ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2013 року справа № 919/957/13
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Головко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи
за позовом Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне
підприємство № 22" Севастопольської міської Ради,
ідентифікаційний код 20667456
(99055, м. Севастополь, вул. Ген. Хрюкіна, буд. 10)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
ідентифікаційний номер НОМЕР_1
(АДРЕСА_1)
про стягнення 2 234,33 грн,
Представники сторін:
позивач - Сероштан Н.М. - представник, довіреність № 0744 від 06.04.2013;
відповідач - не прибула, явку уповноваженого представника не забезпечила.
Обставини справи:
13.08.2013 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Комунальне підприємство „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 22" Севастопольської міської Ради (позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 2 240,96 грн, з яких: 2 102,46 грн - заборгованість за послуги, отримані за договором № 63 від 31.07.2008; 56,84 грн - інфляційні втрати; 81,66 грн - 3% річних.
Ухвалою суду від 19.08.2013 порушено провадження у справі /арк. с. 1-2/.
Розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє - ухвалою суду від 14.10.2013 до 24.10.2013.
У засіданні суду 24.10.2013 представник позивача надала заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача 2 234,33 грн, з яких: 2 102,45 грн - заборгованість за договором № 63 від 31.07.2008; 25,43 грн - інфляційні втрати; 106,45 грн - 3% річних. При цьому зменшення розміру позовних вимог пов'язано з виправленням позивачем арифметичних помилок у розрахунках /арк. с. 60-62/.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Тобто, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, наданим йому законом, яким він може скористатися до прийняття рішення у справі. Оскільки відповідне рішення судом ще не ухвалено, суд прийняв зменшення розміру позовних вимог.
У судовому засіданні 24.10.2013 представник позивача підтримала зменшені позовні вимоги в повному обсязі та просила позов задовольнити, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 63 від 31.07.2008 в частині оплати отриманих послуг.
Відповідач не скористалась своїми процесуальними правами, наданими їй статтями 22, 59 Господарського процесуального кодексу України: у судове засідання не прибула, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, причини неявки суду не сповістила; письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову та інші витребувані судом документи не надала.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки явка відповідача обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, а також з огляду на те, що подальше відкладення розгляду справи порушує принцип вирішення спору протягом розумного строку і відповідне право позивача, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами - в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
ВСТАНОВИВ:
31.07.2008 між Комунальним підприємством „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 22" Севастопольської міської Ради (Підрядник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) був укладений Договір № 63 про надання послуг із санітарного очищення (далі - Договір) /арк. с. 10/.
Згідно з пунктом 1.1 Договору Замовник (відповідач) зобов'язався передати, а Підрядник (позивач) прийняти на себе виконання робіт з вивозу, розміщення та утилізації твердих побутових відходів на Первамайському полігоні з торгівельного павільйону „ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованого на зупинці „АДРЕСА_2" (в редакції Додатку 1, який набрав чинності з 01.10.2009 /арк. с. 11/).
Пунктом 1.3 Договору встановлена місячна вартість послуг за Договором, яка в подальшому була змінена Додатком 1.
Відповідно до пункту 1.4 Договору, у разі збільшення витрат Підрядника тариф збільшується, про що Замовник повідомляється у 10-денний строк. У разі неотримання відповіді у 3-денний строк, тариф вважається прийнятим.
У порядку пункту 1.4 Договору Підрядник (позивач) надіслав Замовнику (відповідачу) листа за вих. № 1144 від 14.04.2012 про збільшення тарифів /арк. с. 12/. Вказаний лист був отриманий повноважною особою відповідача, про що свідчить її підпис на цьому листі. Жодних заперечень від відповідача на вказаний лист не надійшло, а отже встановлені зазначеним листом тарифи є прийнятими.
Загалом, під час дії Договору Сторонами встановлювалась наступна місячна вартість послуг за Договором:
- у розмірі 25,37 грн - з січня по травень та з жовтня по грудень 2008 року (п. 1.3 Договору);
- у сумі 35,57 грн - з червня по вересень 2008 року (п. 1.3 Договору);
- у сумі 28,40 грн - з січня по травень та з жовтня по грудень 2009-2011 років, а також з січня по квітень 2012 року (п. 1.3 Договору в редакції Додатку 1, який набрав чинності з 01.10.2009);
- у сумі 39,98 грн - з червня по вересень 2009-2011 років (п. 1.3 Договору в редакції Додатку 1, який набрав чинності з 01.10.2009);
- у сумі 83,67 грн - у травні та з жовтня по грудень 2012 року, а також з січня по квітень 2013 року (п. 1.3 Договору зі змінами, внесеними листом за вих. № 1144 від 14.04.2012);
- у сумі 117,30 грн - з червня по вересень 2012 року (п. 1.3 Договору зі змінами, внесеними листом за вих. № 1144 від 14.04.2012).
Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Договору на Замовника покладено обов'язок щомісячно до десятого числа місяця, наступного за розрахунковим, здійснювати оплату.
Сторони домовились, що Договір укладено строком на 1 рік та набирає чинності з 01.08.2008 (п. 6.1 Договору).
Пунктом 6.2 Договору передбачена можливість його пролонгації строком на рік, якщо не раніше, ніж за два місяці, та не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії Договору (в тому числі пролонгованого договору) одна зі сторін не отримає від іншої сторони у письмовій формі повідомлення про відмову від пролонгації (продовження строку дії) договору.
Судом установлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконував належним чином, що підтверджується, зокрема, Актом приймання-передачі наданих послуг від 31.12.2012, підписаним обома сторонами без зауважень та скріпленим печаткою позивача /арк. с. 22/.
Натомість, відповідач умови Договору порушила: плату за отримані послуги в повному обсязі не здійснила, внаслідок чого у неї перед позивачем за період з вересня 2009 року по квітень 2013 року утворилась заборгованість в сумі 2 102,45 грн. Наведене спричинило звернення позивача до суду із даним позовом.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом позову є матеріально-правова вимога Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 22" Севастопольської міської Ради про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за отримані за господарським договором послуги, тому застосуванню до спірних правовідносин сторін підлягають відповідні норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як установлено судом, 31.07.2008 між Комунальним підприємством „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 22" Севастопольської міської Ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений Договір № 63 про надання послуг з санітарного очищення, який за своєю правовою природою та ознаками є договором про надання послуг.
Зважаючи на відсутність повідомлень від жодної зі сторін Договору про відмову від його подальшої пролонгації цей Договір продовжив свою дію на наступні періоди та є чинним на теперішній час.
Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Таким чином, укладений між сторонами Договір № 63 від 31.07.2008 є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення плати за отримані за Договором послуги.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
За умовами Договору (п.п. 2.2.1 п. 2.2 Договору) Замовник зобов'язаний здійснювати оплату щомісячно до десятого числа місяця, наступного за розрахунковим.
Отже, послуги, надані у вересні 2009 року, відповідач була зобов'язана оплатити в термін до 10.10.2009; надані у жовтні 2009 року - до 10.11.2009, і так далі; оплата за послуги, надані у квітні 2013 року, мала бути здійснена відповідачем у термін до 10.05.2013.
Натомість, послуги, отримані за Договором в період з вересня 2009 року по квітень 2013 року були оплачені відповідачем лише частково - в сумі 25,35 грн, що підтверджується наданим позивачем дублікатом прибуткового касового ордеру № 671 від 30.09.2010 /арк. с. 70/.
Станом на день прийняття рішення у справі заборгованість відповідачем не погашена, тобто відповідач є такою, що прострочила виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Всупереч наведеним нормам відповідач не надала доказів погашення заборгованості за послуги, отримані за Договором в період з вересня 2009 року по квітень 2013 року в сумі 2 102,45 грн. Водночас, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 2 102,45 грн є доведеним та документально підтвердженим.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у сумі 2 102,45 грн.
Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційне відшкодування за весь час прострочення у сумі 25,43 грн, а також 3% річних в сумі 106,45 грн.
Перевіривши надані позивачем розрахунки /арк. с. 66-67/ суд визнає їх вірними, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційного відшкодування в сумі 25,43 грн та 3% річних в сумі 106,45 грн є обгрунтованими.
Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і підлягають стягненню з останньої на користь позивача в мінімальному розмірі, встановленому Законом України „Про судовий збір", - в сумі 1 720,50 грн.
Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 22" Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 20667456; 99055, м. Севастополь, вул. Ген. Хрюкіна, буд. 10; п/р 26009060311610 в СФ ПАТ „ПриватБанк", м. Севастополь, МФО 324935 або на інші рахунки) 2 234,33 грн (дві тисячі двісті тридцять чотири грн 33 коп.), з яких: 2 102,45 грн - основний борг; 25,43 грн - інфляційні втрати; 106,45 грн - 3% річних, а також судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 1 720,50 грн (одна тисяча сімсот двадцять грн 50 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 29.10.2013.
Суддя підпис В.О. Головко