Справа № 101/605/13-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2013 року
Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Прищепа А.В., при секретарі Захаровой Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Алушті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Алуштинська міська рада, Реєстраційна служба Алуштинського міського управління юстиції про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні квартирою та спільною прибудинковою територією шляхом знесення самочинних споруд,
встановив:
Уточнивши свої позовні вимоги (а.с.136-138) позивач ОСОБА_1 з посиланням на вимоги ст.ст.331, 376 ЦК України, ст. 42 ЗК України звернувся до суду із позовом у якому просить суд визнати недійсним свідоцтво серія САС № 419207 видане 14 лютого 2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Алуштинського міського управління юстиції про право власності відповідачки ОСОБА_2 на реконструйовану квартиру НОМЕР_1 площею 78,8м?, що розташована у будинку АДРЕСА_1.
Зобов'язати відповідачку усунути перешкоди у користуванні квартирою НОМЕР_2, яка розташована у житловому будинку АДРЕСА_1, та спільною прибудинковою територією, прилеглою до житлового будинку № 8 шляхом знесення відповідачкою за її рахунок самочинно побудованих нею споруд - прибудови до належної квартири НОМЕР_1 загальною площею 65,4м? та сараю площею 10,1м? (розміром 3,07 х 3,30 м), що знаходяться на прибудинковій території жилого будинку АДРЕСА_1.
Стягнути понесені судові витрати по справі.
Свої вимоги мотивує тим, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2000 року на праві власності належить квартира НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1, яка складається з жилої кімнати площею 13,4 м2, коридору площею 5,5 м2 (а.с.6).
До належної йому квартири примикає квартира НОМЕР_1, яка належить відповідачці (а.с.9).
Рішенням Виконавчого комітету Алуштинської міської ради від 26 квітня 1996 року відповідачці дозволено будівництво прибудови до належної їй квартири загальним розміром 5,40х3,40м?, але відповідачка замість прибудови площею 18,4м? на прилеглій прибудинкової території загального користування прибудувала до належної їй квартири прибудову площею 65,4м?, замість літньої кухні площею 8,4м? побудувала сарай з каменя-ракушняка площею 10,1м?, у зв'язку з чим зайняла більшу частину прибудинкової території.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Алуштинського міського управління юстиції 14 лютого 2013 року відповідачці було видано свідоцтво про право власності на реконструйовану квартиру. Зазначене свідоцтво видано на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта, але постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2013 року дії інспекції ДАБК в АР Крим щодо реєстрації 07 серпня 2012 року декларації відповідачці про готовність до експлуатації об'єкта - квартири визнані протиправними (а.с.133-135).
Вважає, що правові підстави, на яких ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності на квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 78,8м?, визнані протиправними.
Без вирішення питання про визнання свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на реконструйовану квартиру недійсним неможливо вирішити питання про знесення самочинно побудованих споруд.
Отже позивач вважає, що оскільки прибудова, яку побудувала відповідачка є самочинним будівництвом, тому в захист своїх прав просить суд її знести за рахунок відповідачки.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали.
Представник відповідачки у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, вважає його необґрунтованим, оскільки позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не вказує, які самі його права та інтереси відносно користування прибудинковою територією порушені. Також зауважують на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки спірна будівля відповідачкою була збудована у 2000 році, а позивач до суду звернувся у 2012 році, тобто через 12 років після будівництва спірної будівлі.
За клопотанням позивача до участі у справі були залучені в якості третіх осіб (а.с.154) Алуштинська міська Рада та Реєстраційна служба Алуштинського міського управління юстиції. Від представників третіх осіб надійшли заяви про розгляд справ у їх відсутність.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок доказування відповідно зі статтями 10,60 ЦПК покладений на сторони у справі.
Відповідно зі ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні.
На підставі наданих доказів судом встановлено, що позивачу на підставі права власності належить квартира НОМЕР_2 у жилому одноповерховому будинку АДРЕСА_1, загальною площею 18,9м?, у томі числі жилою площею 5,5м?. Право власності на зазначену квартиру було набуто на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом 23 жовтня 2000 року та зареєстрованого у реєстрі за № 3684 (а.с.6).
До належної квартири позивача примикає квартира НОМЕР_1 загальною площею 16,0м? у тому числі житловою площею 13,4м?, яка належить відповідачці на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11 грудня 1995 року та зареєстрованого у реєстрі за № 2-5883 (а.с.9).
26 квітня 1996 року рішенням Виконавчим комітетом Алуштинської міської ради винесено рішення № 299 «Про дозвіл будівництва» відповідачці прибудови площею 8,4м? до належної їй квартири (а.с.10).
14.02.2013 року відповідачка звернулася з заявою до Відділу державної реєстрації прав та їх обтяжень реєстраційної служби Алуштинського МУЮ провести державну реєстрацію, а саме: реконструкцію квартири НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1.
З листа реєстраційної служби (а.с.164) вбачається, що до заяви заявником була подана - декларація інспекції ДАБК в АР Крим про готовність об'єкта до експлуатації від 07.08.2013 року за № КР14112125114, а також додаткові документи: рішення Алуштинського міського суду від 25.07.2011 року за № 2-176/11, яким відмовлено в позові Алуштинської міської ради до ОСОБА_2 про зобов'язання знесення самовільно зведеної спірної будівлі НОМЕР_1 по АДРЕСА_1; договір купівлі-продажу даної спірної квартири; технічний паспорт; виписка із рішення Виконкому Алуштинської міської ради про дозвіл на будівництво прибудови до квартири НОМЕР_1, будинку АДРЕСА_1.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Алуштинського міського управління юстиції 14 лютого 2013 року відповідачці було видано свідоцтво про право власності на реконструйовану квартиру.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вважає за можливе захистити свої права та інтереси у певний засіб, а саме шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно із подальшим застосуванням наслідків такої недійсності.
Однак суд, враховуючи зміст позовної заяви та пояснення сторін не може погодитись з матеріально-правовими підставами захисту порушених прав, на які посилається позивач.
Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 вказаної статті закріплено способи захисту цивільних прав та інтересів.
Виходячи із загальних засад цивільного судочинства належним способом захисту є способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, та які дають змогу забезпечити виконання цих приписів.
Але дотримання передбачених законодавством способів захисту прав та інтересів не є вичерпним, та обмежується лише ефективністю захисту виходячи із змісту порушення. Аналогічна правова позиція наведена у Постанові ВСУ від 21 травня 2012 року у справі № 6-20 цс 11 в якій зазначено, що порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Згідно статті 360-7 ЦПК України наведені правові позиції є обов'язковим для всіх судів України.
Враховуючи загальні вимоги цивільного судочинства суд вважає за необхідне зазначити, що визнання недійсним самого по собі правовстановлюючого документа без скасування підстав його виникнення, якою в даному випадку є декларація про готовність до експлуатації новозбудованого об'єкта, не передбачено законодавством.
При розгляді дійсної справи судом враховуються як преюдиційні обставини, що наведені у постанові Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.07.13р. згідно якої визнані протиправними дії Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в АРК щодо реєстрації 07.08.12р. декларації ОСОБА_2 про готовність до експлуатації об'єкта - квартири НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 (а.с.133-135).
В даній постанові зазначено, що до відведення земельної ділянки ОСОБА_2 не мала права проводити на прибудинковій території будівництво, у тому числі і реконструкцію, а тому такі дії можливо вважати самочинним будівництвом.
У якості підстав відмовити у реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації судом зазначено, що її оформлення відбулося із порушенням встановлених вимог та недостовірністю відомостей у поданих документах - у декларації не зазначене, на підставі чого ОСОБА_2 належить земельна ділянка, на якій розташовані об'єкти будівництва - прибудова та сарай, не додана засвідчена копія документу, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено об'єкт, фактично відсутній дозвіл на виконання будівельних робіт.
Оскільки наведена декларація є передумовою виникнення права власності на новозбудовані прибудови, свідоцтво що посвідчує таке право можливо бути визнано недійсним та скасовано.
Але, враховуючи загальні вимоги цивільного судочинства примусити вчинити певні дії за судовим рішенням можливо лише відповідача, якій в межах своєї компетенції повинен або має право їх вчинити.
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 повноваження щодо реєстрації права власності у державному реєстрі із видачею відповідного свідоцтва та виключення із державного реєстру відомостей про право власності належать Реєстраційній службі Алуштинського міського управління юстиції, яка в справі є лише третьою особою.
Отже, на розсуд суду, позовні вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно заявлені не до належної особи, яка з огляду на матеріально-правовий зміст правовідносин повинна виступати відповідачем по справі.
Наведені обставини є підставою для відмови у задоволені позову в частині відповідних вимог.
Також суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині вимог щодо зобов'язання усунути перешкоди у користуванні квартирою та спільною прибудинковою територією шляхом знесення самочинних споруд
Так, згідно із вимогами статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника або місцезнаходження його майна.
Статтею 319 ЦК України встановлені загальні підстави здійснення власником права власності, відповідно до яких останній володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України встановлений принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає у користуванні та розпорядженню належним йому майном. При цьому характерною ознакою такого способу захисту права власності є те, що такі перешкоди об'єктивно існували, внаслідок чого порушували права власника і були протиправними.
Позивач пов'язує наявність об'єктивних перешкод із фактом самочинного будівництва відповідачем зазначеної вище прибудови.
Дійсно, відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно із ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що по-перше, законодавство не визнає самочинне будівництво об'єктом правового захисту, крім передбаченого ч.3 ст. 376 ЦК України випадку, а по-друге, правовими наслідками самочинного будівництва, в разі звернення до суду із позовом відповідного органу є або знесення такого будівництва, або проведення відповідної його перебудови. При цьому право на звернення до суду з таким позовом закон надає, зокрема, відповідному органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Враховуючи наведене, сам по собі факт самочинного будівництва не пов'язується із наявністю або відсутністю певних перешкод у користуванні будь-якою власністю. Такі перешкоди повинні існувати об'єктивно, а ні уявно, та мати реальний зміст у вигляді наявного ускладнення здійснення правочинностей власника.
Тому, на розсуд суду, вважати наведені позивачем перешкоди як об'єктивно існуючі, неможливо оскільки суду не надано належних доказів, що такі перешкоди створюють реальну неможливість користуватися належною позивачу квартирою, що унеможливлює задоволення вимоги про знесення прибудови відповідача.
Отже з урахуванням матеріально-правових підстав передбачених визначеними статтями у задоволені позову слід відмовити.
Крім того, узагальнюючи судову практику у справах про самочинне будівництва Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 17 Постанови № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначив, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391,396 ЦК, статтею 103 ЗК.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливо лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи, щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Розглядаючи позови про знесення самочинного будівництва суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої передумови.
Таким чином, необхідною умовою для задоволення дійсного позову є наявність порушення прав власника земельної ділянки, а також використання усіх передбачених законодавством засобів стосовно усунення наявних порушень.
Позивач на підтвердження своїх вимог не надав суду доказів того, що він є власником (користувачем) земельної ділянки, на якій відповідачем побудована прибудова, що також є підставою для відмови у позові.
Крім зазначеного, обставини щодо відсутності у позивача відповідних речових прав на земельну ділянку встановлені рішенням Алуштинського міського суду від 25 липня 2011 року у позові Алуштинської міської ради, виконкому Алуштинської міської ради до ОСОБА_2, 3-тя особа - ОСОБА_1 про знесення самовільної будови і звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки булло відмовлено (а.с.28-31).
При розгляді зазначеної справи судом було встановлено порушення інтересів землевласника в особі органів місцевого самоврядування. Зі справи вбачається, що статус спірної земельної ділянки офіційно не визначений, проте вона знаходиться при домоволодінні АДРЕСА_1, тобто призначена для обслуговування вказаного домоволодіння. Отже суд дійшов висновку про недоведеність спричинення позивачам та третьої особі матеріальної шкоди та створення будь яких перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Ухвалою Апеляційного суду АРК від 12 жовтня 2011 року рішення залишено без змін (а.с.32).
Відповідно до ч. 3 статті 61 ЦПК України наведені обставини щодо землекористування суд враховує як преюдиціальні при розгляді дійсної справи.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст.ст.317,383,391 ЦК України, ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Алуштинська міська рада, Реєстраційна служба Алуштинського міського управління юстиції про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні квартирою та спільною прибудинковою територією шляхом знесення самочинних споруд, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Алуштинський міський суд в порядку та строки передбачені ст..ст. 294-296 ЦПК України.
Судя-