ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2013 р. Справа № 923/1277/13
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Рубаник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Машинес Інтернешенел", м.Дніпропетровськ
до: Фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2", с.Коробки Херсонської області
про стягнення 615 878 грн. 94 коп.
за участю представників сторін:
від позивача: Прищепа С.І., представник за довіреністю від 28.10.2011 р.
від відповідача: не прибув.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Технік Машинес Інтернешенел" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2" про стягнення 615 878 грн. 94 коп. за договором оренди з правом викупу № 2703 а від 27.04.2012 р.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не прибув, про причини неявки не повідомив.
Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як слідує з матеріалів справи, а саме з довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 23.10.2013 року місцезнаходження відповідача: 74824, Херсонська область, Каховський район, село Коробки, вул..Терни, відокремлена садиба «ЕДЕЛЬВЕЙС-2», будинок 5. Така ж адреса вказана позивачем і у позовній заяві.
У пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.06р. (з відповідними змінами) № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" вказано, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.
Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, станом на час розгляду справи.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про місце, дату та час проведення судового засідання, проте, своїм правом приймати участь у судовому засіданні останній не скористався. Про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
в с т а н о в и в:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Технік Машинес Інтернешенел» (позивач, орендодавець) та Фермерським господарством з відокремленою садибою «Едельвейс-2» (відповідач, орендар) укладено договір оренди з правом викупу №2703 а від 27.03.2012 р. (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язується передати, а відповідач прийняти в строкове платне користування Колісний трактор «АКСИОН 8502» фірми КЛААС (далі - майно).
Актом приймання-передачі від 30.03.2012 р., який є невід'ємною частиною договору, підтверджується факт передачі майна відповідачу.
Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.
Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.
В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно приписів ст.798 ЦК України Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Умовами договору (п.1.3.) передбачено, що власником майна залишається орендодавець, а орендар користується майном протягом строку оренди.
Строк оренди - з моменту передачі майна до 15.09.2012 р. Умовами п.1.6. договору передбачено, що орендар має право викупу орендованого майна за ціною 1187200,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що за користування майном орендар сплачує орендну плату в розмірі 14000,00 грн. за місяць. Пунктом 2.2. договору передбачено, що право власності на майно переходить до орендаря після 100% оплати його вартості за умови здійснення орендарем платежів, розрахованих з урахуванням п.1.6., 2.3. договору на розрахунковий рахунок орендодавця згідно графіка:
- 200000,00 грн. протягом 5-ти банківських днів з дати підписання договору;
- 200000,00 грн. - в строк до 30.04.2012 р.;
- 200000,00 грн. - в строк до 31.05.2012 р.;
- решту частину вартості - в строк до 15.09.2012 р.
В першу чергу з платежів орендаря погашається орендна плата, нарахована на
момент надходження платежу.
Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму. Позивачем надано докази того, що відповідачем на виконання умов договору сплачено 03.04.2012 р. 50000,00 грн., 10.04.2012 р. 52000,00 грн. та 27.02.2013 р. 100000,00 грн., всього 202000,00 грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивач свої договірні зобов'язання виконав в повному обсязі, що підтверджено матеріалами справи.
Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'язання не виконав, заборгованість з орендної плати перед позивачем за період з 30.03.2012р. по 11.08.2013 р. складає 27870,94 грн.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов'язань щодо добровільної сплати боргу з орендної плати.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 27870,94 грн. заборгованості з орендної плати є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що за несплату передбачених договором платежів в строки, передбачені договором, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки, а за прострочку більше 30 днів додатково сплачує штраф в розмірі 20 % від суми простроченого платежу.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 167496,66 грн. та штраф в сумі 197040,00 грн. Суд звертає увагу, що позивачем в розрахунку пені зазначено 167603,51 грн., тобто допущено арифметичну помилку.
Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на п.4.5. договору, яким передбачено, що нарахування та стягнення штрафних санкцій за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 3-х років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконано зобов'язаною стороною, - суд, перевіривши розрахунки пені, штрафу, та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 167496,66 грн. та штрафу в сумі 197040,00 грн.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 4.2. договору сторони погодили, що орендар, який прострочив виконання грошового зобов'язання зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 20% річних з простроченої суми.
Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тому відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача 20% річних.
Суд перевірив розрахунки в частині стягнення річних в сумі 223471,34 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Позивач в позові просить накласти арешт на грошові кошти та майно відповідача в розмірі позовних вимог. Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.
Відповідно до частин 2, 3 пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 р. № 16 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Саме лише посилання у заяві на потенційне ускладнення чи неможливість виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
На підтвердження вищенаведеного свідчить і п.1.1. Інформаційного листа ВГСУ від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 відповідно до якого заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Крім того, відповідно до п. 4 Інформаційного листа ВГСУ від 09.04.2009 р. № 01-08/204 у вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову господарський суд має здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і змістом позовних вимог, а також обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Під час встановлення відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам суд має враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
За вимогами статті 66 ГПК України, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача грошових сум; ймовірність припущення, що грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, позивач обов'язково повинен подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Такі докази в матеріалах позовної заяви відсутні.
За викладених обставин вимога позивача про застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту на грошові кошти та майно відповідача залишається без задоволення.
З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача.
На підставі вищевикладених норм права та керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд
в и р і ш и в:
1.Позов задовольнити у повному обсязі.
2.Стягнути з Фермерського господарства з відокремленою садибою «Едельвейс-2» (74824, Херсонська область, Каховський район, с.Коробки, вул..Терни, б.5, відособлена садиба «Едельвейс-2», р/р 26006013009457 в АТ «СБЕРБАНК РОССИИ» МФО 320627, код ЄДРПОУ 33574183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНІК МАШИНЕС ІНТЕРНЕШЕНЕЛ» (49022, М.Дніпропетровськ, вул.Океанська, 12, р/р 26007085000590 в Харківській обласній філії АКБ «Укрсонбанк», МФО 351016, код ЄДРПОУ 30443517) 27870,94 грн. заборгованості з орендної плати, пеню в розмірі 167496,66 грн., штраф в розмірі 197040,00 грн., 20% річних в розмірі 223471,34 грн. та судовий збір в розмірі 12317,58 грн.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 04.11.2013 р.
Суддя В.В.Людоговська