Справа № 22ц-1828/2006 Головуючий у 1 інстанції -
Категорія - цивільна Косач LA.
Доповідач - Позігун М.І.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2006 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді Позігуна М.І.
суддів Нечасного Л.А., Мельниченка Л.А.
при секретарі Гавриленко Ю.В.,Мехед Т.О.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова еа рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
встановив:
У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова Міністерства оборони України, в якому просила поновити її на роботі комірником в КЕВ м. Чернігова, стягнути на її користь з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 728 грн. 60 коп. та судові витрати. Свої вимоги мотивувала тим, що ї 5 червня 2006 року її звільнили з роботи у зв'язку із скороченням штатів по п.1 ст. 40 КЗпП України, але вона вважає таке звільнення незаконним, оскільки має переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками, її не було своєчасно попереджено, як того передбачає закон, про скорочення її посади і можливе звільнення з роботи, а також керівництвом підприємства порушені вимоги ст. 43 КЗпП України, в силу яких розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише за попередньою згодою профспілкового органу. На день звернення до суду з позовом вона перебувала у вимушеному прогулі 20 робочих днів, з 16 червня по 14 липня 2006 року, за які вона вважає відповідач зобов'язаний виплатити на її користь заробітну плату в сумі 728 грн. 60 коп., а на підставі ст. 237 КЗпП України матеріальна відповідальність на покриття шкоди, заподіяної підприємству внаслідок оплати їй вимушеного прогулу може бути покладена на начальника квартирно експлуатаційного відділу м. Чернігова.
В судовому засіданні в суді першої інстанції додатково пояснила, що на неї тиснули з боку керівництва, тому вона вимушена була написати заяву про звільнення без відпрацювання двомісячного терміну, тобто з 15 червня 2006 року, їй було запропоновано вакантні посади експедитора, маляра, штукатура, але від цих посад вона відмовилась, оскільки за станом здоров'я не може їх виконувати, все життя вона пропрацювала бухгалтером, але їй не запропонували цю посаду, тому вважає, що цим порушені її права при скороченні.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: змінено дату її звільнення, встановлено дату звільнення 15 серпня 2006 року, зобов'язано квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова Міністерства оборони України внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1; стягнуто з квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова- Міністерства оборони України на, користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1451 грн. 52 коп., на користь держави 51 грн. державного мита та на користь територіального управління ДСА 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що рішення суду є необгрунтованим та незаконним, оскільки обставини, які мають значення для справи, встановлені неповно, висновки суду не відповідають обставинам справи, а саме посада комірника матеріального складу КЕВ м. Чернігіва, на якій працювала позивачка, скорочено згідно штатного розпису, затвердженого начальником Північного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 28.04.2006 року №19/5. Судом не враховано те, що позивачка сама виявила бажання звільнитись за п.1 ст. 40 КЗпП України без відпрацювання двох місяців, що підтверджується її заявою. Висновок суду про те, що відповідачем не дотримано строк попередження позивачки про наступне звільнення і в зв'язку з цим необхідно змінити дату звільнення позивачки з 15.08.2006 року, не узгоджується з фактичними обставини, які викладені в справі. Зокрема, суд не заперечує, що відповідач провів скорочення штату, відбулися зміни в організації виробництва, позивачка відмовилася від переведення на іншу роботу 1 не мала переважного права на залишення на роботі, тому в позовних вимогах про поновлення її на роботі відмовлено. Суд також безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо відшкодування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки не врахував допомогу по безробіттю, яку ОСОБА_1 мала в цей час.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачки з роботи за скороченням штатів відповідачем не дотримано строку попередження позивачки про наступне звільнення, в зв'язку з чим прийшов до висновку про необхідність змінити дату звільнення позивачки - з 15 серпня 2006 року та стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
Проте, з таким висновком суду не може погодитись суд апеляційної інстанції, оскільки вірно встановивши фактичні обставини справи, суд дав невірну юридичну оцінку спірним правовідносинам в цій частині і помилково прийшов до висновку про те, що при звільненні позивачки з роботи за скороченням штату відповідачем не дотримано строку попередження позивачки про наступне звільнення. Крім того, в рішенні суду не зазначено, з яких саме підстав суд прийшов до такого висновку.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці письмовим розпорядженням, яке оголошується під розписку.
Отже, до закінчення двомісячного строку з дня попередження, звільнення працівників за ініціативою адміністрації з підстав ліквідації, реорганізації підприємства або скорочення його чисельності (штату) без їх згоди не допускається.
Проте, дотримання двомісячного строку попередження є обов'язком адміністрації підприємства, а тому при наявності прохання працівника про звільнення з роботи до закінчення строку попередження про наступне звільнення, його може бути звільнено до його закінчення строку як за власним бажанням (ст.38 КЗпП), переведенням (п.5 ст. 36 КЗпП), угодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП), так і з підстав передбачених п.1 ст. 40 КЗпП. Отже, при наявності згоди працівника (заяви про скорочення строку попередження) його звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України до закінчення двомісячного строку є правомірним, оскільки інше тлумачення означає ущемлення встановлених ст. 43 Конституції України прав попередженого про звільнення працівника, який знайшов нове місце роботи, а також щодо вільного вибору місця роботи та заборони використання примусової праці.
За матеріалами справи встановлено, що саме такого порядку вивільнення працівників було дотримано і при звільненні позивачки за п.1 ст. 40 КЗпП України. Факт попередження її про наступне звільнення з 15.08.2006 року у зв'язку з скороченням штату підтверджується її власноручним підписом на наказі НОМЕР_1 про майбутнє скорочення комірника матеріального складу КЕВ м. Чернігова, з яким вона була ознайомлена 15,06.2006 року (а.с.27). Одночасно з попередженням про звільнення їй було запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві на посадах експедитора з перевезенням вантажів матеріального складу, штукатура групи поточного ремонту, маляра групи поточного ремонту (а.с. 24-25), від яких вона відмовилась, чого сама не заперечує, а написала заяву про звільнення з роботи без відпрацювання двомісячного строку (ах. 29). Доводи позивачки щодо написання заяви під примусом окрім її пояснень не знайшло підтвердження жодним доказом, як не можуть бути підтвердженням зазначеної обставини і її доводи щодо звільнення без передачі товарно-матеріальних цінностей, оскільки вона тривалий час знаходилася на лікарняному і згідно ж її пояснень в цей час обов'язки виконувала завідуюча складом, яка також є матеріально-відповідальною особою, а окремого закріплення матеріальних цінностей між комірником і завскладом не було, чого не заперечував в судовому засіданні і представник відповідача. Позивачкою рішення суду не оскаржувалося, в тому числі і в частині відмови в задоволенні її позовних вимог про поновлення на роботі, а тому її доводи в суді апеляційної інстанції щодо ненадання їй адміністрацією роботи бухгалтера, посада якого була вільна на час її звільнення, та щодо наявності переважного права на залишення на роботі суду апеляційної інстанції з врахуванням вимог ст.. 303 ЦПК України не може бути підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги та скасування рішення суду в іншій не оскаржуваній сторонами частині. Крім того скорочувалася одна посада комірника, а згідно даних міського центру зайнятості з першого червня по 31 серпня 2006 року вакансії бухгалтера у відповідача відсутні (ах.47-48).
Крім того, згідно листа Чернігівського міського центру зайнятості від 7.09.2006 року позивачка перебуває на обліку в Центрі, як безробітна з 26 червня 2006 року, а згідно листа від 28.11.2006 року відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій до роботодавців в зв'язку з правомірністю звільнення працівника за пунктом 1 ст.40 КЗпП України до закінчення двомісячного строку з дня попередження за наявності згоди працівника, що випливає з листа Міністерства праці та соціальної політики України №06/2-2/6 від 21.01.2000 року, якими центри зайнятості керуються в своїй роботі.
За таких обставин, коли висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідають матеріалам справи та судом неправильного застосовано матеріальний закон, рішення суду в цій частині не можна визнати законним та обгрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, підлягає скасуванню рішення суду першої інтанції в частині стягнення з відповідача на користь держави 51 грн. державного мита та на користь територіального управління державної судової адмінстрації ЗО грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, '314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд -
В И РІШИВ:
Апеляційну скаргу квартирно-експлуатаціного відділу м. Чернігова Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2006 року в частині зміни дати звільнення на 15 серпня 2006 року, стягнення з квартирно-експлуатаціного відділу м. Чернігова Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 1451 грн.52 коп., на користь держави 51 грн. державного мита та на користь територіального управління державної судової адмінстрації ЗО грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий