Справа № 22ц-1847/2006 Головуючий у першій інстанції КАРАПУТА Л.В.
Категорія - цивільна Доповідач - ГУБАР B.C.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 грудня 2006 року місто Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
у складі:
головуючого-судді: ІВАНЕНКО Л.В.
суддів: ГУБАР B.C., СТРАШНОГО М.М.,
при секретарі: ПАЦ Т.М.
за участю: АДВОКАТА ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 жовтня 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, -
ВСТАНОВИВ:
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 жовтня 2006 р. скасувати та постановити нове рішення яким її позов до ОСОБА_2 задовольнити.
Оскаржуваним рішенням відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні позову, в якому вона просила поновити їй строк позовної давності для подання позову про поділ спільного майна та визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, як на спільне майно подружжя, набуте за час сумісного проживання.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду не є законним та обґрунтованим; суд першої інстанції не повно зясував всі обставини, які мають значення для вирішення справи, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи та не була застосована норма матеріального права яка повинна застосована при вирішенні справи по суті, а саме - ст. 17 Закону України „Про власність". Апелянт стверджує, що суд дав неправильну оцінку доказам по справі, які, на її думку, повністю підтверджують законність її вимог. Апелянт вважає неправильним висновок суду про те, що на період придбання квартири відповідач перебував в зареєстрованому шлюбі з колишньою дружиною, оскільки відповідач та його колишня дружина на той час однією сім"єю фактично вже не проживали.
Заперечуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу позивачки відхилити, посилаючись на те, що нею не були надані передбачені ст.ст. 44-46 ЦК УРСР докази на підтвердження спільного придбання спірної квартири і суд першої інстанції обґрунтовано відмовив їй в позові.
Судом першої інстанції встановлено, що 6 серпня 1996 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 і 14 серпня 1996 р. вказаний договір був зареєстрований. На момент укладення та реєстрації договору ОСОБА_2 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який було розірвано 20.08.96 p., тобто після придбання квартири, яка у відповідності до ст.ст. 12, 13, 22 КпШС України є їхньою спільною власністю. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в зареєстровано шлюбі не перебували.
Вислухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню зі слідуючих підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 в порушення вимог ст.. 60 ЦПК України не надала суду доказів придбання за спільні з ОСОБА_2 кошти квартири АДРЕСА_1, яка куплена ним під час перебування в зареєстрованому шлюбі з з ОСОБА_5.
Даний висновок суду відповідає нормам матеріального права, а саме ст.ст. 12, 13, 22 КпШС України, оскільки наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стосунків, в той час як кожен з них перебував в зареєстрованому шлюбі з іншою особою - ОСОБА_2 був одружений з ОСОБА_5, а ОСОБА_3 була одружена з ОСОБА_6, - не породжує в даному конкретному випадку ніяких цивільних прав та обов'язків щодо спірного майна - квартири АДРЕСА_1 і у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення вимог позивачки про визнання за нею право власності на 1/2 частини спірної квартири. Зокрема, відповідно до ст.17 Закону України „Про власність" спільною сумісною власністю подружжя є майно, придбане ними внаслідок спільної праці членів сім"ї, проте жодного доказу на підтвердження придбання спірної квартири саме внаслідок спільної праці у справі нема і апеляційному суду таких доказів також надано не було.
Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у справі належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт придбання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за спільний кошт квартири АДРЕСА_1, який є предметом доказування в даному випадку.
Докази на які посилається в апеляційній скарзі ОСОБА_3 не стосується предмета доказування, а стосується факту їх сумісного проживання в спірній квартирі, батьківства відповідача щодо дитини ОСОБА_7, і апеляційним судом до уваги не беруться.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для його скасування - відсутні.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 жовтня 2006 р. залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: