Справа № 22-9895/2006 Головуючий у 1 інстанції Наюк Л.М.
Категорія 19 Доповідач Звягінцева О.М.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С., суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І. при секретарі Ставріновій Ю.М. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1до відділення ФСС в м. Харцизьку про відшкодування моральної шкоди і
встановив:
в апеляційній скарзі відділення ФСС в м. Харцизьку оспорює обгрунтованість судового рішення, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 18000 грн., і ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову, тим більше, що при визначенні її розміру суд не врахував вимоги справедливості та достатньості.
В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС в м. Харцизьку за довіреністю Гірман С.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
17.07.2006 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що має виробничий стаж 46 років, з них 40 років проробив на ЗуЕТЕЦ.
25 листопада 2003 р. під час виконання трудових обов'язків з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав перелам обох ніг.
За висновком МСЕК від 10.06.2004 р. його визнано інвалідом 3 групи з встановленням 35% втрати працездатності вперше безстроково внаслідок трудового каліцтва.
За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він змушений внаслідок хвороби додавати багато зусиль для організації свого життя.
Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 35000 грн.
Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 18 вересня 2006 року позов задоволено частково і на користь позивача ОСОБА_1. з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 18000 грн., в рахунок повернення витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката, - 300 грн.
Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 8-11, 12-13, 17-22, 48-52) і тому знайшли підтвердження в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Всупереч доводів скарги суд першої інстанції повно, всебічно, об'єктивно дослідив обставини справи, встановленим фактам і доказам надав належну правову оцінку, застосувавши матеріальний закон, правильно вирішив спір.
При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок небезпечних умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності і за висновком МСЕК від 15.06.2004 р. його визнано інвалідом 3 групи з встановленням 35% втрати працездатності вперше безстроково внаслідок трудового каліцтва.
За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок трудового каліцтва моральних страждань.
При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість та характер спричинених- ним моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя.
Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим, ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і є гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.
За таких обставин, всупереч доводам апеляційної скарги, немає підстав вважати, що визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд не врахував межі достаньості та справедливості.
Апеляційний суд не може погодитись з доводом скарги про те, що судом першої інстанції при визначенні розміру завданої позивачеві моральної шкоди не прийнято до уваги наявність 15% його вини у нещасному випадку, оскільки ОСОБА_1 отримав дуже важке каліцтво обох ніг, у нього встановлено 35% втрати працездатності безстроково, судом розмір цієї шкоди визначено надто менший, ніж гранічний розмір, що передбачений вимогами ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.
Крім цього, апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не впливає на правильність визначених правових висновків суду.
До того ж згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок небезпечних умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.
Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок небезпечних умов праці.
Апеляційний суд не може погодитись з доводом скарги про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги одержання позивачем одноразової допомоги, оскільки цей довод не спростовує правових висновків суду.
Довод скарги щодо необхідності застосування судом вимог ст. 237-1 КЗпП України є неспроможним, оскільки стійку втрату працездатності у позивача було вперше встановлено після 1.04.2001 p., з цього часу в державі встановлено порядок відшкодування моральної шкоди через Фонд соціального страхування.
Апеляційний суд вважає неспроможним довод скарги щодо зменшення стягнутої судом першої інстанції суми витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката, оскільки з матеріалів справи вбачається, що представник
позивача- адвокат ОСОБА_2 приймала участь на протязі двох судових засідань від 7.08.2006р.та 18.09.2006р.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.
Керуючись п.1 ч. 1ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу відділення ФСС в м. Харцизьку відхилити, рішення Харцизького міського суду Донецької області від 18 вересня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.