приватне підприємство „Комунальник" про визнання права на жиле приміщення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, зміну договору найму жилого приміщення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В квітні 2005 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачки про розірвання договору найму АДРЕСА_1. В обґрунтування позову позивач вказав, що вказана квартира належить йому на праві приватної власності; 8 грудня 2003 року між ним і відповідачкою укладено договір житлового найму цієї квартири. У серпня 2004 року відповідачка забрала свої речі і переїхала в іншу квартиру. Тому на підставі ст.. 167 ЖК України просив задовольнити позов (а.с.2).
В листопаді 2005 року позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування спірною квартирою на підставі ст..ст.71,72 ЖК України (а.с.3-5).
В червні 2006 року позивач вдруге уточнив позовні вимоги і просив розірвати договір найму спірної квартири, укладений між ним і відповідачкою на підставі ст.. 168 ЖК України, ст..825 ЦК України. В обґрунтування цих позовних вимог позивач вказав, що з 28 листопада 2003 року відповідачка проживала у спірній квартирі на підставі договору найму від 28 листопада 2003 року. У травні 2005 року відповідачка забрала свої речі і пішла із квартири; вона проживає за іншою адресою. Спірна квартира необхідна йому для проживання, оскільки він є інвалідом першої групи, потребує постійного стороннього догляду; особа, яка здійснює такий догляд, повинна знаходитися у спірній квартирі (а.с. 180).
Відповідачка в листопаді 2005 року звернулася до позивача із зустрічним позовом про визнання за нею права на спірну квартиру, визнання недійсним свідоцтва про право приватної власності на спірну квартиру; зобов'язання виконкому укласти з нею окремий договір найму спірного жилого приміщення. В обґрунтування зустрічного позову відповідачка вказала, що з липня 1984 року по травень 2004 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з позивачем. В 1998 році вона продала належну їй квартиру і отримані гроші увійшли до їх з позивачем сімейного бюджету. 27 серпня 1998 року позивач отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру і зареєстрував її у спірній квартирі. Вона вважає, що є членом сім'ї" позивача і набула право на спірну квартиру з 1985 року. Свідоцтво про право приватної власності позивача на спірну квартиру належить визнати недійсним, тому що вона не давала згоди на приватизацію цієї квартири. Із спірної квартири вона виїхала тому, що позивач створив умови неможливі для сумісного проживання. Спірна квартира складається із двох кімнат. Тому одна кімната може бути виділена їй (а.с.7-8).
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 серпня 2006 року задоволено первинний позов: розірвано договір найму жилого приміщення, укладений 28 листопада 2003 року між позивачем і відповідачкою, і відповідачка визнана такою, що втратила право користування спірною АДРЕСА_1; ВГРФО Краматорського УМВС України в Донецькій області зобов'язаний зняти з реєстрації відповідачку в спірній квартирі; в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Цим рішенням встановлено, що з 8 грудня 2003 року відповідачка зареєстрована в спірній АДРЕСА_1 на підставі безстрокового договору найму. На підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 серпня 1998 року спірна квартира належить позивачу, який є інвалідом 1 групи і потребує стороннього догляду. У травні 2004 року позивач попередив відповідачку про те, що він бажає розірвати з відповідачкою договір найму спірного жилого приміщення, оскільки має намір один проживати в спірній квартирі, і запропонував відповідачці виселитися і знятися з реєстрації. Відповідачка в травні 2005 року залишила спірну квартиру, забравши свої речі, і з того часу проживає в квартирі своєї матері. Тому суд прийшов до висновку, що відповідачка погодилася з вимогами позивача про розірвання договору найму спірного жилого приміщення і добровільно звільнила спірну квартиру. Вимоги зустрічного позову не ґрунтуються на законі; відповідачка не набула права власності на спірну квартиру, оскільки на момент приватизації у спірній квартирі не була прописана; крім того, на той час їй на праві власності належала інша квартира; в спірній квартирі відповідачка зареєстрована лише 8 грудня 2003 року (а.с. 192-194).
В апеляційній скарзі відповідачка ставить питання про скасування рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 серпня 2006 року і направити справу на новий розгляд у той же суд, оскільки рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи. В спірній квартирі вона проживала з липня 1984 року в якості члена сім"ї наймача - позивача по справі. Вона виконувала всі умови договору житлового найму; із спірної квартири вона виїхала через те, що позивач створив умови неможливі для проживання. Рішенням Краматорського міського суду від 16 березня 2005 року про розподіл майна між нею і позивачем встановлено, що вона у спірній квартирі проживала не в якості наймача, а в якості дружини позивача. У травні 2004 року позивач не попереджав її про розірвання договору житлового найму і відсутні будь-які докази цієї обставини. Позивач сам пояснював, що не давав їй ключі від квартири, змінив замок. Тому у спірній квартирі вона не проживала з об'єктивної причини. Іншого житла вона не
має. Вона придбала право на житло у спірній квартирі, оскільки проживала в ній з 1984 року, тому суд неправильно відмовив їй в задоволенні її зустрічного позову (а.с.202-203).
В судовому засіданні апеляційного суду позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції; відповідачка і представники третіх осіб в судове засідання апеляційного суду не з"явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними розписками.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні як первинного так і зустрічного позову через наступне.
Відповідно вимогам ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Матеріали справи підтверджують, що спірна АДРЕСА_1 належить позивачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 серпня 1998 року (а.с.12, 155). Спірна квартира отримана позивачем у власність у відповідності до вимог Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду".
На підставі розпорядження органу приватизації від 11 вересня 1997 року відповідачка використала своє право на приватизацію житла і приватизувала АДРЕСА_2 (а.с.214-217).
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідачка не надала належних доказів у підтвердження того, що наявні підстави: для визнання недійсним свідоцтва про право власності позивача на спірне житло від 27 серпня 1998 року; для визнання за нею права на спірне житло, а також на зобов'язання Краматорського виконкому укласти з нею окремий договір найму кімнати площею 13,7 кв.м у спірній квартирі. Тому апеляційний суд вважає, що зустрічний позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.
28 листопада 2003 року між позивачем і відповідачкою укладено договір найму спірної квартири на невизначений строк (а.с.20). Згідно п.13 цього договору останній може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне йому та членам його сім'ї для проживання; у цьому разі власник квартири повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці. Ст..168 ЖК України, ст..825 ЦК України містять аналогічну норму права. Але позивачем не надано доказів того, що він попередив відповідачку про розірвання укладеного на невизначений строк договору найму спірної квартири. Квитанція від 17 січня 2005 року (а.с.9) і повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 10), на які посилається позивач як на докази про повідомлення відповідачки про розірвання з нею договору найму житла, не є належними доказами вказаної обставини.
Висновок суду першої інстанції про те, що у травні 2004 року позивач попередив відповідачку про бажання розірвати з нею договір найму спірної квартири, не підтверджується матеріалами справи, оскільки таке попередження повинно бути письмовим.
Під час розгляду сказаної справи позивач змінював (а.с.3-5) і уточнював (а.с. 180) свої позовні вимоги. 26 червня 2006 року позивач в останній раз уточнив, а не доповнив, свої позовні вимоги про визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірною квартирою, і просив розірвати з відповідачкою договір найму спірної квартири. Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Аналізуючи викладене, можна зробити висновок про те, що останньою і єдиною позовною вимогою позивача була вимога про розірвання договору найму спірної квартири (а.с. 180), на яку він змінив вимогу про визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірною квартирою. За таких обставин у суду не було законних підстав вирішувати питання про визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірною квартирою; вирішуючи це питання суд вийшов за межі заявлених позовних вимог. Тому і в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні як первинного так і зустрічного позову, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, а це згідно п.З ч.1 ст.309 ЦПК є підставою для скасування рішення суду з ухваленням по справі нового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 серпня 2006 року.
Відмовити ОСОБА_2у задоволення позову до ОСОБА_1про розірвання договору найму АДРЕСА_1, укладеного 28 листопада 2003 року.
Відмовити ОСОБА_1у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_2про визнання права на жиле приміщення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло і зміну договору найму жилого приміщення.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.