АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/415/13 Головуючий у 1 інстанції Бровченко В.В.

Категорія ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України Доповідач Крот С.І.

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Крот С.І.,

суддів Кір'яка А.В., Косенка Л.М.,

при секретарі Грищенко І.М.,

за участю прокурора Грамма О.А.,

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську 22 жовтня 2013 року кримінальне провадження № 120120040440000032 за апеляційними скаргами прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_2 та захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_1 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2013 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Веселе Нікопольського району, мешканця АДРЕСА_1, судимого:

- 25.02.2003 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.1 ст.190, ч.2 ст.190, ч.4 ст.186, 69, 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,

- 13.10.2008 року Феодосійським міським судом АР Крим за ч.3 ст.185, ч.2 ст.185, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого з кримінально-виправної установи 25.06.2011 року по відбуттю покарання,

- 06.09.2009 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст.75 КК України та іспитовим строком тривалістю 2 роки,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст.187 КК України - на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю; за ч. 2 ст.289 КК України - на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_3 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Відповідно до ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточно визначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця

сел. Приморський м. Феодосія АР Крим,

мешканця АДРЕСА_2, судимого:

- 25.05.1998 року Феодосійським міським

судом АР Крим за ч.1 ст.229-6, ст.45

КК України до покарання у виді позбавлення

волі на строк 1 рік зі звільненням від його

відбування з випробуванням на підставі ст.45

КК України та іспитовим строком тривалістю

1 рік,

- 09.03.1999 року Феодосійським міським

судом АР Крим за ч.2 ст.140,

ст.43 КК України до покарання у виді

позбавлення волі на строк 2 роки,

- 08.08.2001 року Феодосійським міським

судом АР Крим за ч.2 ст.140,

ч.2 ст.229-6, ст.42 КК України до покарання у

виді позбавлення волі на строк 2 роки,

- 10.02.2003 року Феодосійським міським

судом АР Крим за ч.2 ст.317

КК України до покарання у виді позбавлення

волі на строк 5 років, звільненого з

кримінально-виправної установи

03.11.2007 року по відбуттю покарання,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст.187 КК України - на строк 8 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю; за ч. 2 ст. 289 КК України -на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_4 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Постановлено цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 про стягнення на його користь матеріальної шкоди залишено без задоволення.

Вирішено питання про речові докази.

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визнано винуватими у вчиненні злочинів за таких обставин.

03 листопада 2012 року ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_3 заволодіти майном водія таксі шляхом попередньої зупинки керованого ним автомобіля та спільного виїзду з водієм за межі міста. Реалізуючи цей план, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 03 листопада 2012 року близько 1 години 45 хвилин прийшли до кінотеатру «Січ», розташованого по вул. Панікахи, 59 у м. Дніпропетровську, де зупинили автомобіль НОМЕР_1 під управлінням ОСОБА_5, і визначивши останнього як об'єкт свого злочинного посягання, попросили його відвезти їх за межі м. Дніпропетровська. Перебуваючи в якості пасажирів у салоні автомобіля під керуванням ОСОБА_5, не доїжджаючи до залізно-дорожнього мосту на початку вул. Дніпропетровської у с. Новоолександрівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 попросив ОСОБА_5 зупинити транспортний засіб на узбіччі вказаної вулиці.

Продовжуючи реалізовувати умови злочинної змови, ОСОБА_3, знаходячись на передньому пасажирському сидінні, з метою подолання опору ОСОБА_5 із застосуванням сили став утримувати руки останнього і вимагав передачі цінностей. В цей час ОСОБА_4, знаходячись на задньому сидінні автомобіля, намагався накинути на шию ОСОБА_5 невстановлений предмет, схожий на шнурок, використовуючи його як зашморг. Потерпілий ОСОБА_5 став чинити опір обвинуваченим, в ході якого зміг звільнитися від них і втекти, після чого ОСОБА_3 сів за кермо автомобіля і вони разом із ОСОБА_4 з місця вчинення злочину зникли, заволодівши транспортним засобом - автомобілем НОМЕР_1, вартістю 178200 грн., та майном потерпілого, а саме: мобільним телефоном «LG Р 520» і мобільним телефоном «NOKIA С2-01» на загальну суму 1615 грн.

В апеляційній скарзі прокурор, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, не оспорюючи доведеності вини обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації їх дій, вказує на те, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_3 та просить постановити щодо нього свій вирок.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 просить про скасування вироку, виключення з обвинувачення ч. 2 ст. 187 КК України та ухвалення нового вироку у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_4, оскільки, на його думку, суд у якості допустимих доказів посилається на докази, які були отримані в результаті незаконних процесуальних дій слідчого. Також вказує на відсутність факту застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, відсутність у ОСОБА_4 умислу на заволодіння майном потерпілого, в зв'язку з чим вважає, що у його діях відсутній склад злочину, передбаченого ст. 187 КК України. Тому просить у відношенні ОСОБА_4 призначити більш м'яке покарання.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_3, а провадження по справі закрити, оскільки вважає, що в ході судового слідства при перевірці доказів, здобутих в ході досудового розслідування, не було встановлено допустимих доказів вини ОСОБА_3

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, міркування прокурора Грамма О.А., яка не підтримала апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та просив залишити вирок без зміни, пояснення захисника ОСОБА_2 та обвинуваченого ОСОБА_4, які просили задовольнити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, захисника ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_3, які підтримали апеляційні вимоги захисника ОСОБА_1 про скасування вироку, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду щодо доведеності винності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їх засуджено, суд обгрунтував доказами, які зібрані з додержанням вимог кримінального процесуального закону, ретельно досліджених і перевірених під час розгляду кримінального провадження, яким суд дав належну оцінку.

Ці заперечення проти звинувачення детально розглядалися судом і спростовані наведеними у вироку доказами.

Як свідчать наявні у кримінальному провадженні докази, під час проведення очної ставки між обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 03 листопада 2012 року підозрюваний ОСОБА_4 підтвердив свої показання про обставини попередньої змови з ОСОБА_3, направленої на заволодіння цінностями таксиста, про свої дії щодо потерпілого і про обставини заволодіння його автомобілем і двома телефонами, а підозрюваний ОСОБА_3 заявив, що умислу на вчинення злочину не мав, і лише після того, як почув слова потерпілого, щоб його не чіпали і що він все віддасть, рукою наніс таксисту удар-товчок в область лоба, від чого потерпілий випав з автомобіля, після чого вони заволоділи автомобілем, у якому залишилися два мобільні телефони потерпілого, у один з яких він вставив свою СІМ-карту (а.с. 74-76 т. 1).

В подальшому під час досудового розслідування кримінального провадження на підставі ст. 63 Конституції України ОСОБА_3 відмовився давати пояснення щодо пред'явленого йому обвинувачення.

Під час судового розгляду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовилися від своїх показань на досудовому розслідуванні і стали давати інші пояснення щодо причин і обставин нападу на ОСОБА_5 При цьому ОСОБА_3 стверджував, що ніякої участі в розбійному нападі на потерпілого та незаконному заволодінні його транспортним засобом не приймав, під час руху заснув, а коли прокинувся, то побачив за кермом ОСОБА_4 і попросив його зупинити автомобіль з метою поїхати додому. Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою провину по обвинувальному акту визнав частково заявивши, що коли вони виїхали з міста і водій зупинив автомобіль з метою сходити в туалет, він пересів за кермо і, залишивши потерпілого, уїхав, ОСОБА_3 ніякої участі в незаконному заволодінні транспортом не приймав.

Таким чином, цими показаннями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 при досудовому розслідуванні та в судовому засіданні встановлено, що саме вони були разом з потерпілим ОСОБА_5 вночі 03 листопада 2012 року на вулиці Дніпропетровській в с. Новоолександрівка, де були вчинені щодо потерпілого певні дії.

Під час проведення очної ставки між потерпілим ОСОБА_5 і ОСОБА_4 від 05 листопада 2012 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_5 підтвердив свої показання про обставини розбійного нападу на нього ОСОБА_4 і ОСОБА_3, про їх узгоджені дії і про заволодіння належними йому автомобілем і двома мобільними телефонами, підозрюваний ОСОБА_4 заявив, що він першим вчинив напад на потерпілого, але не мав нічого в руках, і що ОСОБА_3 лише відштовхнув ОСОБА_5 з автомобіля (а.с. 81-83 т. 1).

Після належної перевірки суд обґрунтовано послався у вироку на показання, отримані під час проведення очної ставки між обвинуваченими ОСОБА_4 і ОСОБА_3, де ОСОБА_4 визнавав повністю вину у вчиненні нападу на ОСОБА_5, оскільки ці його пояснення підтверджуються іншими об'єктивними доказами.

Так, з пояснень потерпілого ОСОБА_5, які були послідовними під час досудового розслідування та судового розгляду, слідує, що під час зупинки на узбіччі вул. Дніпропетровської у с. Новоолександрівка ОСОБА_3 схватив його за дві руки, притиснув до сидіння і став вимагати золото і гроші, а ОСОБА_4 ззаду намагався накинути йому на шию предмет, схожий на шнурок, але не зміг цього зробити, оскільки він ухилився, відчинив двері, шляхом опору звільнився від ОСОБА_3 і без верхнього одягу вискочив з автомобіля, яким обвинувачені заволоділи разом з двома мобільними телефонами.

Мотивів для обмови потерпілим ОСОБА_5 суд не встановив і такі мотиви не містяться в апеляційних скаргах захисників обвинувачених.

Також зазначене підтверджують і показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та інші докази у справі, зокрема дані, отримані під час відтворення обстановки і обставин події від 05 листопада 2012 року за участю підозрюваного ОСОБА_4, відтворення обстановки і обставин події від 05 листопада 2012 року за участю потерпілого ОСОБА_5, проведення слідчого експерименту від 07 грудня 2012 року, показання, отримані під час проведення одночасного допиту ОСОБА_5 і ОСОБА_4 від 23 січня 2013 року.

Під час відтворення обстановки і обставин події 05 листопада 2012 року ОСОБА_4 показав при яких обставинах він вступив в попередню змову з ОСОБА_3 на заволодіння цінностями таксиста, про місце вчинення нападу на потерпілого, про свої та ОСОБА_3 умисні дії щодо ОСОБА_5 і про обставини заволодіння його автомобілем (а.с. 84 т. 1).

Під час проведення слідчого експерименту 07 грудня 2012 року ОСОБА_4 вказав місце, де він разом з ОСОБА_3 зупинив автомобіль під керуванням потерпілого і місце вчинення розбійного нападу і заволодіння транспортним засобом (а.с. 118-120 т. 1).

Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з"ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, належним чином з"ясовані обставини, що характеризують об"єкт і об"єктивну сторону кримінального правопорушення, допитані всі особи, показання яких має істотне значення для провадження. Тому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_1 про відсутність допустимих доказів його вини у вчиненні розбою та незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого, та апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 за наявністю доказів кваліфікації дій останнього за ч. 2 ст. 187 КК України про відсутність в його діях складу злочину є безпідставними.

Оцінивши докази, суд дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за попередньою змовою між собою, з розподіленням ролей, застосувавши до ОСОБА_5 насильство, небезпечне для його життя та здоров'я, внаслідок якого потерпілий реально побоюючись за своє життя та здоров'я став чинити опір обвинуваченим, під час якого зміг звільнитися від них і втекти, вчинили розбійний напад на ОСОБА_5, під час якого заволоділи майном потерпілого, а саме: мобільним телефоном «LG Р 520» і мобільним телефоном «NOKIA С2-01», та незаконно заволоділи транспортним засобом - автомобілем «Toyota Corolla», на якому з місця вчинення кримінального правопорушення зникли.

Немає підстав з наведених вище мотивів вважати, що ОСОБА_4 вчинив розбій на ОСОБА_5 та незаконне заволодіння транспортним засобом останнього сам, тобто без участі ОСОБА_3

З цих підстав такими, що не відповідають матеріалам справи є твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про відсутність у справі об'єктивних доказів його вини у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_4 та незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого.

На підставі оцінки та аналізу наведених доказів колегія суддів вважає, що всебічно і повно дослідивши обставини кримінального провадження щодо вчинення розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_5 та незаконного заволодіння належним йому транспортним засобом, суд дійшов обгрунтованого висновку про винність ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вчиненні розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, який зазнав нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, та незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб. Суд правильно кваліфікував їх злочинні дії за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України.

За таких обставин є необгрунтованими доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_4 та відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ст. 187 КК України, щодо потерпілого ОСОБА_5

Доводи захисників обвинувачених ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про застосування до них незаконних методів слідства і того, що нібито під їх впливом вони вимушені були обмовити себе та один одного у вчиненні кримінальних правопорушень, перевірялися в судовому засіданні і підтвердження не знайшли, про що обґрунтовано зазначено у вироку.

Крім того, як убачається з матеріалів провадження, не знайшли об'єктивного підтвердження доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про спричинення 03 листопада 2012 року ОСОБА_3 собі тілесних ушкоджень в приміщенні Новоолександрівського СВ. Відповідно до наявних матеріалів, які надійшли до суду з СІЗО і надані захисником, у ОСОБА_3 не зафіксовані зазначені ним тілесні ушкодження, а швидка медична допомога викликалася йому в ІВС 04 листопада 2012 року через гіпертонічний криз (а.с. 46-52, 59 т. 2).

Аналіз викладеного вказує на те, що заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про обмову себе та один одного внаслідок нібито фізичного і психологічного тиску на них працівників міліції та слідчих спрямовані на намагання уникнути відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення або на зменшення відповідальності.

Безпідставними є і доводи захисників обвинувачених про непослідовність показань потерпілого ОСОБА_5 відносно дій обвинувачених, оскільки як при досудовому розслідуванні, так і при судовому розгляді потерпілий пояснював про роль кожного з обвинувачених при вчиненні на нього нападу, і свої показання не міняв, а лише уточнював, що не свідчить про непослідовність його показань.

Не можна погодитися і з тим, що при проведенні досудового розслідування були допущені незаконно вчинені процесуальні дії, під час виконання яких складені документи не мають доказової сили і є недопустимі, які вплинули на правильність вирішення кримінального провадження, оскільки суд не посилався у справі на докази, які викликали сумніви з точки зору їх отримання у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону.

Твердження ж захисника обвинуваченого ОСОБА_3 про незаконність слідчих дій та складених процесуальних документів в.о. слідчого, оскільки такої посадової особи в КПК не передбачено, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 114-1 КПК 1960 року начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. Тимчасове виконання службових обов'язків слідчого слідчого відділення Дніпропетровського РВ ГУМВС на старшого лейтенанта міліції Шпака С.О., слідчого слідчого відділу Жовтневого РВ ДМУ ГУМВС, з 01 листопада по 01 грудня 2012 року покладено наказом начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області № 2207 від 02 листопада 2012 року. В.о. слідчого Шпак С.О. увійшов в склад слідчої групи для розслідування даної кримінальної справи на підставі постанови начальника СВ Дніпропетровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області та діяв в межах наданих йому повноважень, передбачених ст. 114 КПК 1960 року.

Не заслуговують на увагу також посилання захисника ОСОБА_2 на те, що фактично обвинувачених було затримано приблизно о 7 годині, а протокол затримання складено о 18 годині 30 хвилин, оскільки це не є підставою для зміни чи скасування вироку, при цьому суд у вироку строк покарання обчислює з 03 листопада 2012 року, не вказуючи час затримання.

Посилання в скарзі захисника ОСОБА_2 на те, що судом не встановлено, в який же саме спосіб, де і коли ОСОБА_4 заволодів мобільними телефонами ОСОБА_5 є також безпідставними, оскільки згідно вироку вбачається, що мобільними телефонами потерпілого обвинувачені заволоділи шляхом розбійного нападу, після того як ОСОБА_3 сів за кермо автомобіля і разом з ОСОБА_4. зник з місця пригоди.

Доводи в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_8, дружина брата потерпілого ОСОБА_5, не могла бути понятою по справі, як близька родичка потерпілого, колегія суддів також визнає необгрунтованими, оскільки відповідно до ст. 32 КПК 1960 року до близьких родичів відносяться батьки, дружина, діти, рідні брати сестри, дід, баба, внуки.

Не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів. Тому твердження захисників обвинувачених у скаргах про те, що зазначену справу сфабриковано, є необгрунтованими.

Доводи захисника ОСОБА_2 про те, що свідкі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні показали, що відображене в протоколах огляду мобільних телефонів та в протоколах особистого обшуку затриманих та огляду речей не відповідає дійсності, і не на всіх протоколах, в яких вони вказані в якості понятих, вони впізнали свої підписи, є безпідставними. Такі посилання захисника перевірялися судом і підтвердження не знайшли.

Суд у вироку навів докази по обвинуваченню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і дав аналіз цим доказам після їх дослідження. Тому доводи захисників обвинувачених в апеляційних скаргах про те, що деякі обставини справи всебічно не досліджені (зокрема, на їх думку, не встановлено джерело походження мобільних телефонів, відсутні фотографії з місця пригоди, а також про те, що у справі залишилися не усунутими суперечності та сумніви щодо причетності обвинувачених до вчинення зазначеного кримінального правопорушення), є безпідставними, оскільки на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судовому засіданні, з достатньою повнотою з'ясовано всі обставини розбійного нападу на потерпілого.

Отже, немає підстав додатково з'ясовувати ще якісь обставини, які не мають суттєвого значення для встановлення істини у кримінальному провадженні, про що є посилання в скаргах захисників.

Безпідставними є твердження захисників і стосовно того, що розгляд кримінального провадження і досудове слідство відносно обвинувачених велися упереджено, з обвинувальним ухилом. Так, з матеріалів кримінального провадження видно, що як органами досудового розслідування, так і судом були досліджені всі докази, як ті, що підтверджували вину ОСОБА_3 і ОСОБА_4, так і ті, що їх виправдовували, і кожному з цих доказів дана належна оцінка. Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено даних про необ'єктивність слідства та суду.

Та обставина, що органи досудового розслідування і суд по-іншому оцінюють докази в порівнянні з оцінкою їх самими обвинуваченими, за переконанням колегії суддів не свідчить про їх упередженість та необ'єктивність. Тому доводи в скаргах захисників про упередженість та обвинувальний ухил досудового розслідування та суду під час розслідування справи і розгляду її в судовому засіданні є надуманими і неспроможними.

Вивченням матеріалів кримінального провадження не виявлено будь-яких порушень кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б призводили до скасування вироку при порушенні вказаної кримінальної справи, її розслідуванні, допитах ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та під час розгляду провадження в суді першої інстанції, не встановлено.

За даними проведеної щодо ОСОБА_3 судово-психіатричної експертизи він хронічним психічним захворюванням не страждав і не страждає, є осудним.

Призначене засудженим покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий строк відповідає вимогам ст. 65 КК України і воно є необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження вчинення ними нових злочинів.

Що ж стосується тверджень прокурора про м'якість призначеного обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у зв'язку зі вчиненням інкримінованого йому злочину в період іспитового строку, вони є непереконливими.

Призначаючи покарання ОСОБА_3 і ОСОБА_4, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, дані про особи винних, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

При призначенні покарання суд врахував щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_4 рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання. Тому підстав для пом'якшення призначеного судом покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за мотивами, наведеними в апеляційній скарзі його захисника, колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що не має підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування вироку суду.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2013 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді